Ухвала КАС ВС № 380/18971/24

УХВАЛА 01 травня 2026 року м. Київ справа №380/18971/24 адміністративне провадження № К/990/10830/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Уханенка С.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Торопчин Олексій Дмитрович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с «Про особовий склад» в частині переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП; - визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 28.08.2024 № 3362 «Про застосування дисциплінарного стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області» в частині застосування до старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 05.09.2024 № 563 о/с «Про особовий склад»; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Червоноградського районного відділу поліції ГУНП з 14.06.2024; - стягнути з ГУНП у Львівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2024 по момент винесення рішення судом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним і скасовано наказ ГУНП у Львівській області від 28.08.2024 № 3362 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області» в частині застосування до старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції; - визнано протиправним і скасовано наказ ГУНП у Львівській області від 05.09.2024 № 563 о/с «Про особовий склад»; - поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП з 06.09.2024; - стягнуто з ГУНП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2024 по 12.09.2025 в сумі 183009,12 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог законодавства; - рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання; - в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 залишено без змін. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Торопчин Олексій Дмитрович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою. Частиною першою статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Ухвалою Суду від 31.03.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій касаційних скарги у новій редакції відповідно до кількості учасників справи Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 31.03.2026) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 та його представника Торопчина О.Д. 02.04.2026 о 04:35, що підтверджується довідками про доставку електронних листів. 13.04.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга у новій редакції. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги у новій редакції, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». В касаційній скарзі у новій редакції на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та відсутність єдиної правозастосовної Верховним Судом судової практики щодо робітників (працівників) та публічних службовців у спірних правовідносинах. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду. У касаційній скарзі у новій редакції, у контексті необхідності формування висновку Верховного Суду у цій справі, скаржник доводить, що всі висновки суду касаційної інстанції щодо наданню оцінки критерію поважності причин не виходу працівника на роботу, з причин незаконного переведення, що виключає відповідальність працівника за прогул, стосуються правовідносин які регламентуються Цивільним та Господарським кодексами України. Натомість відсутня правова позиція (висновки) Верховного Суду щодо допущеного прогулу через протиправні дії роботодавця у відносинах пов`язаних з проходженням публічної служби, зокрема служби в поліції. Касатор стверджує, що законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України. Водночас, як зазначено раніше, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, крім того норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях. Як убачається із оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026, суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту). Суд апеляційної інстанції зауважив, що переведення поліцейського може здійснюватися за ініціативою відповідних керівників, а згода позивача на таке переведення не є обов`язковою. Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника. Водночас, незгода позивача з наказом про переведення не є підставою для його невиконання. За висновками апеляційного суду у цій справі № 380/18971/24, позивач не навів доказів протиправності спірного наказу, а судом таких обставин не встановлено. Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Натомість касаційна скарга у новій редакції містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Посилання скаржника у касаційній скарзі у новій редакції на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права і необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що касаційна скарга у новій редакції стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи за його позовом та стверджує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, винятковість значення справи для скаржника та доводи щодо неможливості спростування обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи, обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а», «б» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доводи скаржника в касаційній скарзі у новій редакції зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Як вже зазначено, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 31.03.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Торопчин Олексій Дмитрович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк С.А. Уханенко