Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/10171/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" липня 2022 р. Справа№ 910/10171/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. при секретарі судового засідання Безрук Д.Д. за участю представників від позивача: Малик В.Г. від відповідача-1: Федорчук О.В. від відповідача-2: Яковенко О.М. від третьої особи-1: Цеганчук Н.А. від третьої особи-2: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малика Володимира Георгійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 (повний текст складено 01.12.2021) у справі № 910/10171/21 (суддя Турчин С.О.) за позовом Малика Володимира Георгійовича до 1.Фонду державного майна України

2. Міністерства охорони здоров`я України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

1. Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирських областях про визнання незаконним листа та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Малик Володимир Георгійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров`я України про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаного заступником міністра Світланою Шаталовою, про відмову в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", належить до сфери управління МОЗ України, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання Фонду державного майна України включити нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", який належить до сфери управління МОЗ України та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що останнім виконано в повному обсязі вимоги Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» щодо подання заяв про включення об`єктів державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації із відповідними документами до уповноваженого державного органу приватизації. Отже, лист Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаний заступником міністра Шаталовою Світланою не є вмотивованою відмовою Уповноваженого органу управління державним майном в розумінні ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна». Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21 у задоволенні позову відмовлено. При ухваленні вказаного судового рішення, судом першої інстанції було встановлено, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, що не відповідає встановленим законом способам захисту та є самостійною підставою для відмови у позові, тому позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, Малик Володимир Георгійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги щодо скасування рішення апелянт посилається на те, що оспорюваний лист по суті є рішенням органу управління майном прийнятим на виконання вимог п. 7 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» та є нормативно-правовим актом. Таким чином, лист Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, який фактично є рішенням органу управління майном, у відмові в приватизації об`єкту державної власності є ефективним способом захисту його права в приватизації орендованого майна і вказаний спосіб є законним. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 апеляційну скаргу Малика Володимира Георгійовича у справі № 910/10171/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Євсіков О.О., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10171/21, відкладено питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Малика Володимира Георгійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21. 31.01.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/10171/21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малика Володимира Георгійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.03.2022 о 13 год. 00 хв. 09.02.2022 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, за яким позивач просить суд апеляційної інстанції витребувати у Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях оригінал електронного документа "Листа № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020", направленого МОЗ України до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській області та Житомирській областях. Судове засідання 01.03.2022 не відбулося, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні (Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022). Наказом Північного апеляційного господарського суду № 1 від 03.03.2022 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. Наказом Північного апеляційного господарського суду № 11 від 31.03.2022 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. 01.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу. 01.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Фонду Державного майна України надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. 01.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України " надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу позивача. У період з 04.04.2020 по 08.04.2022 та з 11.04.2022 по 15.04.2022 головуюча (суддя - доповідач) Владимиренко С.В. перебувала у відпустці. 28.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 справу № 910/10171/21 за апеляційною скаргою Малика Володимира Георгійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 призначено до розгляду на 21.06.2022 о 12:15. 15.06.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" надійшло клопотання, в якому третя особа-1 просить суд проводити судове засідання в режимі відеоконференції, та доручити Господарському суду Житомирської області забезпечити проведення відеоконференції 21.06.2022 о 12:15 год. у приміщенні даного суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 відмовлено Державній установі "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" в задоволенні заяви про участь в судовому засіданні 21.06.2022 о 12:15 год. у справі № 910/10171/21 в режимі відеоконференції, у зв`язку з відсутністю технічної можливості проведення відеоконференції, оскільки 21.06.2022 року в Господарському суді Житомирської області заброньований час для відеоконференції у інших справах з 08:00 год. до 19:00 год., що унеможливлює призначення відеоконференції на 21.06.2022 о 12:15 год. 20.06.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" вдруге надійшло клопотання, в якому третя особа-1 просить суд проводити судове засідання в режимі відеоконференції, доручити Господарському суду Житомирської області забезпечити проведення відеоконференції 21.06.2022 о 12:15 год. у приміщенні даного суду. 20.06.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі Малика Володимира Георгійовича . Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 клопотання Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" про забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено. Відкладено розгляд справи № 910/10171/21 на 13.07.2022 об 09 год. 40 хв. Доручено Господарському суду Житомирської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 910/10171/21 в режимі відеоконференції в приміщенні вказаного суду 13.07.2022 о 09 год. 40 хв. 12.07.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" надійшло клопотання про зміну сторони у справі, та просить здійснити заміну третьої сторони-1 без самостійних вимог на стороні відповідача Державну установу "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на Державну установу "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" (юридична адреса: вул. В. Бердичівська, 64, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 38499986). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 задоволено клопотання Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України". Змінено назву Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на Державну установу "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України". За результатами розгляду клопотання позивача про витребування доказів колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. В обгрунтування клопотання про витребування доказів скаржник зазначає, що предметом позову є лист Міністерства охорони здоров`я України за № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, направлений до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській області та Житомирській областях та вважає, що правильне вирішення справи неможливо без дослідження в суді оригінала цього листа отриманого Регіональним відділення. Також, зазначає, що дане клопотання про витребування цього листа заявлялось в суді першої інстанції, але з незрозумілих причин воно не було задоволено. Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником, в порушення ст. 81 ГПК України, не зазначено заходи, яких він вжив для отримання цього доказу самостійно, не надано суду докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, а також не вказано причини неможливості отримати цей доказ самостійно. Витребування доказів є правом, а не обов`язком суду. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Господарським судом м. Києва протокольною ухвалою від 02.09.2021 у даній справі задоволено клопотання позивача про витребування документів на підставі ст. 81 ГПК України. Витребувано у Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях лист Міністерства охорони здоров`я України за № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, який разом з іншими витребуваними документами зобов`язано подати до суду у строк до 23.09.2021 та надано на вимогу суду третьою особою-2 суду листом від 17.09.2021 № 13-6-1392 (зареєстрованим судом 24.09.2021 за № 01-37/70956/21), який надіслано Укрпоштою у строк визначений судом. 18.10.2021 через відділ діловодства суду першої інстанції Міністерство охорони здоров`я України надав додатково пояснення з копією листа Міністерства охорони здоров`я України за № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 (т. 1 а.с. 181), на вимогу суд першої інстанції в судовому засіданні від 30.09.2021 надати пояснення щодо повноважень підписанта листа та щодо дійсності накладення ЕЦП. У підготовчому засіданні 19.10.2021 судом першої інстанції було оглянуто лист МОЗ України від 28.10.2020 № 10-13/31952/2-20 та зчитано QR код з текстом "зареєстровано 28.10.2020 під номером 10-13/31952/2-20 за підписом Шаталова Світлана Миколаївна ". Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, за клопотанням скаржника, вже витребовував документ, який заявник просить витребувати у клопотанні від 08.02.2022 б/н та який був наданий відповідачем-2 та третьою особою-2 на вимогу суду. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання позивача від 08.02.2022 б/н про витребування доказів - не підлягає задоволенню. Натомість, процесуальний закон не передбачає можливості подання учасниками справ заяв та клопотань повторно за наявності для цього одних і тих самих підстав. Третя особа-2 своїх представників в судове засідання 13.07.2022 не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до вимог ст. 120 ГПК України. Представник позивача у судовому засіданні 13.07.2022р. підтримав вимоги та доводи, викладені в його апеляційній скарзі та просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києві від 25.11.2021 у справі №910/10171/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представники відповідачів та третьої особи-1 у судовому засіданні 13.07.2022р. заперечили проти вимог та доводів, викладених в апеляційній скарзі позивача, просили відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києві від 25.11.2021 у справі №910/10171/21 залишити без змін. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів та третьої особи-1 дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. 13.02.2018 між ФОП Маликом Володимиром Георгійовичем (позивачем, орендарем) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (третьою особою, орендодавцем) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), згідно із яким позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м. в будівлі, літ. А-2 (далі - майно), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на балансі ДУ "ЖИТОМИРСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ" та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Договір укладено на 5 (п`ять) років, що діє з 13 лютого 2018 року до 12 лютого 2023 року включно (п.10.1. договору). Позивач зазначив про отримання листа Управління забезпечення реалізації повноважень у Житомирський області Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській області №18-15-802 від 13.11.2019 про погодження здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна. Також, позивач зазначає, що у період з січня по вересень 2020 року ним були здійснені невід`ємні поліпшення орендованого майна. Згідно із висновком №427/09.20 від 25.09.2020 судового експерта Горкуша М.Д. здійснені ФОП Малик В.Г. поліпшення в нежитлових приміщеннях 1-го поверху в будівлі літ.А-2, загальною площею 144,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Бердичеві Житомирської області являються невід`ємними. Відповідно до Звіту № 200731/108 про проведення незалежної оцінки невід`ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень площею 144,9 кв.м., що знаходяться за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1, вартість здійснених невід`ємних поліпшень становила 479 850,00 грн з ПДВ. Листом вих. № 78 від 23.09.2020 позивач повідомив Управління забезпечення реалізації повноважень у Житомирський області Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській області про завершення виконання робіт та надав акт приймання виконаних будівельних робіт та копії банківських квитанцій. 09.10.2020 позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях із заявою (вх. №ЗП/2275 від 09.10.2020) про включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об`єкта державної власності нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м. в будівлі літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що, у подальшому, з відзиву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях у справі №906/1363/20 йому стало відомо про існування листа Міністерства охорони здоров`я України за №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, яким МОЗ України не погодив включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об`єкта права державної власності, зокрема, майно - нежитлове приміщення загальною площею 144,9 кв.м. в будівлі літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що лист Міністерства охорони здоров`я України за №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 підписаний заступником міністра Світланою Шаталовою не є вмотивованою відмовою Уповноваженого органу управління державним майном у розумінні ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна". Так, позивач зазначає, що лист №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаний заступником міністра Шаталовою Світланою Миколаївною, яка не мала повноважень на підписання вказаного листа, оскільки підписувати погодження або відмову у погодженні про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації від імені МОЗ України може лише Міністр або Державний секретар МОЗ України. У зв`язку із відмовою Міністерства охорони здоров`я України включити об`єкт державної власності - нежитлове приміщення загальною площею 144,9 кв.м. в будівлі літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до переліку об`єктів малої приватизації, позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, підписаного заступником міністра Світланою Шаталовою, про відмову в погодженні включення до переліку об`єктів приватизації нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", належить до сфери управління МОЗ України, та знаходиться за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1 та зобов`язання Фонду державного майна України включити нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", який належить до сфери управління МОЗ України та знаходиться за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1 до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна". Даний Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями. Викуп - спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю; органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад. Відповідно до статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. У відповідності до ч. 2 ст.4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги; державні заклади охорони здоров`я, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади охорони здоров`я. Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації. Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації. Частиною 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України. Згідно із ч. 5 ст.11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, за результатами аналізу господарської діяльності суб`єктів господарювання подають щороку до 1 жовтня державним органам приватизації пропозиції стосовно включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації на наступний рік, разом з висновками щодо прогнозованої суми надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 2 розділу 4 Порядку подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675 (надалі - Порядок) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний орган приватизації, до якого надійшла заява, протягом трьох днів після надходження заяви звертається щодо надання згоди на включення об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Пунктом 3 розділу 4 Порядку передбачено що державний орган приватизації, до якого надійшла заява, одночасно із зверненням до уповноважених органів управління державним майном надсилає до Фонду копії відповідного звернення, зареєстрованої заяви та доданих до неї документів. Відповідно частини 7 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України. Заяви про включення об`єктів права комунальної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, подаються покупцями до органів приватизації територіальних громад і розглядаються ними в порядку, встановленому відповідними місцевими радами. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 437-р до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України передано цілісні майнові комплекси державних установ та організацій, що знаходились у сфері управління Державної санітарно-епідеміологічної служби, зокрема і Державну установу «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (ідентифікаційний код 38499986). Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 № 385 (із подальшими змінами), затверджено перелік закладів охорони здоров`я, до якого віднесені заклади громадського здоров`я, зокрема, лабораторні центри (обласний, міський, на водному, залізничному, повітряному транспорті) Міністерства охорони здоров`я України. Відповідно до пункту 1 розділу І Статуту Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", затвердженого наказом № 1199 Міністерства охорони здоров`я, від 30.05.2019, Державна установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" (ідентифікаційний код 38499986) є установою, що належить до закладів громадського здоров`я, головним завданням якої є діяльність у сфері епідеміологічного нагляду (спостереженням) профілактики неінфекційних захворювань, захисту населення від інфекційних хвороб у межах, визначених цим Статутом. Як зазначалось вище, між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області було укладено договір оренди нерухомого майна від 13.02.2018, що належить до державної власності, згідно із яким позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м. в будівлі, літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. 09.10.2020 позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях із заявою (вх. №ЗП/2275 від 09.10.2020) про включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об`єкта державної власності нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м. в будівлі літ. А-2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На адресу Міністерства охорони здоров`я України надійшов лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 13.10.2020 № 07-09-3178 щодо включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації. Листом № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 Міністерство охорони здоров`я України, адресований Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях повідомило про те, що МОЗ, як орган управління об`єктом державної власності, що закріплений за ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" не погоджує включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об`єкта права державної власності окреме майно - нежитлове приміщення загальною площею 144,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування відмови Міністерство охорони здоров`я України зазначило, що в рамках реалізації медичної реформи, відповідно до Концепції розвитку системи громадського здоров`я України, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1002-р та Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи громадського здоров`я, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 № 560-р передбачена розбудова системи громадського здоров`я України та утворення регіональних центрів громадського здоров`я. З метою розбудови системи громадського здоров`я та ефективного використання матеріально-технічної бази, вищезазначене нерухоме майно може бути використане при створенні регіональних центрів громадського здоров`я, майно яких в свою чергу, буде відноситись до об`єктів права комунальної вартості. Відповідно до ч.7 ст.11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою. Згідно із ч.8 ст.11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління. Пунктом 5,6 розділу 4 Порядку уповноважені органи управління державним майном надають до Фонду та державного органу приватизації, до якого надійшла заява, згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з дати надходження звернення від державних органів приватизації. У разі якщо державний орган приватизації не одержав у встановлений строк дозволу чи відмови від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою. Частиною 9 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі, зокрема, вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Судом встановлено, що листом №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 Міністерство охорони здоров`я України, яке є органом управління майном, не погодило включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, об`єкта права державної власності, яке орендує позивач, посилаючись на необхідність використання регіональними центрами громадського здоров`я майна, що перебуває на балансі закладу громадського здоров`я Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", яке належить до сфери управління МОЗ України. Виходячи із вищенаведеного, з огляду на положення ст.4, 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" Міністерством охорони здоров`я України як органом, уповноваженим управляти державним майном, листом № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 надано мотивовану відмову у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації спірного об`єкта права державної власності - нежитлове приміщення загальною площею 144,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1. Щодо посилань позивача на поліпшення орендованого майна, враховуючи те, що законодавством про приватизацію державного майна визначено особливості приватизації об`єктів державної власності, переданих в оренду (стаття 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"), суд зазначає наступне. Відповідно до п. 5.7. договору сторони погодили, на орендаря покладено обов`язок своєчасно, за погодженням з балансоутримувачем, здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень та погодження балансоутримувача та органу уповноваженого управляти майном. Пунктом 5.7. договору передбачено, що для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень, орендар подає заяву і згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 № 1523 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2006 за № 1123/12997 (редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п.10.8. договору вартість невід`ємних поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем за згодою орендодавця, після припинення (розірвання) договору не підлягає компенсації. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що умовами договору було передбачено можливість позивача здійснювати невід`ємні поліпшення орендованого майна за умови отримання згоди орендодавця у відповідності до Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна. Здійснені позивачем у відповідності до умов договору, невід`ємні поліпшення орендованого майна, автоматично не надають право на приватизацію майна шляхом викупу. З аналізу, наданих позивачем до матеріалів справи витягу з висновку №427/09.20 від 25.09.2020 та звіту № 200731/108, суд першої інстанції з`ясував, що вони не містять переліку невід`ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень площею 144,9 кв.м., що знаходяться за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1. Підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт, документів, що підтверджують оплату зазначених робіт, графіку виконання робіт, що передбачені Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна №686 від 25.05.2018, який діяв на момент подання заяви для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, а також доказів, що підтверджують належне виконання позивачем умов договору позивачем до матеріалів справи не надано, тому відсутні обґрунтовані підстави вважати, що позивачем дотримано всі вимоги Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна та ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". Враховуючи вищевстановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про необґрунтованість відмови Міністерства охорони здоров`я України у включенні нежитлового приміщення загальною площею 144,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 до переліку об`єктів малої приватизації є безпідставими. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відмова у включенні до переліку об`єктів малої приватизації була надана з дотриманням строків, встановлених ч.7 ст.11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та п. 5 Порядку. Доводи позивача про не надання у встановлений законодавством строк листа про відмову у включенні до переліку об`єктів малої приватизації, спростовуються наявним у матеріалах справи листом Міністерства охорони здоров`я України за № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020. Відповідно до статті 4 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України та інші органи влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику електронного документообігу. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершуються створення електронного документа. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 № 749 (в редакції, чинній на момент спірних відповідних правовідносин) затверджено порядок використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 затверджено Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну (далі - Інструкція) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 55 Інструкції реєстрація вихідних електронних документів здійснюється в автоматизованому режимі під час їх підписання. Інструкцією з діловодства установи може бути передбачена автоматична реєстрація всіх або самих видів документів за фактом їх підписання. З 10.07.2019 наказом МОЗ України від 09.07.2019 № 1588 впроваджено оновлену Систему електронного документообігу на базі програмного забезпечення «ДОК ПРОФ 3» у центральному апараті МОЗ України, яка використовується користувачами із застосуванням власного електронного цифрового підпису. Судом першої інстанції вірно встановлено, що лист Міністерства охорони здоров`я України № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, створений у електронній системі документообігу МОЗ та зареєстрований системою 28.10.2020 за № 10-13/31952/2-20, про що свідчить qr-кoд у лівому нижньому кутку першої сторінки листа. Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було оглянуто лист Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2020 №10-13/31952/2-20 та зчитано QR код з текстом "зареєстровано 28.10.2020 під номером 10-13/31952/2-20 за підписом Шаталова Світлана Миколаївна". Судом першої інстанції вірно зазначено, що Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" та Порядком подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.06.2018 за № 730/32182 (зі змінами та доповненнями на момент виникнення спірних правовідносин), не передбачено обов`язку Міністерства охорони здоров`я України направляти лист Малику В.Г. щодо відмови/погодження стосовно включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів приватизації. Щодо підписання листа Міністерством охорони здоров`я України за № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 заступником Міністра охорони здоров`я України Шаталовою Світланою Миколаївною, то суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до Розподілу обов`язків між Міністром охорони здоров`я України, заступниками Міністра та Державним секретарем Міністерства, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров`я України від 21.07.2020 №1662 (чинного на момент написання листа), до компетенції Шаталової Світлани Миколаївни було віднесено питання щодо напрямів роботи та спрямування діяльності усіх підприємств, установ, закладів та організацій, що належать до сфери управління Міністерством охорони здоров`я України, в частині здійснення фінансово-господарської діяльності. Згідно із пунктом 2.30 Положення про Фінансово-економічний департамент МОЗ України від 14.07.2020 №1599, одним із основних завдань Фінансово-економічного департаменту є організація та координація роботи з приватизації, корпоратизації. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Шаталова Світлана Миколаївна мала повноваження на підписання листа МОЗ № 10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 про відмову у включенні до переліку об`єктів малої приватизації, а доводи позивача щодо підписання листа не уповноваженою особою, не знайшли свого підтвердження та визнаються судом необґрунтованими. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки орган управління об`єктом державної власності надав мотивовану відмову у включенні нежитлового приміщення загальною площею 144,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Згідно із частинами першою, другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19). Згідно з положеннями статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 6 Конституції України наголошує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Як вбачається зі змісту Рекомендацій №11 (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду під час прийняття управлінського рішення. Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною (законною). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2019 у справі №826/2426/16 зазначено, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020, оскільки позивач обрав спосіб захисту порушеного права, що не відповідає встановленим законом способам захисту та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги. Позовна вимога про зобов`язання Фонду державного майна України включити нежитлове приміщення площею 144,9 кв.м., що перебуває на балансі ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерством охорони здоров`я України", який належить до сфери управління МОЗ України та знаходиться за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1 до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік є похідною позовною вимогою, яка з урахуванням відмови у задоволенні вимоги про визнання незаконним листа Міністерства охорони здоров`я України №10-13/31952/2-20 від 28.10.2020 не підлягає задоволенню. Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18. При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18). Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Малика Володимира Георгійовича задоволенню не підлягає. Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Малика Володимира Георгійовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/10171/21 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Малика Володимира Георгійовича .

4. Матеріали справи № 910/10171/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2022. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак