Ухвала КАС ВС № 260/1920/24

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 26 березня 2025 року м. Київ справа №260/1920/24 адміністративне провадження № К/990/10105/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі №260/1920/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо повернення Управлінню Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії документів ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 , поданих для призначення пенсії за вислугу років для їх розгляду і призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та її перерахунок відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як звільненому зі служби з органів внутрішніх справ у відставку (із зняттям з військового обліку) за пунктом 65 «а» (за віком) з 20 лютого 2018 року за посадою заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області - начальника слідчого управління наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області №36 о/с від 20 лютого 2018 року; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняти подані ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області документи ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за вислугу років для їх розгляду і призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та її перерахунок відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як звільненому зі служби з органів внутрішніх справ у відставку (із зняттям з військового обліку) за пунктом 65 «а» (за віком) з 20 лютого 2018 року за посадою заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області -начальника слідчого управління наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області №36 о/с від 20 лютого 2018 року; 3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати, здійснити перерахунок та виплатити, починаючи з 21 лютого 2018 року на підставі поданих ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області документів ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як звільненому зі служби з органів внутрішніх справ у відставку (із зняттям з військового обліку) за пунктом 65 «а» (за віком) з 20 лютого 2018 року за посадою заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області - начальника слідчого управління наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області №36 о/с від 20 лютого 2018 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо повернення Ліквідаційній комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області документів ОСОБА_1 , поданих для призначення та перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняти подані Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти рішення за наслідками розгляду таких. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій в частині залишених без задоволення позовним вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Лесько Алла Олексіївна, 06 березня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №260/1920/24, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20, Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 27 листопада 2023 року у справі №640/16655/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 12 липня 2024 року у справі №560/4674/23; справа має виняткове значення для позивача. Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20, та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 27 листопада 2023 року у справі №640/16655/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 12 липня 2024 року у справі №560/4674/23, так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування. Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20, оскільки такі висновки мають загальний характер, були сформовані у цивільних і господарських правовідносинах та жодним чином не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається. Разом з тим, у справі №0940/2394/18 предмет спору стосувався визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання повторно розглянути заяву про надання гірничого відводу для розробки родовища піску та прийняти рішення про надання гірничого відводу для розробки такого родовища піску. У справі №320/5007/20 предмет спору стосувався зобов`язання ЦМУ МЮ (м. Київ) здійснити державну реєстрацію припинення права оренди Товариством з обмеженою відповідальністю на земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди. У справі №480/4737/19 предмет спору стосувався визнання протиправною та скасування відмови Держгеокадастру у наданні дозволу особі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання Держгеокадастру надати дозвіл особі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів. У справі №640/16655/21 предмет спору стосувався визнання протиправними дій суду щодо невидачі фізичній особі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; визнати протиправною відмови щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язання територіального управління Пенсійного фонду України здійснити особі перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У справі №580/3690/23 предмет спору стосувався визнання протиправною бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України правонаступником якого є територіальне управління Пенсійного фонду України, щодо неприйняття рішення про надання страхової виплати (одноразової грошової допомоги), передбаченої пунктом 3 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та зобов`язання територіального управління Пенсійного фонду України призначити і виплатити фізичній особі страхову виплату (одноразову грошову допомогу), як члену сім`ї його батька - медичного працівника, померлого у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS- CoV-2. У справі №560/4674/23 предмет спору стосувався визнання протиправною відмови територіального управління Пенсійного фонду України в призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язання призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i в якій подається касаційна скарга). Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також у зв`язку з тим, що оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не приймало документів, не розглядало їх, а тому зобов`язання відповідача призначити пенсію буде втручанням у дискреційній повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Позивач вважає, що наявність у нього права на призначення пенсії за віком підтверджується рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі №260/852/19, яке набрало законної сили. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що шляхом виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі №260/852/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 26 червня 2020 року про призначення позивачу пенсії відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а отже право ОСОБА_1 на призначення пенсії за віком було реалізоване у передбаченому законом порядку. Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 21 серпня 2020 року №0700-0319-8/29574 позивачу було припинено виплату пенсії з 01 вересня 2020 року та повернуто подання та надані до нього документи Ліквідаційної комісії управління МВС України в Закарпатській області для можливості звернення ОСОБА_1 у відповідності до Порядку 3-1 через уповноважений орган - відділ координації соціальних та пенсійних питань Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, яке станом на момент вирішення даного спору залишається чинним та неоспореним в судовому порядку. Колегія суддів вважає, що лише у разі прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 21 серпня 2020 року №0700-0319-8/29574 у позивача виникнуть підстави для звернення до суду з вимогами про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати, здійснити перерахунок пенсії. У висновку Верховного Суду, сформованого у подібних правовідносинах, викладеному у постанові від 17 березня 2020 року у справі №812/1140/16, серед іншого зазначено, що питання про призначення фізичній особі пенсії за пунктом «а» (як і за іншими пунктами) статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач не вирішував, а тому й позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за пунктом «а» вказаної норми була передчасною. Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати, здійснити перерахунок та виплатити пенсію за вислугу років у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» задоволенню не підлягає та буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №260/1920/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 10 лютого 2025 року у справі №580/5315/24, від 27 лютого 2025 року у справі №160/21956/24. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі №260/1920/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді С.М. Чиркін В.М. Шарапа