Постанова 4852 № 160/12/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/12/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 ( суддя першої інстанції Кальник В.В.) в адміністративній справі №160/12/24 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення 24.04.2012 по дату фактичного розрахунку 24.10.2023; зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення 24.04.2012 по дату фактичного розрахунку 24.10.2023. В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належали, посилаючись на те, що при звільненні позивач не мав права на пенсію, тому одноразова грошова допомога позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. За вирішенням даного питання, позивач звернувся до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі №160/12919/22, було задоволено позовні вимоги та лише 24.10.2023 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 у справі №160/12919/22 позивачу було виплачено належну суму одноразової грошової допомоги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.20204 року позов задоволено частково. Не погодившись з судовим рішенням представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував критерії зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не погодився з рішенням також і відповідач та звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважають, що одноразова грошова допомога при звільненні не включена до переліку основних та додаткових видів грошового забезпечення, перелік яких визначений постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 та не входить до остаточного розрахунку. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 24.04.2012 №80 о/с дек позивача було звільнено в запас Збройних сил за п. 64 ж (за власним бажанням) з 24.04.2012. Відповідачем при звільненні йому не було виплачено всіх сум, що йому належали, посилаючись на те, що при звільненні позивач не мав права на пенсію, тому одноразова грошова допомога позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Дніпропетровській області щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні та стягнути з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 15 415,8 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі №160/12919/22 було задоволено позовні вимоги: визнано протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні; стягнуто з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 15 415,8 грн. 24.10.2023 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 у справі №160/12919/22 позивачу було виплачено належну суму одноразової грошової допомоги, що підтверджується копією виписки по надходженням по картці, яка долучена до матеріалів справи. Позивач звернувся до відповідача з заявою від 02.11.2023 року про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач листом від 01.12.2023 №21/С-45/ПК повідомив позивача про те, що одноразова грошова допомога при звільненні не включена до переліку основних та додаткових видів грошового забезпечення, перелік яких визначений постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 та не входить до остаточного розрахунку. Також відповідач зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати та порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на отримання грошового забезпечення у ОСОБА_1 виникло в момент звільнення, оскільки позивача з 24.04.2012 виключено зі списків особового складу частини. Однак при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум. Також виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого. Відповідно до статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (Постанова № 988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання від 06.04.2016 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (Порядок № 260). Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Цими нормами визначено, що у випадку звільнення поліцейського зі служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення грошового забезпечення. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України. З матеріалів справи встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 у справі №160/12919/22 позивачу було виплачено належну суму одноразової грошової допомоги. Дата проведення остаточного розрахунку з позивачем 24.10.2023 року. Як стверджує позивач, відповідачем при звільненні йому не було виплачено всіх сум, що йому належали. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 29.10.2023 на виконання рішення суду у справі № 200/5084/223, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 18.06.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.10.2023. Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. В даній справі під час прийняття рішення повинно враховуватись розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17. Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 18.06.2022 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 24.04.2012 по 24.10.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6969/23. Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2012 по 24.10.2023 року слід виходить з наступного. Відповідно до довідки від 19.09.2022 року №1640 (з матеріалів справи №160/12919/22) яка підписана заступником голови ліквідаційної комісії Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 майору міліції начальнику сектору ДСБЕЗ Дзержинського районного відділу Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, звільненого з органів внутрішніх справ за п.64 «ж» (за власним бажанням) наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області віл 24.04.2012 р. № 80 о/с дек з 24.04.2012 для отримання одноразової грошової допомоги стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги станом на 24.04.2012 року становить: 15 років 07 місяців 19 днів: 1. посадовий оклад 1000,00 грн.; 2. оклад за спеціальним званням 125,00 грн.; 3. надбавка за вислугу років 30,0% - 337,50 грн.; 4. надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15 % (Наказ ГУМВС від 04.03.2009 № 235) - 150,00 грн.; 5. надбавка виконання особливо-важливих завдань 50,00% - 731, 25 грн.; 6. премія 64, 427 % - 1510,01 грн. Всього: 3 853,76 грн. Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Згідно з пунктом 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. Разом із тим, Порядок № 260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським. При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Згідно з підпунктом б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейського проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Висновки Верховного Суду обов`язкові для врахування відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні. Колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц та вважає за необхідне зменшити позивачу розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому суд враховує: - розмір заборгованості грошового забезпечення, який не виплачений відповідачем на користь позивача при звільненні, -дії позивача у спірних правовідносинах, який звільнився 24.04.2012, а з позовом до суду про стягнення заборгованості з грошового забезпечення при звільненні звернувся тільки в січні 2024 року; - дії відповідача у спірних правовідносинах, який протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу при звільненні грошового забезпечення за спірний період; - компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. За період з 24.04.2012 по 24.10.2023, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців. Щодо доводів відповідача стосовно того, що дана виплата не є складовою заробітної плати та не входить до остаточного розрахунку, колегія суддів зазначає, що одноразова грошова допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням одноразової грошової допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника. Отже, спір у цій справі стосується невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 04 червня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров