Постанова 4818 № 638/16162/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 12 березня 2025 року м. Харків справа № 638/16162/19 провадження № 22-ц/818/287/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання : Львової С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_2 , третя особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», в особі Гайворонського Ігоря Валерійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2024 року, ухвалене суддею Семіряд І.В.,.- В С Т А Н О В И В : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_2 , третя особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. В обґрунтування позову зазначав, що він, відповідно до договору поруки №81/06-КВ-П від 02.02.2006, виступив поручителем перед кредитором ТОВ «Фінанс проперті групп», надавши у іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05.07.1999 реєстр.№1-99-200198, за виконання боржником його дружиною ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором №81/06-КВ від 02.02.2006, згідно з умовами якого вона отримала в ТОВ «Український промисловий банк» кредит в сумі 10 000 доларів США на споживчі цілі. Зазначав, що вказана квартира незаконно вибула з його власності, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.10.2019 квартира була обтяжена іпотекою, однак іпотекодержателем спершу виступив ПАТ «Дельта Банк» (замість ТОВ «Український промисловий банк»), при чому в подальшому власником квартири стало ТОВ «Фінанс проперті групп» на підставі іпотечного договору №81/06-КB/Z від 02.02.2006, державну реєстрацію якого було здійснено 01.10.2019 ПН ХМНО Чижовою Н.А. Вказував, що жодних листів щодо наявності заборгованості та необхідності її погашення від іпотекодержателя не отримував, при цьому йому відомо, що ОСОБА_3 кредит сплатила повністю. Зазначає, що у подальшому приватним нотаріусом Луценко В.С. було проведено реєстрацію права власності 15.10.2019 за гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу №4018. Порушення своїх прав виявив 05.10.2019, коли приїхав до свого будинку та побачив, що в квартирі замінені замки, при цьому на дверях квартири було наклеєно оголошення про зміну власника з вказівкою про те, що квартира знаходиться під охороною з сигналізацією. Фактично невідомі йому особи заселились у квартиру, де залишились його речі побутового вжитку, меблі, побутова техніка та грошові кошти у сумі 9800,00 доларів США». Посилається на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», при цьому вказує, що іпотекодержатель фактично набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди як власників, що всупереч дії мораторію означало фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна, і вважає, що є всі підстави для задоволення позову. З урахуванням останніх уточнень просив визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса ХМНО Чижової Н.А. від 02.10.2019 про державну реєстрацію за ТОВ «Фінанс проперті групп» права власності на квартиру, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру та визнати право власності на вказану квартиру, а також стягнути судові витрати по справі (том 1 а.с. 1-7, а.с.44-50). Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фінанс Проперті Групп», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. В іншій частині у задоволенні вимог заяви відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 всупереч його волі та з порушенням приписів законодавства (Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закону України «Про іпотеку») і договору іпотеки, а тому може бути витребувана у добросовісного володільця. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію від 02 жовтня 2019 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., місцевий суд дійшов висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту прав, а тому права позивача захищені шляхом витребування майна від добросовісного набувача. Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Фінанс проперті групп» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що товариство у відповідності з вимогами закону направило вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, тому суд повинен був врахувати факт направлення вимоги, а не факт її отримання, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.02.2020 у справі № 757/13243/17 та іншим постановам Верховного Суду. Безпідставно суд застосував вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Невірно позивачем обрано спосіб захисту порушеного права. Суд витребував майно, а повинен був застосувати кондикційний позов, визначений ст. 1212 ЦК України. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінанс Проперті Групп» - залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 спірної квартири. ТОВ «Фінанс Проперті Групп» у жовтні 2019 року набуло право власності на спірне майно без дотримання процедури повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на дію мораторію на примусове звернення стягнення на нерухоме майно. Апеляційний суд вказав, що між титульним власником майна, ОСОБА_2 , та позивачем у справі, ОСОБА_1 , немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Обраний позивачем спосіб захисту витребування майна із володіння добросовісного набувача визнано ефективним способом захисту прав. Не погодившись із вказаними судовими рішенням ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Марченко С. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, а справу направити на новий розгляд. Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Марченко Сергій Олегович задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова обґрунтована тим, що суди не вжили всіх можливих та достатніх заходів щодо повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судових засідань, зокрема шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір по 483,33грн. з кожного. Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Фінанс проперті групп» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення в частині витребування квартири скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що товариство у відповідності з вимогами закону направило вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, тому суд повинен був врахувати факт направлення вимоги, а не факт її отримання. Суд безпідставно застосував вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Апелянт зазначив, що порушення умов саме іпотечного договору вже є самостійною підставою для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки визначеними у ньому способами, в тому числі в позасудовий спосіб. І таке право іпотекодержателя валютний мораторій не обмежує. З умов іпотечного договору вбачається, що такий обов?язок з надання іпотекодавцем (позивачем) чинного договору страхування не ставиться в залежність від звернення Іпотекодержателя за отриманням такого договору. Позивач, як майновий поручитель (іпотекодавець) не надав доказів належного виконання ним не тільки кредитного договору, але й договору іпотеки в частині страхування іпотечної квартири. Апелянт зауважив, що заперечень від майнового поручителя проти реалізації права іпотекодержателя на позасудове звернення стягнення на іпотечну квартиру після набрання чинності загаданим вище Законом на адресу ТОВ «Фінанс проперті групп» та за весь час дії іпотечного договору не надходило. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення в частині витребування майна скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що дана квартира була придбана ОСОБА_6 для потреб його сім?ї за допомогою ріелтора. Перед укладенням договору купівлі-продажу нотаріус ОСОБА_7 перевірила квартиру на наявність чинних обтяжень у вигляді арештів та інших заборон. Також нотаріус перевірила Єдиний державний реєстр судових рішень на предмет відсутності судових спорів щодо квартири. Після перевірки нотаріус посвідчила та зареєструвала 15.10.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 на час придбання квартири не було відомо про те, що хтось, в тому числі позивач, має претензії до продавця квартири. ОСОБА_8 не приймав участь в жодних кредитно-іпотечних справах, предметом яких була придбана ним квартира, та про їх існування не знав до моменту отримання судових рішень. Апелянт зазначив, що судові рішення, за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства. Добросовісний набувач не може відповідати у зв?язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний. 09 вересня 2024 року до суду апеляційної інстанції Петренко О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 надійшли відзиви на апеляційні скарги ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_2 , в якому представник просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, в обгрунтування яких фактично посилається на ті самі обставини, що були викладені ним у позовній заяві. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не містить доводів стосовно рішення суду в частині, якою відмовлено у задоволені позовних вимог, а тому судом апеляційної інстанції рішення в цій частині не переглядалось. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що на вказану квартиру, яка використовується як місце постійного проживання позивача та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 02.02.2006, укладеним в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Фінанс проперті групп» як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 02.02.2006, укладеного в іноземній валюті. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обраний спосіб захисту - витребування майна із володіння добросовісного набувача - є ефективним способом правового захисту. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням від 05 липня 1999 року №39147, реєстраційний №1-99-200198 ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37.4кв.м. (том 1 а.с. 8). Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 по 02 жовтня 2019 року. Інші об`єкти нерухомого майна з відповідними належними позивачу речовими правами на них у ОСОБА_1 відсутні (т.ІІ, а.с.63, 64-65). 02 лютого 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» в особі керуючого Харківською філією ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №81/06-КВ, згідно умов якого остання отримала кредит на споживчі потреби у сумі 10000дол. США з відкриттям позичкового рахунку № НОМЕР_1 терміном кредитування 60 місяців з кінцевою датою повернення кредиту 01 лютого 2011 року з процентною ставкою за користування кредитом 15%, з платою надання та управління кредитом 2% від суми кредиту. Згідно з умовами договору повернення кредиту здійснюється щомісячно по 10 (десяте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/60 від суми отриманого кредиту, що становить 166.67 дол. США. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов?язань за кредитним договором, 02 лютого 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» в особі керуючого Харківською філією ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №81/06-КВ-П, згідно умов якого останній поручився перед Банком за належне виконання позичальником своїх зобов?язань за кредитним договором (том 1 а.с.18). Також, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов?язань за кредитним договором, 02 лютого 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» в особі керуючого Харківською філією ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №81/06-КВ/Z, згідно умов якого останній передав в іпотеку Банку нерухоме майно - 1-кімнатну квартира загальною площею 37.4кв.м, житловою площею 16.5 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (предмет іпотеки), належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду, зареєстрованого в КП «ХМБТІ» 27.07.1999 за реєстровим № 1-П-36498 (том 1 а.с.16-17). Згідно з інформацією про державну реєстрацію обтяжень від 02 лютого 2006 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру за вказаною вище адресою накладено обтяження: заборона на нерухоме майно. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , обтяжувач: ПАТ «Дельта Банк» (том 2 а.с. 18 зворотна сторона). 30 червня 2010 року між ТОВ «Укропромбанк», АТ «Дельта банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта банк», в тому числі за зазначеним вище кредитним договором та договором іпотеки. 18 вересня 2019 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було опубліковано оголошення про продаж активу АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором № 81/06-КВ від 02 лютого 2006 року, укладеним з ОСОБА_3 (заборгованість за тілом кредиту 4 833,23 дол. США, відсотки 7 953, 04 дол. США та 119 271, 89 грн пеня). Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-06-19-00036b від 08 серпня 2019 року переможцем аукціону по лоту № GL3N03921, до складу якого входило право вимоги за кредитним договором № 81-06-КВ від 02 лютого 2006 року із забезпеченням у вигляді однокімнатної квартири загальною площею 37.4 кв, м, яка знаходиться по АДРЕСА_3 , стало ТОВ «Фінанс Проперті Групп» (том 1 а.с. 172). На підставі протоколу електронного аукціону між ПАТ «Дельта Банк» та «Фінанс Проперті Групп» 21 серпня 2019 року був укладений договір купівлі-продажу № 1742к права вимоги. Відповідно до інформації про державну реєстрацію іпотеки від 07 травня 2014 року квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки із строком виконання основного зобов`язання до 01 лютого 2011 року, розмір основного зобов`язання 10 000 дол. США, боржник: ОСОБА_3 , майновий поручитель: ОСОБА_1 , іпотекодержатель: ТОВ «Фінанс Проперті Групп» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер 2258, виданого 30 червня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексним номер 12886366 від 07 травня 2014 року, здійсненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. Згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту № 81/06 від 02 лютого 2006 року загальна заборгованість за кредитом станом на 21 серпня 2019 року становила 440 607, 47 грн, яка складалася із: заборгованості за тілом кредиту: 4 833, 23 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на день розрахунку заборгованості складає 121 465, 35 грн; заборгованості за відсотками 7 953, 04 дол. США, що становить 199 870, 23 грн; пеня у розмірі 119 271,89 грн. (том 1 а.с. 95-98). 01 жовтня 2019 року ТОВ «Фінанс Проперті Групп» звернулося до приватного нотаріуса Чижової Н. А. із заявою про реєстрацію за ним права власності на іпотечне майно квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до матеріалів реєстраційної справи 1927398363101, наданої на виконання ухвали суду, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 жовтня 2019 року, квартира АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору № 81/06-КВ/Z, серія та номер: 117, виданого 02 лютого 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В., договору № 1742/К купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер 1469, виданого 21 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2019 року приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Н. А. на праві приватної власності належить ТОВ «Фінанс Проперті Групп». Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 06 серпня 2021 року квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 4018, посвідченого 15 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог, посилається на те, що відповідачем ТОВ «Фінанс Проперті Групп» звернуто стягнення на предмет іпотеки у порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит було отримано його дружиною у іноземній валюті, а предмет іпотеки є єдиним їхнім житлом. Вказує, що іпотекодержатель фактично набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без його згоди, що всупереч дії мораторію означало фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна, і вважає, що є всі підстави для задоволення позову. Згідно з ч. 1-2 ст.5, ч.1 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті) Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). У ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а за правилами ч.1 ст.610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно частин 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до положень 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про іпотеку» (надалі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 5 ст.3 Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Так, згідно положень ч.ч.1, 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону(частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку). У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. За умовами вказаного іпотечного договору іпотекодержатель, зокрема, має право у випадку невиконання Основного зобов`язання звернути стягнення на Предмет іпотеки, та у випадку порушення Іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та/або кредитним договором вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на Предмет іпотеки (п.п. 2.1.4, 2.1.6 іпотечного договору). Відповідно до п.4 вказаного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у випадках, якщо у момент настання строку виконання Основного зобов`язання за Кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені Кредитним договором строки; порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обов`язків за цим та/або Кредитним договором та невиконання вимоги Іпотекодержателя про дострокове виконання Основного зобов`язання. У випадку порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обов`язків за цим та/або Кредитним договором Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та Позичальнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишиться без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки. Згідно з п. 4.4. іпотечного договору - у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на Предмет іпотеки, передбачених п.4.1 цього Договору Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів (шляхом прийняття Іпотекодержателем Предмета іпотеки у власність в рахунок виконання Основного зобов`язання Іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки. Шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу Іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити Іпотекодавця та осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на Предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Ціна продажу Предмету іпотеки встановлюється за згодою між Іпотекодавцем і Іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки Предмета іпотеки. Договорів купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього Договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на Предмет іпотеки. Відповідно до п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25 грудня 2015 року (в редакції, яка діяла на час визнання за ТОВ «Фінанс Проперті Групп» права власності на предмет іпотеки) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому. Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 947/27060/19. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» вважало, що оскільки заборгованість за кредитним договором не була погашена, тому останній мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до іпотечного договору шляхом визнання за собою права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. Як вбачається із матеріалів реєстраційної справи 1927398363101, наданої на виконання ухвали суду, право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінанс Проперті Групп» було зареєстровано на підставі на підставі: іпотечного договору № 81/06-КВ/Z, серія та номер: 117, виданого 02 лютого 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В.; договору № 1742/К купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер 1469, виданого 21 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л.; на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2019 року приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Н. А. Матеріали реєстраційної справи не містять документів, які б підтверджували факт направлення та отримання боржником та іпотекодавцем письмових вимог про усунення порушення. Як вбачається з картки прийому заяви 183130282 (копій документів реєстраційної справи) разом із заявою про державну реєстрацію права власності, поданою нотаріусу ТОВ «Фінанс Проперті Групп» письмове повідомлення та докази його направлення ОСОБА_1 відсутні. (а.с.16 т. 2) Натомість, апелянт зазначає, що вимога була направлена поштовим повідомленням від 30 серпня 2019 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 30.08.2019, фіскальним чеком та накладною. Дійсно, як свідчать матеріали справи, 10 квітня 2024 року ТОВ «Фінанс Проперті Групп» надавалися суду першої інстанції докази направлення ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення основного зобов?язання та/або іпотечного договору, зокрема: копію письмової вимоги, копію опису вкладення, копію конверта (т.ІІІ, а.с.220, 221, 222). Разом з тим, із наданих доказів вбачається, що письмова вимога про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка направлялася ОСОБА_1 , була повернута без вручення із відміткою на конверті «за закінченням встановленого строку зберігання», що ТОВ «Фінанс Проперті Групп» не заперечується. Посилання ТОВ «Фінанс Проперті Групп» на те, що достатньо було лише направлення самої вимоги іпотекодержателю безпідставні. Як зазначалось вище, на час визнання за ТОВ «Фінанс Проперті Групп» права власності на предмет іпотеки, редакція пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25 грудня 2015 року передбачала обов?язкове отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Саме з моменту отримання вимоги, реєстратором обраховувався 30-денний строк наданий іпотекодавцю для усунення порушень. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 вказаної письмової вимоги, як і не містять доказів, що така вимога не отримана внаслідок недбалості або ухилення від отримання боржником, колегія суддів вважає правильними в цій частині висновки суду першої інстанції. Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», (який діяв на час визнання за ТОВ «Фінанс Проперті Групп» права власності на предмет іпотеки), пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та (або) предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Пунктом 4 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон України «Про іпотеку» вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів (способів) звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлював тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Як свідчать матеріали справи кредит було надано позичальнику у доларах США. Загальна площа предмету іпотеки складає 37,4кв.м, тобто менше 140кв.м. Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою предмета іпотеки: АДРЕСА_2 по 02 жовтня 2019 року. Інше житло за позивачем не обліковується (т.ІІ, а.с.63, 64-65). Квартира, яка є предметом іпотеки, якою забезпечено виконання кредитних зобов`язань в іноземній валюті, загальна площа якої не перевищує 140кв.м та використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України "Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 02 лютого 2006 року укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП». Зазначені правові висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року у справі №759/5454/19. Доводи ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» про те, що позивачем не доведено факту використання спірної квартири як постійного місця проживання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою про реєстрацію місця проживання, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого не вбачається наявність у відповідача іншого житла. Посилання ТОВ «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП» на те, що порушення умов іпотечного договору вже є самостійною підставою для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки визначеними у ньому способами, в тому числі в позасудовий спосіб, а також на те, що позивачем не надано доказів страхування іпотечної квартири не спростовують висновків суду щодо заборони звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом перереєстрації права власності, у період дії мораторію. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ТОВ «Фінанс Проперті Групп» у жовтні 2019 року набуло право власності на спірне майно всупереч зазначеним законам та без дотримання процедури повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. В постанові Великої Палати Верховного Судувід 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. В постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, до розгляду якої було зупинено провадження в цій справі. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № НОМЕР_3) зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови). Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається (пункт 154 постанови). Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17). Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства (пункти 183-188 постанови). Таким чином, в даному випадку кінцевою метою позову (повернути майно у своє володіння) та основним засобом захисту права власності є речово-правовий (віндикаційний позов), суть якого - витребування власником свого майна з чужого володіння, що може бути досягнуто виключно з обов`язковою наявністю такої передумови, як визнання судом недійсним правочину про відчуження раніше переданого попередньому набувачу (покупцю) цього ж майна. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 200/12998/18 зазначено, що Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону №1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Отже, враховуючи те, що наданий позивачу Особа-1 кредит в іноземній валюті є споживчим, а спірна квартира використовувалася ним і членами його сім`ї як єдине житло, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що предмет іпотеки не міг бути примусово стягнутий іпотекодержателем на підставі дії Закон № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини та вказані норми матеріального права, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») не мало права на реєстрацію права власності на спірну квартиру без підтвердження того, що квартира не підпадає під дію мораторію. Вирішуючи позовну вимогу про витребування спірної квартири від відповідача Особа-2, суди попередніх інстанцій із застосування норм статей 387, 388 ЦК України, правильно зазначили, що ЦК України передбачено віндикацію, як один із способів захисту порушених прав. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Судами встановлено, що Особа-2 є добросовісним набувачем спірної квартири, однак, всупереч дії мораторію відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя (ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») права власності на предмет іпотеки без згоди власників майна в порушення зазначених вище норм Закону № 1304-VII, що свідчить про те, що квартира вибула з власності позивачів не з їхньої волі, а тому суди попередніх інстанцій правильно вважали, що права позивачів підлягають захисту, шляхом витребування спірної квартири від Особа-2. Колегія суддів зазначає, що положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 127/15802/15-ц). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача(подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування майна з незаконного володіння останнього власника Особа-2, що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Задоволення позову та витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача. Таким чином, вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги Особа-2 щодо того, що він є добросовісним набувачем, а тому квартира не може бути витребувана у нього. Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно вказував, що за змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Тобто у разі витребування майна від добросовісного набувача його права та інтереси підлягають захисту у порядку, передбаченому частинами третьою-четвертою статті 390 ЦК України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 61-38621св18. Крім того, Верховний Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги, що задоволення позову призвело до безоплатного позбавлення відповідача права власності, як добросовісного набувача, адже останній може захистити своє право на отримання сплачених ним за договором купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідного позову до продавця. Предметом спору в цій справі є витребування майна, яке вперше вибуло з володіння ОСОБА_9 на підставі рішення приватного нотаріуса від 02 жовтня 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінанс проперті групп» як іпотекодержателем. Враховуючи, що апеляційним судом було встановлено факт порушення відповідачем ТОВ «Фінанс проперті групп» порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, спірна квартира безпідставно перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, з приводу того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що із характеру спірних правовідносин, установлених апеляційним судом обставини та застосованих правових норм, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_2 як добросовісного набувача на користь позивача ОСОБА_1 не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача. Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 200/12998/18. Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції. Оскільки доводи апеляційних скарг не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», в особі Гайворонського Ігоря Валерійовича - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О. Ю. Тичкова