Ухвала КАС ВС № 826/17778/14

УХВАЛА 20 березня 2025 року м. Київ справа № 826/17778/14 адміністративне провадження № К/990/10968/25 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з контролю за наркотиками, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому з урахуванням прийнятих судом до розгляду заяв про збільшення розміру позовних вимог, просив: визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення його з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; скасувати наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07 листопада 2014 року про звільнення його з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; поновити його на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07 листопада 2014 року; стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на роботі; зобов`язати Кабінет Міністрів України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; відшкодувати йому моральну шкоду шляхом зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати пропорційно інформацію у засобах масової інформації із спростуванням інформації щодо належності позивача до осіб, до яких застосовано заборони, що передбачені Законом України «Про очищення влади», і які включені в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Скасовано наказ Державної служби України з контролю за наркотиками від 07 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Держлікслужби з 07 листопада 2014 року або на рівнозначній посаді. Стягнуто з Держлікслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2014 року по 16 березня 2021 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 80000 грн, а саме: з Кабінету Міністрів України - 26666,00 грн, з Державної служби України з контролю за наркотиками- 26666,00 грн, з Держлікслужби- 26666,00 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовлено в позові в цій частині. Постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року залишено без змін в частині скасування рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції скасовано. Залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про скасування наказу Державної служби України з контролю за наркотиками від 07 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Викладено пункт четвертий його резолютивної частини у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 08 листопада 2014 року». Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 4 971 867,8 грн. Стягнуто з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн, у тому числі: з Кабінету Міністрів України - 125 000,00 грн.; з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками - 125 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. 11 березня 2025 року Кабінету Міністрів України повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року в частині розподілу судових витрат. Заявник, посилаючись неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить переглянути оскаржені судові рішення на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати їх та відмовити в цій частині вимог. Предметом спору цій справі є правомірність наказу про звільнення позивача з посади на підставі Закону України «Про очищення влади» у 2014 році, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Підстави перегляду оскаржуваних судових рішень Кабінет Міністрів України указав пункт 3 частини четвертої статті 328 (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права), пункт 4 частини четвертої статті 328 та частина третя статті 351 КАС України, а саме: - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини першої та другої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абзацу другого підпункту 2 пункту 47 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), що, на думку заявника, підлягали застосуванню; - порушення судом апеляційної інстанції положень статей 134, 139 КАС України та пункту 1 частини другої статті 353 КАС України щодо не дослідження належним чином доказів у справі. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України Кабінет Міністрів України зазначив, що відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та абзацу другого підпункту 2 пункту 47 Порядку № 845, якими установлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду». Зазначені положення закону, на думку заявника, унеможливлює стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача витрат на правничу допомогу за рішенням суду. Проаналізувавши такі доводи заявника, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, так як указавши норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845 ( що і унормовують такі питання) Кабінет Міністрів України фактично роз`яснює процедуру виконання таких рішень, стороною у справі у яких є саме Кабінет Міністрів України. Про це ж заявник надалі і наголошує у касаційній скарзі, посилаючись на абзац другий підпункт 2 пункту 47 Порядку № 845, яким передбачено, що у разі коли у виконавчих документах, які надійшли до Казначейства, визначено боржником Кабінет Міністрів України, у якого рахунки в Казначействі, безспірне списання коштів здійснюється Казначейством за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. За наведеного нормативно-правового регулювання та за обставин, установлених судами у цій справі, Верховний Суд не вбачає підстав щодо необхідності формування відповідного висновку стосовно указаних норм, оскільки порушене у касаційній скарзі питання не потребує додаткового вирішення Верховним Судом лише з підстав неправильного тлумачення Кабінетом Міністрів України положень зазначених нормативно-правових актів, з посиланням на неможливість стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача витрат на правничу допомогу за судовим рішенням. Належних та вмотиваних аргументів з питання щодо необхідності додаткового тлумачення приписів статті 134 КАС України (витрати на професійну правничу допомогу) та 139 КАС України (розподіл судових витрат) шляхом формування Верховним Судом висновку у цій справі, також у скарзі не наведено, оскільки суб`єктивні доводи щодо завищеної суми гонорару адвокату у цій справі, розгляд якої тривав з 2014 року ( у тому числі і Верховним Судом, який двічі повертав її на новий розгляд) та завершився судовим рішенням на користь позивача, не є підставою для перегляду цієї справи судом касаційної інстанції в частині вират на правничу допомогу лише з підстав незгоди Кабінету Міністрів України з оцінкою, наданих адвокатським об`єднанням послуг. Суд також відхиляє посилання заявника на приписи частини другої статті 353 КАС України, зокрема, недослідження судом першої інстанції зібрані у справі докази (пункт 1); так як оскарження судових рішень на підставі приписів пункту 1 частини другої статті 353 КАС України можливе за умови належного обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, чого заявником належним чином не зроблено, як і не наведено вмотивованих аргументів, що об`єктивно свідчать про необхідність чергового перегляду цієї справи Верховним Судом вже в частині розподілу судових витрат. Отже, у скарзі відсутні обґрунтовані мотиви, за яких суд може відкрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Інші доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства щодо процедури виконання судових рішень в частині відшкодування судових витрат, мотивів щодо невідповідності заявлених витрат фактичній вартості юридичних послуг, оплачених позивачем, що є суб`єктивною оцінкою та свідчить про намагання відповідача зменшити суми правничої допомоги на підставі власної оцінки кваліфікації дій представників позивача. Заявник також указує про неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак фактично не погоджується з оцінкою доказів у справі, що свідчить про їхню переоцінку і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а Кабінет Міністрів України обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація самого факту відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та належного викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Ураховуючи викладене, Суд не вирішує клопотання Кабінету Міністрів України про поновлення пропущеного процесуального строку. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з контролю за наркотиками, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко