Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/36548/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36548/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року (суддя 1-ї інстанції Царікова О.В.) в адміністративній справі №160/36548/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 24.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому ч просить: -визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 21.12.2025 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 21.12.2025 року у сумі 104 730 гривень 96 копійок. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №160/28405/24, остаточний розрахунок відповідачем проведено лише 22.12.2025. З цих підстав, позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 117 КЗпП України не виплачено на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 21.12.2025 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 21.12.2025 року у сумі 20346 (двадцять тисяч триста сорок шість) грн. 23 коп. В іншій частині позову відмовлено. Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не врахована чисельна судова практика в подібних правовідносинах, а також неправильно було здійснено обрахунок середнього заробітку за затримку при звільненні. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві зазначено про необхідність врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 з метою відповідного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розумного та співмірного розміру у випадку винесення рішення про задоволення позовних вимог. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку. Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 по 10.05.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 року №130 позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №160/28405/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.03.2022 року по 18.07.2022 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 року по 18.07.2022 року із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України Про Державний бюджет на 2022 рік станом на 01.01.2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 22.12.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі №160/28405/24 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на банківський рахунок позивача суму донарахованого грошового забезпечення у розмірі 20 346,23 грн. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.05.2023 року, а виплату відповідачем здійснено лише 22.12.2025 року, позивач вважає, що йому затримано розрахунок з 11.05.2023 року по 22.12.2025 року та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що оскільки перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 року по 18.07.2022 року із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України Про Державний бюджет на 2022 рік станом на 01.01.2022 рік виплачено позивачеві в розмірі 20346,23грн, відтак застосував до спірних правовідносин принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку та стягнув компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі грошової компенсації за грошове забезпечення, виплаченого за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 в справі №160/28405/24 в розмірі 20346,23грн. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII ). Вищевказаним нормативно-правовим актом не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.". Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022. Колегія суддів звертає увагу, що після внесення змін в означену статтю КЗпП України, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, який охоплює період до внесення змін та після внесення змін. Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15.02.2024 по справі №420/11416/23, від 14.03.2024 по справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний за своєю суттю висновок викладено Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 по справі №440/6856/22, де колегія суддів зазначила, що у межах цієї категорії справ належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду вважала таку аргументацію помилковою, адже поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Тобто, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Щодо відповідальності за затримку розрахунку, то Велика Палата Верховного Суду погодилась щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення. Повертаючись до обставин справи, судом встановлено, що не є спірним несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме належне грошове забезпечення за час проходження служби за рішенням суду було виплачене позивачу у розмірі 20346,23грн у грудні 2025. Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду зазначені в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця ж сума підлягає до визначенню розміру відшкодування середнього заробітку та стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тобто у розмірі допущеного порушення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні. Розподіл судових витрат здійснюється не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/36548/25- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак