Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/10516/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" березня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/10516/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Гончарова С.А. Сибіги О.М. за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 06.03.2025: від позивача: не з?явився; від відповідача: Пономаренко В.С. від третьої особи -1: Пальчик В.О. від третьої особи-2: не з?явився розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (повний текст складено та підписано 21.11.2024) у справі №910/10516/24 (суддя Бондарчук В.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни, до Фонду державного майна України, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Фізична особа-підприємець Охримчук Катерина Григорівна (далі - ФОП Охримчук К.Г./позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ/відповідач) про зобов`язання включити об`єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, яка перебуває на балансі Державної казначейської служби України, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Охримчук К.Г. виконала умови, передбачені ч. 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", проте ФДМУ незаконно відмовив ФОП Охримчук К.Г. у включенні об`єкту права державної власності - частини адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, яка перебуває на балансі Державної казначейської служби України, до переліку об`єктів малої приватизації. Короткий зміст заперечень проти позову Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що органом управління об`єктом державної власності є Державна казначейська служба України, яка надала вмотивовану відмову у включенні частини адміністративної будівлі, площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відтак, відсутні правові підстави для включення вказаного об`єкта нерухомості до переліку об`єктів малої приватизації. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано повного пакету документів, передбачених п. 5 розділу 4 Регламенту включення Фондом державного майна України об`єктів права державної власності до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, на підставі якого ФДМУ мав би включити цей об`єкт до переліку об`єктів малої приватизації, відповідно, на думку відповідача, позов є передчасним. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: - Державна казначейська служба України, як орган управління об`єктом державної власності будівлі за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, надала вмотивовану відмову у включенні частини адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, про що РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-00906 повідомило позивача листом від 29.02.2024 за вих. №11-04-00906; - з огляду на вмотивовану відмову Державної казначейської служби України, як органу управління об`єктом державної власності, у включенні частини адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відсутні правові підстави для включення цього нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації; - пунктом 2.3. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1041 встановлюється заборона приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди, і відповідний договір є дійсним, не визнаний у судовому порядку недійсним, при цьому, позивач, підписуючи цей договір в такій редакції, усвідомлював позицію власника державного майна щодо можливості/неможливості приватизації такого майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Охримчук Катерина Григорівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24 - скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - в основу відмови Державної казначейської служби було покладено тезис про доцільність розгляду даного питання після закінчення воєнного стану, що не може вважатись вмотивованою відмовою, так як вона не є належним чином обгрунованою; - суд першої інстанції безпідставно та неаргументовано відніс лист Державної казначейської служби від 26.02.2024 р. за вих. 19-06-1-06/4139 до поняття "вмотивованої відмови", адже із змісту рішення суду першої інстанції неможливо встановити, в чому полягає вмотивованість Державної казначейської служби в даному випадку; - суд першої інстанції не застосував норм права, передбачених абзацами 4,5 частини 7 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах; - для правильного вирішення спору у цій справі судам слід установити наявність чи відсутність умов, передбачених статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду; - жоден із учасників справи не спростував факту, що позивач виконав всі умови, передбачені частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"; - з урахуванням установлених обставин у справі, суд першої інстанції повинен був установити, чи порушено право позивача, та, у разі встановлення факту такого порушення, визначити, чи саме діями/бездіяльністю відповідача у справі допущено таке порушення; - суд повинен був з урахуванням предмета і підстав позову з`ясувати правовий статус сторін та інших учасників справи (зокрема, відповідача і третіх осіб) і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу 10.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду через канцелярію від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що: - органом управління об`єктом державної власності є Державна казначейська служба України, яка надала вмотивовану відмову у включенні частини адміністративної будівлі, площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відтак, відсутні правові підстави для включення вказаного об`єкта нерухомості до переліку об`єктів малої приватизації; - позивачем не надано повного пакету документів, передбачених п. 5 розділу 4 Регламенту включення Фондом державного майна України об`єктів права державної власності до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, на підставі якого ФДМУ мав би включити цей об`єкт до переліку об`єктів малої приватизації; - враховуючи принципи непорушності права власності, власність не може бути поставлена в залежність дотримання власником строків, передбачених абзацом 4 частини сьомої статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»; - майно, яке позивач просить включити до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягає приватизації шляхом викупу в силу приписів частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» належить до майна органів державної влади, а тому не підлягає приватизації, крім випадків визначених Законом; - Регіональне відділення не могло порушити права Державної казначейської служби України, як органу управління, та приймати рішення по майну, не дочекавшись позиції органу управління, враховуючи, що майно не підлягає приватизації; - Господарський суд міста Києва у рішенні від 11.11.2024 вірно зазначив , що пунктом 2.3. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1041 встановлюється заборона приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди; - відповідач не відмовляв позивачу у включенні до переліку об?єктів малої приватизації спірного майна, а отже, жодним чином не порушував права позивача, а заявлені позовні вимоги є передчасними; - позовні вимоги стосовно включення державного майна в перелік об?єктів малої приватизації, що підлягають приватизації- є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, обумовлені ч. 9, ч. 10 розділу IV Порядку подання та розгляду заяв про включення об?єктів права державної власності до відповідного переліку об?єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675. 10.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду через канцелярію третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державною казначейською службою України подано відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи третьої особи-1 у відзиві зводяться до того, що: - відповідно до частини першої статті 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу; тобто, на законодавчому рівні закріплено принцип про те, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди (частина перша статті 289 Господарського кодексу України); - відповідно до пункту 2.3 Договору встановлено заборону приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди (Будівлі); пунктом 5.7 розділу 5 Договору передбачено такий обов`язок орендаря як своєчасне здійснення за власний рахунок капітального, поточного та інших видів ремонтів орендованого майна, і ця умова Договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень; - згідно з пунктом 10.11 Договору, у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невід`ємні поліпшення - власністю держави і компенсації не підлягають; - до Договору не вносились зміни, що стосувалися б положень, узгоджених сторонами згідно з пунктами 2.3, 5.7, 10.11 Договору, а отже, ФОП Охримчук К.Г., укладаючи Договір та виконуючи його вимоги протягом тривалого часу, усвідомлювала та добровільно надавала згоду на те, що орендоване майно не може стати власністю орендаря; - заявляючи вимоги щодо приватизації орендованого майна (приміщення), позивач фактично намагається оспорювати приписи Договору або визнати їх недійсними, що не може бути вирішено в рамках спору у справі № 910/10516/24; - оскільки пунктом 2.3 Договору встановлено заборону приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди (Будівлі), то, на думку Казначейства, вимоги скарги та позову ФОП Охримчук К.Г. (орендаря) щодо внесення майна до переліку об`єктів, що підлягає приватизації, є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню; - відповідно до абзацу другого частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» про приватизацію, приватизації не підлягає майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування; - пунктами 11 та 15 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання. Прийняття остаточних управлінських рішень щодо використання підпорядкованих ними об`єктів державної власності належить виключно до компетенції уповноважених органів управління; - Листами Казначейства від 20.09.2018 № 20-08/224-15487, від 12.11.2018 № 20-08/346-18553 на звернення орендодавця (від 05.09.2018 № 08-08-2122, від 24.10.2018 № 08-04-2612) відповідно до частини сьомої статті 11 Закону про приватизацію, надано вмотивовану відмову щодо включення частини Будівлі (приміщення площею 120,4 кв. м) до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (враховуючи пункти 2.3, 5.7, 10.11 Договору); - також Будівля чи її частина не підпадає під дію частини третьої статті 4 Закону про приватизацію, оскільки відповідне майно використовується Казначейством, зокрема, шляхом надання в оренду; - згідно з листом Фонду від 28.11.2018 № 10-19-24292, приватизація приміщень, які перебувають на балансі територіальних органів Казначейства та передані в оренду відповідно до вимог законодавства та приносять постійний дохід в Державний бюджет, а також забезпечують виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, не є обов`язковою; - ураховуючи звернення ФОП Охримчук К.Г. до Регіонального відділення Фонду, Казначейство листом від 10.12.2018 № 20-08/20525 звернулось до Фонду із проханням сприяти у вирішенні проблемного питання щодо приватизації об`єкта державної власності, який знаходиться в оренді, відповідно до закону, а Листом Фонду від 03.01.2019 № 10-15-139 надано відповідь про те, що прийняття остаточних управлінських рішень щодо використання підпорядкованих ними об`єктів державної власності належить виключно до компетенції уповноважених органів управління; - Головне управління Казначейства та Управління Казначейства, на балансі якого перебуває Будівля, обґрунтовують недоцільність розгляду питання надання згоди на приватизацію, у зв`язку із можливим проведенням заходів з реорганізації системи територіальних органів Казначейства та виникненням потреби у додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників таких органів із дотриманням санітарно-гігієнічних норм; також приміщення Управління Казначейства (Будівля) в умовах воєнного стану може розглядатися для розміщення працівників інших територіальних органів Казначейства, зокрема тих, що переміщені із тимчасово окупованих територій; - враховуючи пропозиції, надані листом Головного управління Казначейства від 01.02.2024 № 11-06-08/1452 (на підставі листа Управління Казначейства від 31.01.2024 № 03-50-08/230), Казначейство листом від 26.02.2024 № 16-06-1-06/4139 повідомило Регіональне відділення Фонду про недоцільність надання (відсутність) згоди на приватизацію в умовах воєнного стану частини Будівлі (адміністративного приміщення), яке знаходиться на балансі Управління Казначейства. Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях відзив на апеляційну скаргу не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України). Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. 12.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №910/10516/24 З урахуванням перебування судді Станіка С.Р. у відпустах 16-17.12.2024, у відрядженні з 18.12.2024 по 22.12.2024 у відрядженні, а з 23.12.2024 по 24.01.2025 включно у відпустці, вирішення питання щодо руху справи вирішується після виходу судді з відпустки. У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 22.01.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо подальшого руху справи у визначеному складі суду - неможливо. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 справу №910/10516/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 прийнято справу №910/10516/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження у справі №910/10516/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24, судове засідання призначено на 19.02.2025, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань. 19.02.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №910/10516/24 на іншу дату у зв`язку із незадовільним станом здоров`я, представник апелянта, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 розгляд справи відкладено до 06.03.2025. Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання В судове засідання 06.03.2025 з`явились представники відповідача - Фонду державного майна України, та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України. Скаржник - Фізична особа-підприємець Охримчук Катерина Григорівна (позивач) в судове засідання 06.03.2025 представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення ухвал суду засобами поштового зв?язку, а представнику скаржника - адвокату Лесику С.І. в електронний кабінет в системі «Електронний суд». Також, в судове засідання не прибув і представник від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином шляхом направлення ухвал суду в електронний кабінет в системі «Електронний суд». У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. В судовому засіданні 06.03.2025 представники відповідача - Фонду державного майна України, та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 15.06.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Охримчук Катериною Григорівною (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1041. Відповідно до п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м. (реєстровий номер 37950294.1АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 35 та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління Державної казначейської служби України Волинської області (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2016, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ФОП Малащицькою О.Г. і становить за незалежною оцінкою 287 499,00 грн без врахування ПДВ. У відповідності до п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 114,1 кв.м., розміщення майстерні з пошиття гардин - 6,3 кв.м. Згідно із положеннями п. 2.2. та п. 2.3. договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Заборона приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди. Пунктами 5.1. та 5.4. договору визначено, що орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору. Забезпечувати збереження орендованого майна, запобігти його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки. Орендар має право з дозволу орендодавця та балансоутримувача вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості (п. 6.2. договору). Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 16 червня 2016 р. до 14 червня 2019 р. включно (п. 10.1. договору). 13.05.2019 між Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Волинській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Охримчук Катериною Григорівною (далі - орендар) укладено договір №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041. У п. 1 договору №1 про внесення змін, преамбулу договору оренди викладено в новій редакції у зв`язку із реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Управлінням забезпечення реалізації повноважень у Волинській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Відповідно до п. 5 договору №1 про внесення змін, п. 10.1. договору оренди викладено в такій редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє до 13 червня 2022 року включно". Даний договір про внесення змін діє з 15.06.2019 (п. 6 договору №1 про внесення змін). 26.06.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Охримчук Катериною Григорівною (далі - орендар) укладено договір № 2 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041. У п. 1 договору №2 про внесення змін, преамбулу договору оренди викладено в новій редакції у зв`язку із реорганізацією орендодавця, зокрема, зазначено, що орендодавцем є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Даний договір про внесення змін діє з моменту підписання його сторонами (п. 3 договору №2 про внесення змін). У подальшому, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Охримчук Катериною Григорівною (далі - орендар) укладено договір № 3 та №4 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041. 22.10.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Охримчук Катериною Григорівною (далі - орендар) укладено договір № 5 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041. У п. 1 договору №5 про внесення змін, сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.1. договору оренди та викласти цей пункт в такій редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 118,2 кв.м. (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 35 та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління Державної казначейської служби України Волинської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2019, виконаним об`єктом оціночної діяльності ФОП Волинцевою О.І. і становить за незалежною оцінкою 392 353,00 грн без врахування ПДВ". У п. 2 договору №5 про внесення змін, п. 1.2. договору викладено в такій редакції: "Майно передається в оренду з метою використання орендарем для торгівлі промисловими товарами - 86,7 кв.м.; розміщення майстерні з пошиття гардин - 21,6 кв.м.; розміщення підсобного приміщення - 9,9 кв.м.". Пунктом 4 договору №5 про внесення змін визначено, що даний договір про внесення змін діє з моменту підписання сторонами, та у відносинах щодо орендної плати з 15.06.2019. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-198 від 16.02.2023 повідомило ФОП Охримчук К.Г. про продовження терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041, на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Відповідно до висновку про вартість майна станом на 31.03.2016, ринкова вартість частини адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м. на вул. Ковельська, 35 в м. Володимир-Волинський, Волинської області становить 287 499,00 грн без ПДВ. ФОП Охримчук К.Г. стверджувала, що відповідно до умов договору оренди та вимог чинного законодавства, позивачем було підготовлено пакет документів на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна. 18.08.2016 Державна казначейська служба України листом за вих. №21-10/49-14222 не заперечувала щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна. 05.10.2016 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-1952 повідомило позивача, що погоджує здійснення невід`ємних поліпшень на суму 180,485 тис. грн відповідно до Локального кошторису на будівельні роботи №2-1-1. 29.03.2019 Головою комісії з реорганізації, начальником РВ ФДМУ по Волинській області затверджено довідку про здійснення перевірки за виконанням невід`ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041, відповідно до якої під час дослідження отриманих документів від орендаря було встановлено, що загальна сума витрат на капітальний ремонт становить 263 387,27 грн, з урахуванням кошторисної трудомісткості та заробітної плати, яка згідно локального кошторису складає 226 514,14 грн, що документально (на підставі отриманих документів) свідчить про виконання капітального ремонту орендарем в частині понесених витрат. У висновку експерта №05/06-1 будівельно-технічного дослідження від 06.06.2023, виконаного судовим експертом ТОВ "Володимир Таір-Експерт" на звернення Охримчук К.Г., зазначено, що відповідно до наданих матеріалів та результатів проведеного дослідження, слідує, що виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, підтвердженого звітною документацією, представленої у вигляді актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) №1 за лютий 2017 року та №2 за січень 2018 року, по об`єкту - "Капітальний ремонт (невід`ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельська, 35 в м. Володимир-Волинський, Волинської області, можна класифікувати як капітальний ремонт, сумарна вартість останніх, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (КБ-3) за лютий 2017 року та за січень 2018 року - 263 387,27 грн. Зазначений перелік робіт, у вище наведеній документації, відповідно до нормативних документів відноситься до невід`ємних поліпшень, перелік яких відображено в дослідницькій частині висновку. Зокрема, у цьому висновку зазначено, що позивачем виконано такі роботи: встановлення лічильників (за винятком лічильника на опалення); заміна всіх вікон та дверей; утеплення та оновлення стін та стелі; повна заміна підлоги та утеплення; повна заміна трубопроводів; часткова реставрація та ремонт фасаду; встановлення вхідних східців; повна заміна електропроводки; заміна старого опалення на сучасне; часткова реставрація даху та водостоку. Ураховуючи неможливість демонтажу використаних після проведення капітального ремонту нежитлового приміщення матеріалів та обладнання, без втрати функціональних та експлуатаційних якостей досліджуваним приміщенням, будівельно-монтажні роботи (невід`ємні поліпшення), що підтверджено звітною документацією по об`єкту - "Капітальний ремонт (невід`ємні поліпшення) частини адміністративної будівлі (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787) на вул. Ковельська, 35 в м. Володимир-Волинський, Волинської області, містять невід`ємний характер. 16.10.2023 ФОП Охримчук К.Г. звернулася до Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях із заявою від 11.10.2023, яка зареєстрована останнім за вх. №3В-43 2023, про включення об`єкту права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, частину адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, і перебуває на балансі Володимир-Волинського управління ДКСУ Волинської області. 17.10.2023 та 29.01.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, у свою чергу, звернулося до Державної казначейської служби України із листами за вих. №08-04-04727 та №08-04-00413 відповідно, в яких повідомило, що від ФОП Охримчук К.Г. надійшла заява про включення об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв.м., що знаходиться за адресою: 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 35, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, у зв`язку із чим просило надати згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, або вмотивовану відмову у встановлений законодавством термін. 01.02.2024 Головне управління Державної казначейської служби України листом за вих. №11-06/08/1452 повідомило Державну казначейську службу України, що вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об`єкта оренди після завершення воєнного стану. 26.02.2024 Державна казначейська служба України, у відповідь на лист РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, листом за вих. №19-06-1-06/4139 повідомила останнього, що Казначейство, відповідно до частини сьомої ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", враховуючи позиції Управління казначейства та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію вищезазначеного майна після закінчення воєнного стану. 01.03.2024 РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №01-04-00911 повідомило Департамент управління приватизацією Фонду державного майна України, що отримало від Державної казначейської служби України відмову у приватизації зазначеного вище майна. 29.02.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-00906 повідомило ФОП Охримчук К.Г. про те, що отримало відмову від Державної казначейської служби України у приватизації об`єкта державної власності - частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв.м., що знаходиться за адресою: 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська,

35. Отже, не погоджуючись із такою відмовою, ФОП Охримчук К.Г. звернулася до суду першої інстанції із позовом до Фонду державного майна України про зобов`язання включити об`єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, яка перебуває на балансі Державної казначейської служби України, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, посилаючись на виконання позивачем вимог ч. 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна". Фонд державного майна України заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що зважаючи на відмову органу управління об`єктом державної власності у включенні частини адміністративної будівлі, площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відсутні правові підстави для включення цих нежитлових приміщень до переліку об`єктів малої приватизації. Державна казначейська служба України у письмових запереченнях зазначала, що задля належного функціонування територіальних органів Казначейства в умовах воєнного стану, Головним управлінням Казначейства розроблено алгоритм дій у випадку здійснення переміщення працівників Головного управління Казначейства для виконання функціональних обов`язків до інших територіальних органів Казначейства в межах Волинської області, де Управління Казначейства визначено як таке, в якому можливо розмістити інших працівників територіальних органів Казначейства, а також для розміщення працівників інших територіальних органів Казначейства, зокрема тих, що переміщені із тимчасово окупованих територій України. За таких обставин, Головне управління Державної казначейської служби України, на балансі якого перебуває будівля за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, обґрунтовує недоцільність розгляду питання надання згоди на приватизацію, у зв`язку із можливим проведенням заходів з реорганізації системи територіальних органів Казначейства та виникнення потреби у додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників таких органів із дотриманням санітарно-гігієнічних норм. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей". Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна врегульовані Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна". Згідно із положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. У разі, якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації. Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"). Стаття 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначає порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації. Статтею 18 цього Закону передбачені особливості приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду. Зокрема, орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, передбачених частиною другої цієї статті, а саме: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування. Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу. У разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору. Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень (ч. 3 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"). Суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 названої Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Водночас, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 15.06.2016 між позивачем та третьою особою-2 укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1041, до якого неодноразово вносились зміни шляхом підписання договорів №1, №2, №3, №4 та № 5 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041. Зокрема, відповідно до п. 1.1. договору оренди (в редакції договору №5 про внесення змін до нього), орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі площею 118,2 кв.м. (реєстровий номер 37950294.1.АААДЕГ787), що знаходиться за адресою: 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 35 та обліковується на балансі Володимир-Волинського управління Державної казначейської служби України Волинської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2019, виконаним об`єктом оціночної діяльності ФОП Волинцевою О.І. і становить за незалежною оцінкою 392 353,00 грн без врахування ПДВ. Матеріалами справи підтверджується, що позивач, отримавши погодження від Державної казначейської служби України (лист за вих. №21-10/49-14222 від 18.08.2016) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (лист за вих. №11-04-1952 від 05.10.2016) здійснив невід`ємні поліпшення орендованого державного майна, зокрема згідно із висновком експерта №05/06-1 будівельно-технічного дослідження від 06.06.2023, виконаного судовим експертом ТОВ "Володимир Таір-Експерт" позивачем виконані такі роботи: встановлення лічильників ( за винятком лічильника на опалення); заміна всіх вікон та дверей; утеплення та оновлення стін та стелі; повна заміна підлоги та утеплення; повна заміна трубопроводів; часткова реставрація та ремонт фасаду; встановлення вхідних східців; повна заміна електропроводки; заміна старого опалення на сучасне; часткова реставрація даху та водостоку. Як вбачається з довідки від 18.03.2019 про здійснення перевірки, затвердженої 29.03.2019 Головою комісії з реорганізації, начальником РВ ФДМУ по Волинській області, щодо виконання невід`ємних поліпшень за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041, відповідно до якої під час дослідження отриманих документів від орендаря було встановлено, що загальна сума витрат на капітальний ремонт становить 263 387,27 грн, з врахуванням кошторисної трудомісткості та заробітної плати, яка згідно локального кошторису складає 226 514,14 грн, що документально (на підставі отриманих документів) свідчить про виконання капітального ремонту орендарем в частині витрат. Таким чином, ФОП Охримчук К.Г. здійснила виконання умов, передбачених частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", і зазначала, що у неї наявне право на приватизацію об`єкта шляхом викупу в силу наведеної норми. Судом апеляційної інстанції встановлено, що після проведення невід`ємних поліпшень частини адміністративної будівлі площею 118,2 кв.м., що знаходиться за адресою: 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 35, ФОП Охримчук К.Г. 16.10.2023 звернулася до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях із заявою 11.10.2023 про включення об`єкту права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації частину адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, що перебуває на балансі Володимир-Волинського управління ДКСУ Волинської області. Згідно із ч. 1 та 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України. Частиною 7 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. Частиною 9 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі: коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації; коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта; вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; невключення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації. При цьому, суд першої інстанції вірно зауважив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що кожна із цих підстав є самостійною та виключає можливість включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №910/8623/22). У зв?язку з наведеним, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не застосував норм права, передбачених абзацами 4,5 частини 7 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах - є необгрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов ч. 7 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося до Державної казначейської служби України із листами за вих. №08-04-04727 та №08-04-00413, в яких у зв`язку із надходженням від позивача заяви про включення об`єкту права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, частину адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., яка розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, просило надати згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, або надати вмотивовану відмову у встановлений законодавством термін. Також, матеріалами справи підтверджується, що 01.02.2024 Головне управління Державної казначейської служби України листом за вих. №11-06/08/1452 повідомило Державну казначейську службу України, що вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію об`єкта оренди після завершення воєнного стану, а Державна казначейська служба України листом від 26.02.2024 за вих. №19-06-1-06/4139 повідомила РВ ФДМУ, що Казначейство, відповідно до частини сьомої ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", ураховуючи позиції Управління казначейства та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію вищезазначеного майна після закінчення воєнного стану. З урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Державна казначейська служба України, як орган управління об`єктом державної власності будівлі за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, надала вмотивовану відмову у включенні частини адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, про що РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-00906 повідомило позивача листом від 29.02.2024 за вих. №11-04-00906. При цьому, обґрунтовуючи відмову у включенні об`єкту права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, Державна казначейська служба України зазначала, що вважає за доцільне розглянути питання надання згоди на приватизацію цього майна після закінчення воєнного стану, оскільки в умовах воєнного стану в Україні можливе проведення заходів з реорганізації системи територіальних органів Казначейства та виникнення потреби у додаткових площах для забезпечення повноцінної та безперебійної роботи працівників таких органів, а також для розміщення працівників інших територіальних органів Казначейства, зокрема тих, що переміщені із тимчасово окупованих територій України. З огляду на вищенаведене, доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що доцільність розгляду даного питання після закінчення воєнного стану, що не може вважатись вмотивованою відмовою, так як вона не є належним чином обгрунованою і суд першої інстанції безпідставно та неаргументовано відніс лист Державної казначейської служби від 26.02.2024 р. за вих. 19-06-1-06/4139 до поняття "вмотивованої відмови", адже із змісту рішення суду першої інстанції неможливо встановити, в чому полягає вмотивованість Державної казначейської служби в даному випадку - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та безпідставні. За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на вмотивовану відмову Державної казначейської служби України, як органу управління об`єктом державної власності, у включенні частини адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відсутні правові підстави для включення цього нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у пункті 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 №634 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди із підстав, визначених статтею 19 Закону. Матеріалами справи підтверджується, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом за вих. №11-04-198 від 16.02.2023, повідомило позивача про продовження терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.06.2016 №1041 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, тобто розгляд відповідного питання щодо надання позивачу згоди на приватизацію вищезазначеного майна є доцільним після закінчення воєнного стану. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 2.3. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1041 встановлюється заборона приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди. Відповідно до частини першої статті 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу; тобто, на законодавчому рівні закріплено принцип про те, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди (частина перша статті 289 Господарського кодексу України). Відповідно до пункту 2.3 Договору встановлено заборону приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди (Будівлі), а пунктом 5.7 розділу 5 Договору передбачено такий обов`язок орендаря як своєчасне здійснення за власний рахунок капітального, поточного та інших видів ремонтів орендованого майна, і ця умова Договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. Згідно з пунктом 10.11 Договору, у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невід`ємні поліпшення - власністю держави і компенсації не підлягають. Матеріалами справи підтверджується, що до Договору не вносились зміни, що стосувалися б положень, узгоджених сторонами згідно з пунктами 2.3, 5.7, 10.11 Договору, а отже, ФОП Охримчук К.Г., укладаючи Договір та виконуючи його вимоги протягом тривалого часу, усвідомлювала та добровільно надавала згоду на те, що орендоване майно не може стати власністю орендаря. Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, пункт 2.3. договору є дійсним, не визнаний у судовому порядку недійсним, при цьому, позивач, підписуючи цей договір в такій редакції, усвідомлював позицію власника державного майна щодо можливості/неможливості приватизації такого майна. Доводи скаржника про те, що жоден із учасників справи не спростував факту, що позивач виконав всі умови, передбачені частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" і для правильного вирішення спору у цій справі судам слід установити наявність чи відсутність умов, передбачених статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказаною нормою дійсно передбачено право особи на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, передбачених частиною другої цієї статті. Проте, вказане право пов?язано з необхідністю його реалізації у встановленому законом порядку, і пов?язується з волевиявленням власника майна - держави в особі уповноваженого органу шляхом прийняття відповідного рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, що є його виключною дискрецію в контексті спірних правовідносин. В свою чергу, як зазначалось вище, з огляду на вмотивовану відмову Державної казначейської служби України, як органу управління об`єктом державної власності, у включенні частини адміністративної будівлі, площею 118,2 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, 35, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а також враховуючи те, що до Договору не вносились зміни, що стосувалися б положень, узгоджених сторонами згідно з пунктами 2.3, 5.7, 10.11 Договору, а отже, ФОП Охримчук К.Г., укладаючи Договір та виконуючи його вимоги протягом тривалого часу, усвідомлювала та добровільно надавала згоду на те, що орендоване майно не може стати власністю орендаря, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для включення цього нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації. За таких обставин, ураховуючи встановлене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни до Фонду державного майна України про зобов`язання включити об`єкт права державної власності - частину адміністративної будівлі площею 120,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35, та перебуває на балансі Державної казначейської служби України, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу, є необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36). Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України ). Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.16. у справі №800/301/16). За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Як роз`яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 в справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у вказаній нормі та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст. Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, відповідати вищевказаним критеріям охоронюваного законом інтересу. Положення Господарського процесуального кодексу України покладають обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав чи охоронюваних законом інтересів саме на позивача. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства). Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19). З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено реального порушення відповідачем будь-яких його прав чи охоронюваних законом інтересів, яке підлягає захисту в заявлений позивачем спосіб. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи скаржника про те, що з урахуванням установлених обставин у справі, суд першої інстанції повинен був установити, чи порушено право позивача, та, у разі встановлення факту такого порушення, визначити, чи саме діями/бездіяльністю відповідача у справі допущено таке порушення, і суд повинен був з урахуванням предмета і підстав позову з`ясувати правовий статус сторін та інших учасників справи (зокрема, відповідача і третіх осіб) і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю. Таким чином, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24, за наведених доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Охримчук Катерини Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10516/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/10516/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано: 24.03.2025. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді С.А. Гончаров О.М. Сибіга