Постанова Волинський апеляційний суд № 161/19732/24

Справа № 161/19732/24 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/367/25 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Киці С. І., секретар с/з Черняк О. В., з участю: представника позивача Клімчука М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про захист прав споживача, визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що 22 жовтня 2024 року вона отримала рекомендований лист від Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про припинення споживання природного газу у зв`язку із наявною заборгованістю. У цьому повідомленні товариство вимагало у неї до 31 жовтня 2024 року самостійно припинити споживання природного газу та допустити працівника товариства для опломбування запірних пристроїв, а також роз`яснено, що у разі невиконання вимог у встановлених строк газопостачання буде припинено в примусовому порядку та зазначено про необхідність оплати простроченої заборгованості за споживання природного газу. Позивач вважає, що таке попередження є незаконним, оскільки на сьогодні діє заборона відключення газопостачання під час дії воєнного стану. Такі дії відповідача спричинили у неї емоційне напруження, порушення нормального побуту, необхідність несення витрат на юридичну допомогу. Позивач ОСОБА_1 вважає, що зазначені дії ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» є неправомірними, здійсненими з порушенням вимог закону, а тому просила суд визнати дії відповідача ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо погроз відключення газу в період воєнного стану незаконними; зобов`язати ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» утриматись від відключення газопостачання ОСОБА_1 на час дії воєнного стану та на 6 місяців після його закінчення; стягнути з відповідача у її користь моральну шкоду у розмірі 90 000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2025 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» зазначає, що, на його думку, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, а тому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивачки без задоволення. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 . Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем як постачальником природного газу не порушенні права та інтереси споживача ОСОБА_1 внаслідок надіслання останній повідомлення про припинення споживання природного газу. Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з дотриманням вимог закону. Судом за матеріалами справи встановлено, що ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» здійснює постачання природного газу споживачу ОСОБА_1 на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500. З грудня 2020 року споживач ОСОБА_1 за ЕІС - кодом 56XM05A41747670P особовий рахунок НОМЕР_1 знаходиться в реєстрі постачальника природного газу ТзОВ «ГК «Нафтогаз України». Згідно з даними про фактичний місячний відбір/споживання природного газу, що надається оператором газорозподільної системи через інформаційну платформу оператора газотранспортної системи Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» - Iplatforma за ЕІС-кодом 56XM05A41747670P за період постачання ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу з грудня 2020 року по листопад 2024 року (включно) споживачем ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 було спожито 12066 кубічних метрів природного газу на загальну суму 93 078,34 грн. Крім того згідно з наданими відповідачем розрахунками на час розгляду цієї справи судом першої інстанції заборгованість споживача ОСОБА_1 по оплаті за надані послуги по постачанню природного газу складає 5 649,4 грн. Натомість позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів на спростування факту існування заборгованості по оплаті за надані послуги з постачання природного газу. ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює ліцензовану діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі НКРЕКП), № 880 від 04 липня 2017 року. При цьому судом встановлено, що ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» є постачальником природного газу у будинок позивача на підставі договору постачання природного газу побутовим споживачам, що є типовим, публічним та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Визначення об`ємів (обсягів) споживання природного газу проводиться оператором ГРМ (Волинською філією ТзОВ «Газорозподільні мережі України») відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (далі Кодекс ГРМ), затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30 вересня 2015 року. Іншої інформації щодо об`єму (обсягу) спожитого природного газу від оператора ГРМ (Волинської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України») до ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» не надходило, що стверджується витягом з білінгової системи «Газоліна» у вигляді роздруківки по особовому рахунку № НОМЕР_1 (долучено до відзиву). Відповідно до підпункту 3 пункту 6.1. розділу IV типового договору постачальник має право ініціювати припинення постачання природного газу споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством. Разом з тим з огляду на положення абзацу першого пункту 27 Правил постачання єдиною підставою для здійснення припинення газопостачання на об`єкт побутового споживача є наявна у такого побутового споживача заборгованість з оплати за спожитий природний газ. Крім того судом встановлено, що позивач, будучи належним чином повідомленою щодо необхідності самостійного припинення споживання природного газу у зв`язку із наявною заборгованістю, не вчинила відповідні дії та не здійснила заходи самостійного припинення власного споживання природного газу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права та інтереси споживача ОСОБА_1 внаслідок надіслання їй відповідачем ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» повідомлення про припинення споживання природного газу порушені не були. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач неправомірно надіслав позивачу повідомлення про припинення споживання природного газу, оскільки відповідно до Закону України 2479-ІХ постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі, включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв?язку з наявністю заборгованості тощо) під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування. Так відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року Луцька міська територіальна громада згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Мінреінтеграції № 309 від 22 грудня 2022 року, у період здійснюваних робіт з припинення (обмеження) газопостачання не була віднесена до територій, на яких велися бойові дії (територій можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонували державні електронні інформаційні ресурси), а також не перебувала у тимчасовій окупації. Таким чином, заборона щодо припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, не поширюється на територію Луцької міської територіальної громади. Також апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з огляду на таке. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При цьому у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань виходить позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язковому доказуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні. Саме по собі зазначення у позові про відшкодування моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. З врахуванням того, що позивач ОСОБА_1 суду не довела, що внаслідок надіслання їй відповідачем ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» повідомлення про припинення споживання природного газу були порушені її права, підстав для стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди немає. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді