Ухвала КАС ВС № 826/17895/14

УХВАЛА 07 лютого 2022 року м. Київ справа № 826/17895/14 адміністративне провадження № К/990/2386/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року в справі № 826/17895/14 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби експортного контролю України про визнання протиправним та скасування розпорядження і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: 17 січня 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби експортного контролю України в якому просив: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 987-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України»; - визнати протиправним та скасувати наказ (по особовому складу) Державної служби експортного контролю України від 21.10.2014 № 331-к, на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» (п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України); - поновити ОСОБА_1 на роботі з 21.10.2014 на посаді першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України; - стягнути з Державної служби експортного контролю України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу часу звільнення до дня ухвалення рішення судом. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 987-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України». Визнано протиправним та скасовано наказ (по особовому складу) Державної служби експортного контролю України від 21.10.2014 № 331-к, на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» (п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України). Поновлено ОСОБА_1 з 22.10.2014 на посаді першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України. Стягнуто з Державної служби експортного контролю України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 298 503,09 грн (двісті дев`яносто вісім тисяч п`ятсот три гривні 09 копійок). В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної служби експортного контролю України» від 16.10.2014 № 987-р та наказу Державної служби експортного контролю України (по особовому складу) від 21.10.2014 р. № 331-к позивача звільнено з вказаної посади. Як вбачається із вказаних розпорядження та наказу, звільнення ОСОБА_1 відбулося з підстави, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (п. 7-2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України). У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) та покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 1,3 та пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» по відношенню до звільнення з посади голови чи заступника голови Державної служби експортного контролю України. Разом з тим, Суд вказує, що Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 висловив правовий висновок про те, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17. Крім іншого, у справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї). Як підсумок, у справі № 800/186/17 Верховний Суд підтвердив, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб. Крім того, Верховний Суд за результатами розгляду справи № 817/3431/14 прийняв постанову від 03.06.2020, в якій сформулював правову позицію про те, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, Також у вказаному судовому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті. Суд вказав, що заборона перебування на зазначених у Законі № 1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону № 1682-VII, визначеним у його частині другій статті

1. Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом в ухваленому судовою палатою рішенні від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14. Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, зазначені скаржником обґрунтування щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Суд вважає не вмотивованими. З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Таким чином, обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, які є загальними, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року в справі № 826/17895/14 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби експортного контролю України про визнання протиправним та скасування розпорядження і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Н.А. Данилевич