Постанова КЦС ВС № 203/1387/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м. Київ справа № 203/1387/20 провадження № 61-5850св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - Дніпровська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Дипломат Груп», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов Антон Олексійович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року у складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Дипломат Груп» (далі - ТОВ «Дипломат Груп»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов А. О., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення права. Позовну заяву обґрунтувала тим, що 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О., як державним реєстратором, внесено запис про право власності № 33842949 за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - автозаправну станцію (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1945570612101), загальною площею 2,7 кв. м, яка складається з літ. «А» - операторська; літ. «В» - навіс; літ. «Б під В» - колонка; літ. «Г» під В» - резервуар; літ. «Д» - вбиральня; літ. «Е» - навіс; літ. «Ж під Е» - колонка; літ. «З під Е» - резервуар; літ. «І» - мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності є дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер 378/2010-04, виданий 18 листопада 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серії та номер ДП 14211032240, видана 18 листопада 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 04 березня 2020 року відсутня інформація щодо видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, правовстановлюючий документ, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1 , уповноваженим органом не видавався. Крім того, обов`язковою умовою для отримання дозволу на виконання будівельних робіт було надання ОСОБА_1 документів, що засвідчують право власності або користування земельною ділянкою. Проте земельна ділянка на АДРЕСА_1 ані ОСОБА_1 , ані будь-якій іншій особі під будівництво не надавалось. Право власності або користування на неї також не надавалось. Вказана земельна ділянка, на якій розташовано самочинно побудоване нерухоме майно, належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності. За відсутності правових підстав щодо набуття ОСОБА_1 права власності на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 , остання 25 жовтня 2019 року уклала іпотечний договір із ТОВ «Дипломат Груп», згідно з яким передала вказане вище нерухоме майно в іпотеку. Надалі на підставі нотаріально посвідченої заяви від 30 листопада 2019 року право власності на підставі іпотечного договору було зареєстровано за ТОВ «Дипломат Груп». Посилаючись на вказані обставин та з урахуванням зміни предмета позову, Дніпровська міська рада остаточно просила суд усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Дипломат Груп» провести демонтаж самочинно побудованої автозаправної станції, загальною площею 2,7 кв. м, що складається з: літ. «А» - операторська; літ. «В» - навіс; літ. «Б під В» - колонка; літ. «Г під В» - резервуар; літ. «Д» - вбиральня; літ. «Е» - навіс; літ. «Ж під Е» - колонка; літ. «З під Е» - резервуар; літ. «І» - мостіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; а також просила суд скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості, із закриттям розділу та припиненням права на нього за відповідачами. У лютому 2021 року ТОВ «Дипломат Груп» звернулося до суду із зустрічним позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов А. О., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання дійсним іпотечного договору, визнання добросовісним набувачем. Зустрічну позову заяву ТОВ «Дипломат Груп» обґрунтувало тим, що право власності на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 набуто ним на законних підставах, відповідно до укладеного 25 жовтня 2019 року із ОСОБА_1 іпотечного договору. На момент укладання цього договору автозаправна станція належала ОСОБА_1 на праві приватної власності та таке право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно здійснено законно, з дотримання умов договору та вимог чинного законодавства. Також вказувало, що ОСОБА_1 мала право на проведення підготовчих та будівельних робіт спірної автозаправної станції, що стало підставою для прийняття вказаного закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію. Зокрема, матеріали справи місять копію декларації про готовність спірного об`єкта нерухомості до експлуатації та дозвіл на виконання будівельних робіт. При цьому останній було видано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 18 листопада 2010 року, тобто до набрання чинності Порядком ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №

92. Споруди за адресою: АДРЕСА_1 , збудовані ще в 2011 році та є нерухомим майном, що підтверджується технічним паспортом від 03 квітня 2013 року. Реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації є обов`язком державних органів, а єдиними документом, що надається замовнику на підтвердження реєстрації декларації, є сама декларація з відміткою про реєстрацію, проставленою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Таким чином, рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно на АДРЕСА_1 було прийнято на підставі належних документів, право власності виникло та було зареєстровано за ОСОБА_1 законно. З боку ТОВ «Дипломат Груп» жодного самовільного захоплення земельної ділянки під спірною автозаправною станцією не було. З огляду на викладене, ТОВ «Дипломат Груп» просило суд визнати дійсним іпотечний договір від 25 жовтня 2019 року, укладений із ОСОБА_1 , а також визнати його добросовісним набувачем автозаправної станції на АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради та зустрічного позову ТОВ «Дипломат Груп» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні вимог позову Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні достатні підстави вважати, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ «Дипломат Груп» належним йому майном, має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами ТОВ «Дипломат Груп», який втратить належне йому майно без будь-якої компенсації лише з підстав необхідності усунення порушень законодавства внаслідок самочинного будівництва автозаправної станції. Також, відмовляючи у задоволенні вимоги позову Дніпровської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 , із закриттям розділу, з припиненням прав на нього відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення порушеного, на думку позивача, права. Водночас відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ТОВ «Дипломат Груп» про визнання дійсним іпотечного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено визнання дійсним нікчемного правочину, а не будь-якого правочину, про недійсність якого заявлено позовну вимогу. Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ТОВ «Дипломат Груп» про визнання добросовісним набувачем, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки ТОВ «Дипломат Груп» правомірно набуто майно, а саме автозаправна станція, що не потребує додаткового визнання такого права. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року апеляційні скарги ТОВ «Дипломат Груп» та Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року - без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні вимог її первісного позову та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог цього позову. Як на підставу касаційного оскарження Дніпровська міська рада посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, та постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 20 березня 2024 року у справі № 521/3617/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, Дніпровська міська рада вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 12, 125, 126, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 24, 29 Закону України «Про планування та забудову територій» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 здійснила будівництво спірного об`єкта без документів, які дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту, а тому такий об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом і його знесення можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову; - проігнорували, що втручання держави у право ТОВ «Дипломат Груп» у володіння спірним самочинним майном є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення «суспільного» інтересу громади міста Дніпра у захисті права користування земельною ділянкою під вказаним об`єктом нерухомості; - не врахували, що несанкціоноване перебування самочинної будівлі на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Дніпра, істотно обмежує права цього власника землі; - дійшли необґрунтованих висновків щодо неналежно обраного способу захисту, а саме вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості із закриттям розділу. У вересні 2024 року ТОВ «Дипломат Груп», в інтересах якого діє представник - адвокат Яланська Ю. П., надало до суду заяву, в якій просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ТОВ «Дипломат Груп» про скасування державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості із закриттям розділу та припинення права на нього за ним. У листопаді 2024 року ТОВ «Дипломат Груп», в інтересах якого діє представник - адвокат Яланська Ю. П., надало до суду пояснення щодо касаційної скарги, в яких заперечують щодо обставин, зазначених в обґрунтуванні касаційної скарги Дніпровської міської ради. Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки касаційна скарга Дніпровської міської ради не містить доводів щодо оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, в частині вирішення вимог зустрічного позову ТОВ «Дипломат Груп»до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов А. О., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання дійсним іпотечного договору, визнання добросовісним набувачем, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається. Отже, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення судами вимог первісного позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ «Дипломат Груп», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов А. О., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення права. Рух справи в суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 квітня 2024 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без руху для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 203/1387/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У липні 2024 року матеріали справи № 203/1387/20 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року справу № 203/1387/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Фактичні обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автозаправну станцію, загальною площею 2,7 кв. м, що складається з: літ. «А» - операторська; літ. «В» - навіс; літ. «Б під В» - колонка; літ. «Г під В» - резервуар; літ. «Д» - вбиральня; літ. «Е» - навіс; літ. «Ж під Е» - колонка; літ. «З під Е» - резервуар; літ. «І» - мостіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності зазначено дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер 378/2010-04, виданий 18 листопада 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області ОСОБА_1 на будівництво автозаправної станції на просп. Ілліча (наразі - просп. Пилипа Орлика), 22 в м. Дніпропетровську (наразі - м. Дніпро), а також зареєстрована 24 серпня 2011 року вказаною Інспекцією Декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211032240, якою засвідчено готовність до експлуатації автозаправної станції на АДРЕСА_2 . Дата початку будівництва - 18 листопада 2010 року, дата закінчення будівництва - 10 жовтня 2011 року. 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 392 посвідчено договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Дипломат Груп», згідно з якими в рахунок забезпечення повернення позики за відповідним договором, ОСОБА_1 передала в іпотеку ТОВ «Дипломат Груп» зазначену вище автозаправну станцію на АДРЕСА_1 . На підставі пункту 5.4 вказаного договору та відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 30 листопада 2019 року, 03 грудня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. зареєстровано припинення права власності на автозаправну станцію за ОСОБА_1 та в цей же день право власності на неї зареєстровано за ТОВ «Дипломат Груп». Згідно з технічним паспортом на автозаправну станцію на АДРЕСА_2 , загальна площа останньої становить 2,7 кв. м, складається з: літ. «А» - операторська; літ. «В» - навіс; літ. «Б під В» - колонка; літ. «Г під В» - резервуар; літ. «Д» - вбиральня; літ. «Е» - навіс; літ. «Ж під Е» - колонка; літ. «З під Е» - резервуар; літ. «І» - мостіння. У відповіді Департаменту по роботі з активами від 18 березня 2020 року № 4/11-1297 зазначено, що за наявною станом на 17 березня 2020 року інформацією за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України. Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України). Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України). Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України). Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) та у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24). Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Встановлено судом у процесі вивчення обставин цієї справи та відповідно до матеріалів справи рішення про передачу у користування/власність відповідачці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою не приймалося, тому вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Дніпра. Таким чином, спірне нежитлове приміщення загальною площею 2,7 кв. м, що складається з: літ. «А» - операторська; літ. «В» - навіс; літ. «Б під В» - колонка; літ. «Г під В» - резервуар; літ. «Д» - вбиральня; літ. «Е» - навіс; літ. «Ж під Е» - колонка; літ. «З під Е» - резервуар; літ. «І» - мостіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , споруджено ОСОБА_1 на земельній ділянці територіальної громади м. Дніпра, яка не призначена для цієї мети, самовільно. Отже, нежитлове приміщення (автозаправна станція) на АДРЕСА_1 у розумінні положень статті 376 ЦК України є самочинним об`єктом нерухомості і може бути легалізовано лише у порядку, визначеному вказаною статтею. Подальша реєстрація за ОСОБА_1 , а надалі - ТОВ «Дипломат Груп» права власності на спірне нежиле приміщення (автозаправну станцію), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , не спростовує того факту, що воно є самочинним, та не виключає право Дніпровської міської ради на захист земельної ділянки комунальної власності у порядку, визначеному частиною четвертою статті 376 ЦК України. Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, а вирішуючи спір, вдались до оцінки правомірності реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ТОВ «Дипломат Груп» на спірну автозаправну станцію та можливого порушення прав на мирне володіння поточним власником майном внаслідок його знесення. Також суди не надали належної уваги тому, що у випадку, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). У справі, яка переглядається, територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради заперечила проти визнання права власності ТОВ «Дипломат Груп» на спірне нерухоме майно, яке знаходиться на її земельній ділянці без наявного на те дозволу, та заявила вимоги демонтувати (знести) таке майно. Тому, з урахуванням частини четвертої статті 376 ЦК України, в цьому випадку належним способом усунення виявлених порушень є саме безпосереднє знесення самочинно збудованого об`єкта - спірної автозаправної станції. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили по суті позовної вимоги Дніпровської міської ради, не звернули увагу на розподіл тягаря доведення у такій категорії справ та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна. Отже, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної у цій справі в частині розгляду вимог первісного позову Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна з передачею справи інстанції в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати викладене вище, вирішити по суті позовну вимогу Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна, звернути увагу на розподіл тягаря доведення у такій категорії справ; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення. Щодо заяви ТОВ «Дипломат Груп» про закриття провадження у справі У своїй заяві ТОВ «Дипломат Груп», в інтересах якого діє представник - адвокат Яланська Ю. П., вказує на те, що оскільки з 04 липня 2024 року власником спірної нерухомості - автозаправної станції, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , то провадження у справі в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ТОВ «Дипломат Груп» про скасування державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості із закриттям розділу та припинення права на нього за ТОВ «Дипломат Груп» підлягає закриттю. Також у цій заяві ТОВ «Дипломат Груп» вказує на те, що є підстави для закриття провадження у справі і з огляду на те, що позовні вимоги Дніпровської міської ради до нього як до юридичної особи про скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості, із закриттям розділу та припинення права відносяться до юрисдикції господарського суду, що виключає розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Перевіривши доводи вказаної заяви, Верховний Суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що станом на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій власником спірної автозаправної станції, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було ТОВ «Дипломат Груп». Зміна власника спірного нерухомого майна з ТОВ «Дипломат Груп» на ОСОБА_2 відбулась лише 04 липня 2024 року. Отже, суди першої та апеляційної інстанції у цій справі дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «Дипломат Груп» є належним відповідачем у цій справі. Стосовно доводів заяви ТОВ «Дипломат Груп» про господарську юрисдикцію спору, то Верховний Суд їх відхиляє з огляду на наступне. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Разом з тим предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Відповідно до положень частини другої 20 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18. У справі, яка переглядається, спір виник, зокрема, між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 , ТОВ «Дипломат Груп» щодо демонтажу самочинно побудованого фізичною особою ОСОБА_1 нерухомого майна на земельній ділянці територіальної громади м. Дніпра, яке надалі було відчужене ТОВ «Дипломат Груп» , скасування державної реєстрації права власності на таке майно та припинення права. Судами попередніх інстанцій не встановлено і матеріали справи не містять належних доказів того, що спір у цій справі виник у зв`язку зі здійсненням сторонами господарської діяльності. Тому, Верховний Суд вважає, що спір між сторонами виник з цивільних правовідносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, достатніх правових підстав для задоволення заяви ТОВ «Дипломат Груп» про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ТОВ «Дипломат Груп» про скасування державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості із закриттям розділу немає. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат. Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дипломат Груп» про закриття провадження у справі відмовити. Касаційну скаргу Дніпровської міської радизадовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року в частині вирішення вимог первісного позову Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання провести демонтаж самочинно побудованого нерухомого майна скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець