Постанова 4824 № 359/7635/24

справа № 359/7635/24 головуючий у суді І інстанції Борець Є.О. провадження № 22-ц/824/6882/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Діденко А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ТОВ «Бізнес позика» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №479353-КС-001 від 01 листопада 2023 року в розмірі 155 973,32 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 листопада 2023 року позивач уклав з ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту №479353-КС-001, за яким ТОВ «Бізнес позика» надала кредит в розмірі 26 000,00 грн., а відповідач зобов`язався щомісячно до 17 квітня 2024 року повертати кредит по частинам, сплачувати проценти за користування ним та комісію. 02 листопада 2023 року позивач уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту № 479353-КС-001 від 01 листопада 2023 року. За цією угодою розмір кредиту був збільшений до 39 000,00 грн., а також були змінені розміри процентів за користування ним та комісії. До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 479353-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором № 479353-КС-001 Позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2024 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №479353-КС-001 від 01 листопада 2023 року в розмірі 101 022,63 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, не правильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованих процентів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 54 950,69 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» зазначає, що включення до тексту Кредитного договору умов про сплату відповідачем процентів за користування кредитом (пункти 1, 2, 3 Кредитного договору), а рівно й подальше нарахування позивачем зазначених процентів та витребування їх від відповідача (в т.ч. в судовому порядку), є законним та обґрунтованим оскільки вони базуються на чинних нормах спеціального законодавства України, які регламентують питання щодо надання споживчих кредитів, яким і є по своїй правовій суті і Кредитний договір (див. пункт 9 Кредитного договору). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Судом встановлено, що згідно з наданим суду договором від 01 листопада 2023 року ТОВ «Бізнес позика» уклала його з відповідачем про надання споживчого кредиту №479353-КС-001 (а.с.24-32), за яким позивач зобов`язався надати кредит в розмірі 26 000,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно до 17 квітня 2024 року повертати кредит по частинам, сплачувати проценти за користування ним та комісію. 02 листопада 2023 року позивач уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №479353-КС-001 від 1 листопада 2023 року (а.с.57-59). За цією угодою розмір кредиту був збільшений до 39 000,00 грн., а також були змінені розміри процентів за користування ним та комісії. Зокрема, додаткове збільшення розміру кредиту на 13 000,00 грн. підтверджується копією інформаційної довідки директора ТОВ «Платежі онлайн» вих. №601/07 від 15 липня 2024 року (а.с.104). Відмовляючи у задоволенні позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що виконаний позивачем письмовий розрахунок не узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження №12-16гс22), зі змісту якої вбачається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Прострочення виконання позичальником зобов`язання з повернення кредиту є підставою лише для притягнення його до цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої ст.625 ЦК України. Адже регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними в його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). За статтею 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2023 року ТОВ «Бізнес позика» уклала з відповідачем договір про надання споживчого кредиту №479353-КС-001, за яким позивач зобов`язався надати кредит в розмірі 26 000,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно до 17 квітня 2024 року повертати кредит по частинам, сплачувати проценти за користування ним та комісію, договір про надання споживчого кредиту №479353-КС-001 підписано відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора «UA-2361» відповідно до ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». За змістом ч.13 ст. 11 цього Закону докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч.2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що інформаційна довідка ТОВ «Платежі Онлайн» про перерахування ОСОБА_1 кредиту № 479353-КС-001 від 01 листопада 2023 року в сумі 26 000,00 грн. за допомогою платіжного сервісу Platon номер транзакції 39883-34239-13353, дата та час проведення 01 листопада 2023 року 12:10:23; № платіжної картки НОМЕР_1 , не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачу. З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Бізнес Позика» умов п. 3.1 договору про надання споживчого кредиту № 479353-КС-001 від 01 листопада 2023 року щодо здійснення безготівкового переказу коштів на поточний рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі

8. Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті Договору, саме ОСОБА_1 . Відтак, з огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять. Фактично, свої вимоги позивач доводить своїми ж поясненнями та документами, складеними ним же. Позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про витребування доказів, в ПАТ «Банк Восток», яке судом було залишене поза увагою. В той же час будучи усвідомленим про необхідність надання суду відповідних доказів для доведення обставин, на які позивач посилався, останній, на власний розсуд розпоряджаючись власними правами, до апеляційного суду із відповідним клопотанням не звертався. Така поведінка позивача свідчить про переклад відповідних процесуальних обов`язків на суд, який, в силу принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, не уповноважений на самостійне збирання доказів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Цивільний процесуальний кодекс позбавляє можливості суд самостійно збирати докази по справі, тобто постановлювати ухвали про витребування, необхідних для підтвердження чи спростування певних обставин, доказів, зважаючи на справляння судами цивільного судочинства на принципах змагальності сторін та диспозитивності судового процесу, принцип об`єктивної істини на сьогодні законодавцем не відноситься до принципів цивільного судочинства. Враховуючи зазначене, підстав до задоволення позову у суду першої інстанції не було, з огляду не доведеність позивачем факту надання відповідачу кредиту в сумі зазначеній в позовній заяві. При цьому, ухвалюючи оскаржуване, рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав до часткового задоволення позову. У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідачем не оскаржувалось. Апеляційний суд в межах своїх повноважень не має можливості переглядати судове рішення в частині задоволених позовних вимог за апеляційною скаргою позивача, який його в цій частині не оскаржує. З зазначених підстав апеляційний суд не переглядає рішення суду в частині задоволених позовних вимог. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення відсотків, по суті дійшов правильного висновку про відсутність підстав до задоволення позову в цій частині, однак виходив з невірних мотивів, допустивши невідповідність висновків суду обставинам справи, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни рішення в мотивувальній частині. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити частково. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованих процентів змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2024 року про відмову в задоволенні позову залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.