Постанова 4857 № 380/18971/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18971/24 пров. № А/857/7381/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 380/18971/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, місце ухвалення судового рішення м.Львів суддя у І інстанціїГавдик З.В. дата складання повного тексту ухвали10.02.2024 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.11.2024 просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с "Про особовий склад", в частині переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУ НП; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у Львівській області від 28.08.2024 за № 3362 "Про застосування дисциплінарного стягнення до окремих працівників ГУНП у Львівській області" в частині застосування до старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у Львівській області від 05.09.2024 за № 563о/с "Про особовий склад"; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Червоноградського районного відділу поліції ГУ НП з 14.06.2024; - стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2024 по момент винесення рішення судом. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 380/18971/24В відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду. Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі задоволено повністю. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с в частині переміщення ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУНП у Львівській області - залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти судове рішення яким клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позов задовольнити та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що належне ознайомлення позивача із спірним наказом є обов`язком відповідача, відтак, лише у випадку надання достатніх та належних доказів ознайомлення позивача із оскаржуваним наказом, може бути підставою залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині оскарження витягу з наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 13.06.2024 №324 о/с «Про особовий склад», в протилежному випадку матиме місце порушення права на доступ до суду. На підтвердження ознайомлена позивача із спірним витягом із наказом відповідач подає роздруківки з месенджеру «WhatsApp», однак з таких не можливо встановити, що надсилались повідомлення на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , так само як і не можливо встановити відправника (номер телефону відправника) та зміст самого повідомлення. Також позивач просить суд урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, відображені у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, відповідно до якого суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Відтак, стверджує, що висновок суду першої інстанції є помилковим та не відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21. Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. Зі змісту долученої відповідачем розписки не вбачається надання згоди на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» пересилання наказів за допомогою месенджеру «WhatsApp», а лише інформується відповідача про фактичну адресу місця проживання, наявність електронної пошти та номеру телефону НОМЕР_1 . Не погоджується позивач із висновками суду з приводу того, що лікування позивача не є поважною обставиною, позаяк перебування позивача на лікуванні підтверджується медичними документами, зокрема: з 14.06.2024 по 18.06.2024, з 20.06.2024 по 19.07.2024; з 22.07.2024 по 26.07.2024; з 09.08.2024 по 20.08.2024; з 21.08.2024 по 04.09.2024; з 05.09.2024 по 16.09.2024; з 17.09.2024 по 21.09.2024; з 10.10.2024 по 17.10.2024. Зазначає, що порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом. При цьому, як вбачається із матеріалів службового розслідування відповідач надсилав інші документи позивачу саме на електронну пошту та поштову адресу, та в подальшому жодного разу не використовував для надсилання наказів саме месенджер «WhatsApp». Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник скаржника повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції і позивач та відповідач не заявили клопотань про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п. 1 ч.1 ст.311 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивача ознайомлено з наказом ГУНП у Львівській області № 324 о/с від 13.06.2024 за допомогою месенджера "WhatsApp", до якого прив`язаний номер мобільного телефону позивача. Вказане повідомлення переглянуте позивачем 17 червня 2024 року о 19:38 год. Однак, позовна заява позивачем подана до суду 10.09.2024, тобто з пропуском місячного строку з дня його ознайомлення з наказом. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с в частині переміщення ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУНП у Львівській області. Клопотання мотивоване тим, що згідно із частинами першою-третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідач зазначив, що переміщення поліцейських відноситься до питання проходження служби в поліції та стаття 65 Закону України "Про Національну поліцію" міститься у Розділі VII "Загальні засади проходження служби в поліції", відтак для оскарження наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с встановлюється місячний строк відповідно до ч. 5 ст.122 КАС України. Представник позивача в підготовчому засіданні проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду заперечив, з підстав викладених у додаткових поясненнях. Просив суд визнати причину пропуску строку поважною та поновити позивачу строк на звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Львівській області № 324 о/с від 13.06.2024 "Про особовий склад". ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. З матеріалів справи убачається, що спір у цій справі виник з питань проходження та звільнення з публічної служби. Статтею 122 КАС України, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно із ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідач зазначає, що переміщення поліцейських відноситься до питання проходження служби в поліції та стаття 65 Закону України "Про Національну поліцію" міститься у Розділі VII "Загальні засади проходження служби в поліції". Відтак, для оскарження наказу ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с встановлюється місячний строк відповідно до ч. 5 ст.122 КАС України. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені Подібна позиція щодо застосування ст. 122 КАС України наведена в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20. Судом встановлено, що з адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся 10.09.2024 року. Оскаржуваний наказ № 324 о/с винесено відповідачем 13.06.2024 року. На підтвердження обставин з приводу пропуску позивачем строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду відповідач подав роздруківку з месенджеру «WhatsApp» та стверджує, що з наказом ГУНП у Львівській області № 324 о/с від 13.06.2024 позивача ознайомлено за допомогою месенджера "WhatsApp", до якого прив`язаний номер мобільного телефону позивача, позаяк повідомлення переглянуте позивачем 17 червня 2024 року о 19:38 год Натомість позивач проти вказаного доводу заперечує та зазначає, що з поданої роздруківки з месенджеру «WhatsApp», не можливо встановити, що надсилались повідомлення на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , так само як і не можливо встановити відправника (номер телефону відправника) та зміст самого повідомлення. Вирішуючи питання чи є надана позивачем роздруківка з месенджеру «WhatsApp» належним доказом повідомлення про обставини з приводу винесення позивачем оскаржуваного наказу ГУНП у Львівській області № 324 о/с від 13.06.2024 колегією суддів ураховано таке. Відповідно до статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону У країни «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21). Крім того за висновком Великої Палати Верховного Суду, відображеним у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин , суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не надав належної оцінки, наданій відповідачем роздруківці з месенджеру «WhatsApp», а зокрема не встановив авторів такого листування та детального змісту такого листування. Крім того колегією суддів ураховано, що згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. Однак, зі змісту долученої відповідачем розписки не вбачається надання згоди позивачем (на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») на пересилання йому наказів за допомогою месенджеру «WhatsApp», позаяк вказана розписка лише інформує відповідача про фактичну адресу місця проживання, наявність електронної пошти та номеру телефону НОМЕР_1 . Відтак, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не з`ясував обставин чи надавав позивач згоду в порядку визначеному ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану з приводу надсилання йому наказів (розпоряджень) роботодавця за допомогою месенджеру «WhatsApp». Як наслідок, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про зміст оскаржуваного наказу № 324 о/с від 13.06.2024 року. Крім того колегією суддів ураховано, що наявність інституту поновлення строків позовної давності передбачає можливість їх поновлення у разі пропуску із поважних причин (ст. 123 КАС України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. З матеріалів справи убачається, що в підготовчому засіданні представник позивача просив суд визнати причину пропуску строку поважною, позаяк позивач перебував на тривалому лікуванні з 14.06.2024 по 18.06.2024, з 20.06.2024 по 19.07.2024; з 22.07.2024 по 26.07.2024; з 09.08.2024 по 20.08.2024; з 21.08.2024 по 04.09.2024; з 05.09.2024 по 16.09.2024; з 17.09.2024 по 21.09.2024; з 10.10.2024 по 17.10.2024. Обставини щодо вказаного лікування позивача підтверджуються копіями медичних документів, які долучені позивачем до матеріалів справи. Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні названого клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, з підстав того, що позивач з 14.06.2024 по 17.10.2024 перебував на лікуванні, з яких лише з 22.07.2024 по 26.07.2024 (5 днів) та з 05.09.2024 по 16.09.2024 (6 днів до 10.09.2024, це дата звернення до суду) перебував на стаціонарному лікуванні, решту вказаного часу позивач перебував на амбулаторному лікуванні. Колегія суддів вважає, що тимчасова непрацездатність особи, підтверджена відповідними доказами, може бути підставою для висновку про наявність об`єктивних непереборних обставин, які перешкоджали такій особі реалізувати певні процесуальні права та обов`язки. При цьому суд зазначає, що перебування особи на амбулаторному лікарняному не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, і не у всіх випадках може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду, в розумінні КАС України. Обставини щодо перебування особи на амбулаторному лікарняному можуть бути визнані підставою для поновлення процесуальних строків лише у випадку, встановлення судом обставин, за яких особа у вказаний час перебувала у безпорадному стані, пов`язаному з важким перебігом хвороби, що обмежувало можливість її пересування та/або належного сприйняття і усвідомлення нею перебігу подій та дійсних обставин. Натомість суд на вказане не зважив та не з`ясував фактичних обставин з якими було пов`язано тривале перебування позивача на амбулаторному лікуванні і чи пов`язані ці обставини з безпорадним станом позивача у вказаний період. Відповідно п.1 ч.1 до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за неповного з`ясування судом фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з прийняттям судового рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 380/18971/24 скасувати, а справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос