Постанова КЦС ВС № 219/8146/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19лютого 2025 року м. Київ справа № 219/8146/21 провадження № 61-6120св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2023 року у складі судді Худіної О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів Агєєва О. В., Зубакової В. П., Корчистої О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та визнання припиненою іпотеки, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Київ Фінанс»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та визнання припиненою іпотеки. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 08 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» (далі - ЗАТ «Донгорбанк»), правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № НД-188 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 525 000,00 грн. Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 08 серпня 2008 року між ЗАТ «Донгорбанк» та позивачем укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № НД-188/2 (далі - Іпотечний договір), предметом якого є належна іпотекодавцю база, яка складається з їдальні площею 451,80 кв. м та складу вторсировини площею 333,90 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони Іпотечного договору дійшли згоди, що за наявності підстав, передбачених договором, для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право на продаж від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. У цьому разі іпотекодержатель зобов`язаний за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти такий договір, що відповідає статті 38 Закону України «Про іпотеку». За відомостями, розміщеними на офіційному вебпорталі Міністерства юстиції України, ЗАТ «Донгорбанк» припинено як юридичну особу з 08 листопада 2011 року на підставі рішення про реорганізацію. Юридична особа-правонаступник - АТ «ПУМБ». Згідно з Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29 квітня 2021 року та від 06 липня 2021 року іпотекодержателем переданого позивачем в іпотеку нежитлового приміщення (бази, розташованої за адресою: Донецька область, місто Бахмут, вулиця Космонавтів, 4-А) визначено ЗАТ «Донгорбанк». Отже, з моменту припинення ЗАТ «Донгорбанк» перехід прав за Іпотечним договором від ЗАТ «Донгорбанк» до його правонаступника ПАТ «ПУМБ» не було зареєстровано, тому ПАТ «ПУМБ» не набувало статусу іпотекодержателя щодо спірного майна, оскільки права іпотекодержателя виникають лише після відповідної державної реєстрації. Водночас згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 липня 2021 року власниками спірного майна (нежитлового приміщення) зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Їх право власності зареєстровано на підставі укладеного з іпотекодержателем договору купівлі-продажу від 22 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. При цьому іпотекодержателем зазначено ТОВ «ФК «Київ Фінанс», а підставою для державної реєстрації іпотеки вказано як Іпотечний договір, так і договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. Також позивач зазначив, що всупереч вимогам частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» він як іпотекодавець не був повідомлений за 30 (тридцять) днів до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу про намір укладення цього договору, що свідчить про порушення встановленої цим Законом процедури продажу предмета іпотеки, а також переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки в іпотекодержателя. Крім того, статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» зупинено дію статті 38 Закону України «Про іпотеку» у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, розташованого на території, на якій проводилась антитерористична операція. Отже, відповідач не мав права укладати оспорюваний договір купівлі-продажу іпотечного майна під час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Враховуючи викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 липня 2021 року № 2025, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., за яким ТОВ «ФК «Київ Фінанс» відчужило на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежитлове приміщення - базу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до якої входять їдальня загальною площею 451,80 кв. м і склад вторсировини загальною площею 333,90 кв. м, та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, припинивши право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірне майно; - визнати за ним право власності на зазначене майно; - визнати припиненою іпотеку нежитлового приміщення - бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Дружківський міський суд Донецької області рішенням від 11 жовтня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 22 липня 2021 року № 2025, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., за яким відчужено на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежитлове приміщення - базу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до якої входять їдальня загальною площею 451,80 кв. м і склад вторсировини загальною площею 333,90 кв. м. Скасував рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - базу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до якої входять: їдальня загальною площею 451,80 кв. м; склад вторсировини загальною площею 333,90 кв. м, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 22 липня 2021 року, індексний номер 59419206, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С., припинивши право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нежитлове приміщення та визнавши право власності на зазначене майно за ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що умови Іпотечного договору та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. З матеріалів справи відомо, що до укладання із ТОВ «ФК «Київ Фінанс» договору про відступлення права вимоги АТ «ПУМБ» повідомляло ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про те, що у разі невиконання вимоги про усунення порушення зобов`язання та/або Іпотечного договору іпотекодержатель (АТ «ПУМБ») зверне стягнення на предмет іпотеки. Однак після укладання договору про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «Київ Фінанс» перейшли як права, так і обов`язки, які визначені в Іпотечному договорі та в Законі України «Про іпотеку». У пункті 4.9 Іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель (ТОВ «ФК «Київ Фінанс») зобов`язаний за 30 (тридцять) днів до укладання договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти такий договір, що відповідає приписам статті 38 Закону України «Про іпотеку». Однак, порушуючи умови Іпотечного договору та положення Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель (ТОВ «ФК «Київ Фінанс») 22 липня 2021 року реалізував предмет іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто у день, коли відбулося відступлення права вимоги, а повідомлення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про те, що відбулося відступлення права вимоги датується 27 липня 2021 року, але фактично подано до поштового відділення 29 липня 2021 року та отримано іпотекодавцем 05 серпня 2021 року. Отже, всупереч вимогам частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» позивач як іпотекодавець не був повідомлений за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу про намір укладення цього договору, що свідчить про порушення встановленої законом процедури продажу предмета іпотеки, а також переважного право позивача-іпотекодавця на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя і, в свою чергу, слугує підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення за відповідачами. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки нежитлового приміщення (бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ), суд першої інстанції зазначив, що у статті 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для визнання іпотеки припиненою, як визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним. Суд також виснував, що дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не поширюється на спірні правовідносини, які стосуються продажу спірного майна (предмет іпотеки, розташований на території, на якій не проводилась антитерористична операція). Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» залишив без задоволення, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2023 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 12 квітня 2021 року АТ «ПУМБ» направило на адреси позичальника ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_1 вимогу від 08 квітня 2021 року № КНО-61.1.2/2, яка містила повідомлення іпотекодержателя про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом його продажу від свого імені третій особі, із пропозицією власникові майна скористатися правом переважної купівлі. Водночас банк не надав належних та допустимих доказів вручення та/або отримання саме іпотекодавцем ОСОБА_1 (позивачем у справі) зазначеного повідомлення. У матеріалах справи міститься ксерокопія конверту зі штемпелем Укрпошти, датованим 13 березням 2021 року, з якого не можна встановити, на яку адресу, кому саме та яку кореспонденцію направляло АТ «ПУМБ», проте відомо, що адресат не отримав кореспонденцію і вона була повернута «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що саме первісний кредитор не додержав встановленого Законом України «Про іпотеку» та Іпотечним договором порядку надсилання вимоги про усунення порушення у кредитному зобов`язанні. Така вимога не надсилалась і новим кредитором ТОВ «ФК «Київ Фінанс» після придбання ним у липні 2021 року права вимоги за основним та Іпотечним договорами. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У липні 2024 року АТ «ПУМБ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 та у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/6755/16, від 13 березня 2019 року у справі № 639/4278/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 813/1517/16, від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16-а, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17. Касаційну скаргу АТ «ПУМБ» мотивувало тим, що у зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору на адресу позичальника та іпотекодавця неодноразово направлялися вимоги про усунення порушень зобов`язання, що підтверджується матеріалами справи, а саме: - повідомлення у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» від 27 травня 2010 року вих. № 277; - вимога про усунення порушень основного зобов`язання та/або Іпотечного договору від 22 лютого 2021 року вих. № КНО-61.1.2/390; - вимога про усунення порушень основного зобов`язання та/або Іпотечного договору від 08 квітня 2021 року вих. № 61.1.2/2. На підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги від 22 липня 2021 року ТОВ «ФК «Київ Фінанс» замінило АТ «ПУМБ» у вже існуючому зобов`язанні та набуло права первісного кредитора та іпотекодержателя в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме після направлення вимог на адреси боржника та іпотекодавця про виконання порушеного зобов`язання у порядку статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «ФК «Київ Фінанс» набуло право на звернення стягнення на предмет іпотеки у передбачений законом чи Іпотечним договором спосіб. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив обставини щодо належного повідомлення банком позичальника та іпотекодавця про необхідність усунення порушення основного зобов`язання та/або Іпотечного договору, однак вважав, що новий кредитор ТОВ «ФК «Київ Фінанс» від свого імені мав направити іпотекодавцю повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, що, на думку суду, є порушенням вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку». Однак у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора, тому у нового кредитора відсутній обов`язок повторно надсилати іпотекодавцю повідомлення про намір відчужити предмет іпотеки. Водночас в оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, що АТ «ПУМБ» не надало належних та допустимих доказів вручення та/або отримання саме іпотекодавцем ОСОБА_1 (позивачем у справі) повідомлення від 08 квітня 2021 року № КНО-61.1.2/2 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки у матеріалах справи міститься ксерокопія конверту зі штемпелем Укрпошти, з якого не можна встановити, на яку адресу, кому саме та яку кореспонденцію направляло АТ «ПУМБ», проте відомо, що адресат не отримав кореспонденцію і вона була повернута «за закінченням терміну зберігання». Однак такі висновки апеляційного суду суперечать як встановленим судом першої інстанції обставинам, так і наявним у матеріалах справи доказам, а саме рекомендованому повідомленню про вручення позивачу 24 квітня 2021 року зазначеної вимоги від 08 квітня 2021 року. Крім того, під час розгляду справи позивач не заперечував факт отримання ним вимоги про усунення порушення основного зобов`язання згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», а лише зазначав, що всупереч вимогам частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» він як іпотекодавець не був повідомлений за 30 (тридцять) днів до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу про намір укладення цього договору. Проте неналежне повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків. Отже, позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх, нібито, порушених прав. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Дружківського міського суду Донецької області. 31 травня 2024 року справу № 219/8146/21 передано до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 року призначив справу до судового розгляду. Фактичні обставини, з`ясовані судами 08 серпня 2008 року між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 525 000,00 грн. Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 08 серпня 2008 року між ЗАТ «Донгорбанк» та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю база, яка складається з їдальні площею 451,80 кв. м та складу вторсировини площею 333,90 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 9-14). У пункті 4.1 Іпотечного договору (із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя) передбачено, що в разі невиконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 4.3 Іпотечного договору у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) позичальником основного зобов`язання та/або іпотекодавцем умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. У пунктах 4.5, 4.6 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель самостійно обирає способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Застереження, що міститься у пунктах 4.7-4.11 цього договору, визнаються сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя з відкладальною обставиною, у якому встановлюються можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 4.7 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку настання обставин, передбачених пунктами 4.1, 4.2 цього договору, може бути здійснене шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі продажу у порядку, передбаченому пунктом 4.9, у тому числі підпунктами 4.9.1-4.9.3, цього договору, або в порядку, передбаченому пунктами 4.10 та 4.11 цього договору. У пункті 4.9 Іпотечного договору сторони дійшли згоди, що за наявності підстав, передбачених цим договором, для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право на продаж від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. У цьому разі іпотекодержатель зобов`язаний за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти такий договір. Згідно з підпунктами 4.9.1-4.9.3 Іпотечного договору ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка здійснюється коштом іпотекодавця, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Оплата оцінки предмета іпотеки може бути здійснена іпотекодержателем з наступним відшкодуванням такої суми за рахунок виручки від продажу предмета іпотеки. Виручка від продажу предмета іпотеки направляється на погашення заборгованості позичальника за основним зобов`язанням. У разі коли виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених вимог іпотекодержателя, решта виручки повертається іпотекодавцю. Іпотекодержатель після реалізації предмета іпотеки надсилає іпотекодавцю звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Рішенням єдиного акціонера, що одноосібно здійснює повноваження позачергових Загальних зборів акціонерів ЗАТ «Донгорбанк», від 15 липня 2011 року № 2/2021 та рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів АТ «ПУМБ» від 15-16 липня 2011 року, оформленим протоколом № 59, затверджено передавальний акт від 15 липня 2011 року, згідно з пунктом 1 якого правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Донгорбанк» є АТ «ПУМБ» (том 1, а. с. 117-130). 12 квітня 2021 року АТ «ПУМБ» надіслало на адресу позичальника ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_1 вимогу від 08 квітня 2021 року вих. № КНО-61.1.2/390 про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, у якій зазначено стислий зміст порушених зобов`язань, а також міститься вимога про виконання порушеного зобов`язання протягом тридцяти календарних днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (том 1, а. с. 104-116). Зазначену вимогу позивач ОСОБА_1 отримав 24 квітня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 106). 22 липня 2021 року між АТ «ПУМБ» (первісний кредитор / первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Київ Фінанс» (новий кредитор / новий іпотекодержатель) укладено договір № НД-188/1 про відступлення права вимоги за Кредитним договором, а також договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим номером 2024, на підставі якого внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо заміни іпотекодержателя (том 1, а. с. 79-86). Цього ж дня, 22 липня 2021 року, в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки між ТОВ «ФК «Київ Фінанс» (продавець) і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (покупці) укладено договір купівлі-продажу № 2025, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., за умовами якого покупці придбали за 340 000,00 грн (набули у власність) нежитлове приміщення - базу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до якої входить: їдальня загальною площею 451,80 кв. м; склад вторсировини загальною площею 333,90 кв. м (том 1, а. с. 75-78). Згідно зі звітом про оцінку майна № 14-210716-002, складеним оцінювачем ТОВ «ТОСКАР» на замовлення ТОВ «ФК «Київ Фінанс», станом на 16 липня 2021 року ринкова вартість нежитлового приміщення - бази загальною площею 785,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 340 000,00 грн (том 1, а. с. 99, 100). 27 липня 2021 року АТ «ПУМБ» надіслало рекомендованим листом на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повідомлення про те, що 22 липня 2021 року частина прав вимоги у розмірі 340 000,00 грн до ОСОБА_4 за Кредитним договором відступлена ТОВ «ФК «Київ Фінанс». Також банк відступив новому кредитору права вимоги за Іпотечним договором (том 1, а. с. 93-98). Зазначений лист позивач отримав 05 серпня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 94).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки не оскаржуються, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає ці рішення в означеній частині. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення Іпотечного договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення Іпотечного договору) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови Іпотечного договору та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Верховний Суд звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід керуватися пріоритетом дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі. Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження № 61-48776св18), на яку також міститься посилання у касаційній скарзі, зазначив: «Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). При цьому необхідно враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. З огляду на наведені положення Закону, Верховний Суд визнає доводи позивача про обов`язок нового кредитора надсилати боржнику письмову вимогу про усунення порушень необґрунтованими, оскільки ОСОБА_3 замінила ПАТ «Банк Форум» у вже існуючому зобов`язанні та набула права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав». У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 4.3 Іпотечного договору у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) позичальником основного зобов`язання та/або іпотекодавцем умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення Іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно з частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. У пункті 4.9 Іпотечного договору сторони дійшли згоди, що за наявності підстав, передбачених цим договором, для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право на продаж від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. У цьому разі іпотекодержатель зобов`язаний за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти такий договір. Отже, сторони досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.7); у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір (пункт 4.9 Іпотечного договору). Відповідно до встановлених судами обставин у матеріалах справи відсутні докази отримання іпотекодавцем повідомлення про намір іпотекодержателя продати предмет іпотеки відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», направленого окремим документом. Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги,суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що всупереч умовам Іпотечного договору та вимогам частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» позивач як іпотекодавець не був повідомлений іпотекодержателем за 30 (тридцять) днів до укладення договору купівлі-продажу про намір укладення цього договору, що свідчить про порушення встановленої законом процедури продажу предмета іпотеки, а також переважного права позивача-іпотекодавця на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя, а отже, є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та скасування державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за покупцями. Верховний Суд не погоджується з цими висновками з огляду на таке. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків. Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі. В апеляційній скарзі АТ «ПУМБ», зокрема, зазначало, що на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» банк 12 квітня 2021 року надіслав на адресу позичальника ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_1 вимогу від 08 квітня 2021 року вих. № КНО-61.1.2/390 про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яку позивач ОСОБА_1 отримав 24 квітня 2021 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (том 1, а. с. 104-107). Однак суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також не спростував доводів апеляційної скарги про надання іпотекодержателем належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Без встановлення зазначених обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що іпотекодержатель не набув права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, враховуючи, що у разі дотримання іпотекодержателем приписів частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Суд апеляційної інстанцій всупереч вимогам норм процесуального права не повною мірою з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідив усіх наданих учасниками справи доказів та не надав їм належну правову оцінку у контексті правомірного набуття іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання з огляду на дотримання ним вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»). У контексті наведеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції допустив поверховий підхід до вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову з наведених в оскаржуваній постанові мотивів. Водночас за положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного її вирішення, а за вимогами статті 400 ЦПК України за таких обставин Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, то оскаржувана постанова в частині вирішення позовних вимог провизнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору. Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік