Постанова 4851 № 440/8684/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2025 р.Справа № 440/8684/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Є.Б. Супрун) від 20.01.2025 року (повний текст складено 20.01.25 року) по справі № 440/8684/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 1226/нод "Про результати службового розслідування за фактом не здачі військового майна старшим сержантом ОСОБА_1 " та пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 № 169-РС (по особовому складу). Від представника позивача - адвоката Бондарця Д.І. до суду першої інстанції надійшла заява від 12.01.2025 про забезпечення позову в порядку статей 150, 151 КАС України шляхом зупинення дії індивідуального акта - наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 №1226/нод "Про результати службового розслідування за фактом не здачі військового майна старшим сержантом ОСОБА_1 ", до набрання рішення суду у цій справі законної сили. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року по справі № 440/8684/24 заяву адвоката Бондарця Дениса Івановича від 12.01.2025 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення. Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що в обґрунтування поданої заяви представник позивача послався на те, що відповідно до довідки (розрахунковий лист) від 20.12.2024 вих. № 9/2/6457 упродовж вересня грудня 2024 року з позивача на підставі оскарженого наказу стягнуто 32,7 тис. грн. Відповідно ж до листа Департаменту соціального забезпечення Міністерства оброни України від 04.11.2024 відсутнє фінансування коштів на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за рішеннями судів. Указане, на думку представника позивача, суттєво ускладнить виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не доводить жодними доказами або логічними висновками, які ґрунтуються на аналізі обставин того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективне поновлення порушених прав позивача. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України). При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду. Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.11.2021 у справі № 640/11995/21, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 1226/нод «Про результати службового розслідування за фактом не здачі військового майна старшим сержантом ОСОБА_1 » та п. 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 № 169-РС (по особовому складу). Згідно п. 6 наказу від 12.06.2024 № 1226/нод, зокрема, стягнуто 630064,84 грн. завданої матеріальної шкоди з місячного грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 . Із позовною заявою до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся у липні 2024 р. та 24.07.2024 р. Полтавським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі. Разом з тим, згідно наявної в матеріалах справи довідки (розрахункового листа) від 20.12.2024 вих. № 9/2/6457, упродовж вересня грудня 2024 року з позивача на підставі оскарженого наказу стягнуто 32,7 тис. грн., тобто, в межах цих правовідносин відповідачем вже вчиняються дії щодо реалізації, зокрема, п. 6 наказу від 12.06.2024 № 1226/нод (щодо стягнення коштів, в якості завданої матеріальної шкоди державі), в той час як цей наказ є предметом судового розгляду в рамках справи № 440/8684/24. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та з КП «Діловодство спеціалізованого суду», 17.02.2025 р. Полтавським окружними адміністративним судом ухвалене рішення у справі № 440/8684/24, яким: визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 12.06.2024 № 1226/нод (з основної діяльності). визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 12.06.2024 № 1226/нод (з основної діяльності) в частині припису щодо стягнення 630064,84 грн завданої шкоди з місячного грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 . визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 13.06.2024 № 169-РС (по особовому складу). В решті вимог - позов залишено без задоволення. Станом на момент розгляду апеляційної скарги, відомості про набрання законної сили рішенням у справі № 440/8684/24 відсутні. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України. Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Отже, у разі скасування наказу в частині притягнення особи до матеріальної відповідальності, повернення їй стягнутих коштів пов`язано з бюджетним фінансуванням установи/частини, яка безпосередньо здійснює відповідне утримання, та наявності у останньої коштів на відповідну мету. Таким чином, у випадку, якщо за результатами розгляду справи позовні вимоги позивача будуть задоволенні, то відновлення його майнового становища, а саме повернення йому стягнутих коштів, може бути ускладнено або унеможливлено, у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування на цю мету в установі, в якій позивач на даний час проходить службу і яка відповідно здійснює утримання з його грошового забезпечення, відповідно може виникнути потреба у подані нового позову до суду про повернення стягнутих коштів. Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку про наявність підстав для забезпечення позову до набрання рішенням суду у цій справі законної сили. Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у цій справі, суд зазначає, що вжиття таких заходів фактично матиме наслідком лише відтермінування стягнення сум матеріальної шкоди, визначеної у вищевказаному наказі, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 1226/нод "Про результати службового розслідування за фактом не здачі військового майна старшим сержантом ОСОБА_1 ", до набрання рішення суду у справі № 440/8684/24 законної сили. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/8684/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву адвоката Бондарця Дениса Івановича від 12.01.2025 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Зупинити дію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 1226/нод "Про результати службового розслідування за фактом не здачі військового майна старшим сержантом ОСОБА_1 ", до набрання рішення суду у справі № 440/8684/24 законної сили. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 11.03.2025 року