Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2801/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2801/24 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А. Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 08.04.2024 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 25.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність щодо виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №540/3907/21; зобов`язання здійснити виконання виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом 27.10.2022 у справі №540/3907/21, шляхом перерахування на її користь судового збору в розмірі 908грн. на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 ; стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 10000грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 позов задоволений частково; визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 540/3907/21; стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, сторони у справі подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просять: позивач - рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі; відповідач рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №520/3907/21 (набрало законної сили 20.01.2022) стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908грн. 27.10.2022 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №520/3907/21 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у сумі 908грн. /а.с.15-16/ 13.12.2022 ОСОБА_1 направила до Державної казначейської служби України заяву про примусове виконання виконавчого листа у справі №520/3907/21 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на її користь судових витрат зі сплати судового збору у сумі 908грн. /а.с.13-14, 17-18/ Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області від 11.01.2023 №01-22/10-06/168 повідомлено Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про необхідність вжиття заходів до погашення заборгованості, зокрема, за виконавчим листом у справі №520/3907/21. /а.с.58-59/ Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 24.01.2023 №2100-0901-8/1965 повідомлено Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про те, що стягнення судових витрат зі сплати судового збору у справі №520/3907/21 повинно здійснюватися згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. /а.с.77-78/ Листом Державної казначейської служби від 15.11.2023 №5-11-11/21291 повідомлено ОСОБА_1 про те, що Казначейство здійснює заходи щодо виконання рішень суду за Програмою по першій черзі заборгованості, отже питання щодо виконання виконавчого листа у справі №540/3907/21 про стягнення судового збору, який відноситься до третьої черги погашення заборгованості розглянеться казначейством за рахунок Програми після погашення заборгованості за виконавчими документами, які відносяться до першої та другої черги. /а.с.19-23/ Не погоджуючись з бездіяльністю Казначейства щодо виплати коштів на виконання судового рішення позивач звернулася до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідного до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02.06.2016р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон України №1404-VIII). Відповідно до ст.1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 2 Закону України № 1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 05.06.2012р. № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (надалі - Закон України № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Згідно з ч.1 ст.3 Закону України №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконання вимог Закону України №4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014р. №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (надалі - Порядок №440). Згідно з п.20 Порядку №440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (надалі - Порядок №845). Так, відповідно до п.2 Порядку №845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Згідно з п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відповідно до п.47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. Пунктом 48 Порядку №845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконанні у Державної казначейської служби України знаходиться виконавчий лист у справі №520/3907/21, виданий 27.10.2022 Одеським окружним адміністративним судом, про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у сумі 908грн. Станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі (08.04.2024) вказаний виконавчий лист не був виконаний. Тобто строк перерахування Казначейством коштів стягувачу, визначений п.48 Порядку №845, а саме тримісячний строк з дня надходження документів, був порушений. При цьому, зі змісту п.49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету. Верховний Суд в постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21 зазначив, що приписи п.49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845. Однак, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, не надано будь-яких доказів на підтвердження звернення у 10-денний строк з моменту надходження виконавчого листа у справі №520/3907/21 до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів на користь стягувача через їхню недостатність. Посилання відповідача на листи від 07.02.2023 , від 08.05.2023, від 28.06.2023, від 07.07.2023, від 30.07.2023, від 04.09.2023, від 02.10.2023, від 04.12.2023, згідно яких Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа, виданого на ім`я позивача, надання Казначейством пропозиції Міністерству фінансів України щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо своєчасного виконання виконавчого листа у справі №520/3907/21, виданого 27.10.2022 Одеським окружним адміністративним судом, про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у сумі 908грн. Посилання відповідача про можливість виконання судового рішення виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997р. є частиною національного законодавства. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права на справедливий суд. Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року). Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року в справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Також в рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України» від 17.01.2006р. зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права, про що обґрунтовано вказано судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №818/1814/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у зобов`язанні Державної казначейської служби України здійснити виконання виконавчого листа у справі №520/3907/21, виданого 27.10.2022 Одеським окружним адміністративним судом, шляхом перерахування на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 908грн. на розрахунковий рахунок UA153052990000026208694936170, оскільки такий спосіб захисту порушених прав позивача буде спрямований на зміну способу і порядку виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №520/3907/21, яке набрало законної сили. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Так, згідно ч.5 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому, згідно ч. 1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Разом з тим, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України). Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №1.380.2019.005731, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а. Зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено незаконність спірної бездіяльності відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із бездіяльністю відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Що стосується її розміру, то відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №823/868/18. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн., так як факт заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з неправомірною бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача є підтвердженим. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на ОСОБА_1 , Державну казначейську службу України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Суддя-доповідач А.В. Крусян Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв