Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/3584/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/3584/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Кругового О.О., Баранник Н.П., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 р. (суддя Рянська В.В) в адміністративній справі №160/3584/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р.; - стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р. в сумі 88 171,72 грн. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 6 о/с від 01 листопада 2020 р. його звільнено у запас Збройних сил через скорочення штатів, з 02 листопада 2020 р. У день звільнення остаточного розрахунку не проведено. На виконання рішення суду у справі №160/20536/22 Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області 16 листопада 2023 р. на його розрахунковий рахунок перераховано 116 818,39 грн. (одноразова грошова допомога при звільненні), 18 571,02 грн. (грошове забезпечення), 26 120,88 грн. (компенсація з ПДФО одноразової грошової допомоги), 4152,52 грн. (компенсація з ПДФО грошового забезпечення). Зважаючи на положення статті 117 КЗпП України, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 р., ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р. включно; - стягнуто із Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р. включно в сумі 65 044,98 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, в якій вона посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що ОСОБА_1 після звільнення 02 листопада 2020 р. на виконання рішення суду нараховано грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, які після утримання відповідних податків та зборів перераховано на його особовий рахунок 16 листопада 2023 р. В цій справі належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, із застосуванням принципу співмірності. Висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є помилковими, сума за час затримки розрахунку при звільненні визначена судом на користь позивача, підлягає зменшенню. Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив. Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 6 о/с від 01 листопада 2020 р. ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних сил через скорочення штатів, з 02 листопада 2020 р. 16 листопада 2023 р. Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області на виконання рішення суду у справі №160/20536/22, на розрахунковий рахунок позивача перераховано 116 818,39 грн. (одноразова грошова допомога при звільненні), 18 571,02 грн. (грошове забезпечення), 26 120,88 грн. (компенсація з ПДФО одноразової грошової допомоги), 4 152,52 грн. (компенсація з ПДФО грошового забезпечення). Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р., ОСОБА_1 звернувся до суду. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 листопада 2020 р. до 15 листопада 2023 р. включно, вказавши, що розмір відшкодування за час затримки, не може перевищувати шість місяців (182 дні), а тому середній заробіток має бути виплачений позивачу в сумі 65 044,98 грн. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю (КЗпП) України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в у статті 117 КЗпП України відшкодування. У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору, фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 р. у справі № 821/1083/17. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01 липня 2022 р., положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Цей Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 р. Верховний Суд у постанові від 29 січня 2024 р. у справі № 560/9586/22 сформулював наступний правовий висновок: "Період затримки розрахунку при звільненні до 19 липня 2022 р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Період затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 р. регулюється редакцією статті 117 КЗпП України після внесення змін Законом №2352-ІХ і яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями". Застосовуючи наведений Верховним Судом підхід, колегія суддів вважає, що загальний період затримки розрахунку з позивачем при звільненні з 03.11.2020 (наступний день після звільнення) по 15.11.2023 (день, що передує остаточному розрахунку) умовно поділяється на два періоди: з 03.11.2020 (наступний день після звільнення, оскільки день звільнення вважається останнім днем служби) по 18.07.2022 (останній день чинності попередньої редакції ст. 117 КЗпП) та з 19.07.2022 (день набрання чинності Законом №2352-ІХ) по 15.11.2023 (день, що передує дню остаточного розрахунку). В період з 03.11.2020 по 18.07.2022 виплата на підставі статті 117 КЗпП України не обмежується строком, однак її розмір визначається за принципом пропорційності. В період з 19.07.2022 по 15.11.2023 виплата на підставі статті 117 КЗпП України обмежується шестимісячним строком без зменшення розміру суми. Колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем строку розрахунку при звільненні позивача. Проте вважає, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України ( в редакції Закону № 2352-ІХ) у розмірі, визначеному з обмеженням шестимісячним строком, має бути здійснено за період з 19.07.2022 по 15.11.2023, а не з 03.11.2020 по 15.11.2023, як визначив суд. Однак, ця обставина мала би значення у випадку перегляду справи за апеляційною скаргою позивача. Позивач рішення суду в частині, якою йому відмовлено у задоволенні позовних вимог, в апеляційному порядку не оскаржив, тому підстави для визначення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за період з 03.11.2020 по 18.07.2022 із застосуванням принципу пропорційності, на стадії апеляційного розгляду справи - відсутні, зважаючи на встановлене статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України обмеження. Відповідач в апеляційній скарзі вказує на необхідність зменшення суми за час розрахунку при звільненні, застосувавши правовий висновок Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17. Колегія суддів вважає, що доводи скаржника ґрунтуються на тлумаченні положень статті 117 КЗпП без врахування внесених змін, оскільки після 19.07.2022 принцип пропорційної при визначенні суд середнього заробітку за час розрахунку при звільнені вже не застосовується. Суд першої інстанції період, за який можливо зменшення суми середнього заробітку (з 03.11.2020 по 18.07.2022) не відокремив, а обмежився застосуванням наведеної правової норми у новій редакції. Доводів про неправильний розрахунок судом першої інстанції середнього заробітку за шість місяців, виходячи із 182 календарних дні, апеляційна скарга не містить. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення, які передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 р. в адміністративній справі №160/3584/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 18 березня 2025 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя О.О. Круговий суддя Н.П. Баранник