Постанова Київський апеляційний суд № 369/15583/24

справа № 369/15583/24 головуючий у суді І інстанції Скрипник О.Г. провадження № 22-ц/824/4271/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, боржник: ОСОБА_1 , стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина,- В С Т А Н О В И В: Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2021 року у справі №759/8889/19 позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 12 048,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь малолітнього ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 5 520,00 грн. У вересні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Д.В. звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з поданням про звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина, у якому просив суд: надати при примусовому виконанні виконавчих листів №369/8889/19, виданих 15 липня 2021 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_5 дозвіл на реалізацію майна: 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 та право користування якою має неповнолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_5 до складу якого входять 5 (п`ять) виконавчих проваджень: - НОМЕР_6 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн; - НОМЕР_7 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн; - НОМЕР_8 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 12 048,15 грн; - НОМЕР_9 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 12 048,15 грн; - НОМЕР_10 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн. За вказаними виконавчими документами боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса вказана у виконавчих документах: АДРЕСА_2 . Лист із постановами про відкриття виконавчих проваджень надіслано боржнику 15 грудня 2021 року за адресою, вказаною у виконавчому документі, однак листи повернулися у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Відповідно до інформації, отриманої від Державної міграційної служби, боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з чим, приватним виконавцем було винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 21 лютого 2023 року. В подальшому, всі документи виконавчого провадження, згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», надсилалися боржнику простим поштовим відправленням за новою адресою реєстрації. Зазначеними постановами про відкриття виконавчого провадження боржника було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Під час здійснення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що на праві власності у боржника відсутні грошові кошти та цінності, на які можливо звернути стягнення. Згідно з відповіддю Державної фіскальної служби України від 29 січня 2024 року інформація про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями відсутня. 16 грудня 2021 року приватним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Згідно з повідомленням AT «Державний ощадний банк України» від 28 грудня 2022 року боржник немає відкритих рахунків. Відповідно до повідомлення AT «A-Банк» від 28 грудня 2021 року, AT «Ідея Банк» від 07 жовтня 2022 року на рахунках боржника відсутні грошові кошти. За інформацією відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08 листопада 2022 pоку, боржник як власник зареєстрованої мисливської нарізної, гладкоствольної газової, холодної зброї та як власник зареєстрованого пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії не перебуває. Згідно відповіді на запит МВС України від 08 жовтня 2022 року повідомило, що за боржником зареєстровано 2 (два) транспортних засоби: 1) TOYOTA TUNDRA, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , рік виробництва: 2007; 2) SKODA SUPERB, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 , рік виробництва: 2003. Відповідно до постанови приватного виконавця від 17 листопада 2022 року на вищезазначені транспортні засоби боржника було накладено арешт та винесено постанову від 17 листопада 2022 року про розшук майна. На момент звернення до суду з цим подання транспортні засоби виявлено не було. Згідно з Актом від 23 вересня 2022 року приватним виконавцем було здійснено вихід за адресою боржника з метою перевірки майнового стану. В ході проведення перевірки двері ніхто не відчинив, потрапити в середину квартири не вдалося. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 вересня 2022 року відсутня інформація щодо власників нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно відповіді на запит КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 21 листопада 2022 року, 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 зареєстрована за боржником на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 04 жовтня 2005 року. Також, згідно відповіді на запит КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31 січня 2023 року було надано копію технічної документації вищезазначеної квартири. Відповідно до постанови від 29 січня 2024 року приватним виконавцем накладено арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 . Згідно акту від 20 лютого 2023 року приватним виконавцем здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_2 . У зазначений час за вказаною адресою в квартирі знаходився боржник. Під час проведення перевірки боржник відмовився надати доступ до житлового приміщення, посилаючись на те, що під час воєнного стану жодні виконавчі дії не повинні проводитися. Також, 21 лютого 2023 року приватним виконавцем було надіслано виклик №335 з вимогою боржнику з`явитися 03 березня 2023 року о 10:00 год. до офісу приватного виконавця, щодо сплати боргу та надання підтверджуючих документів про сплату. Згідно з актом приватного виконавця від 03 березня 2023 року боржник до офісу приватного виконавця не з`явився про поважні причини неявки не повідомив. Крім того, ні від боржника, ні від представника боржника, на адресу приватного виконавця не надходило жодних письмових або усних пояснень щодо виконання рішення суду. Також, згідно Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва було встановлено, що станом на 11 березня 2024 року в квартирі зареєстровано п`ять осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , боржник; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька брата боржника; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати боржника; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син брата боржника; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , брат боржника. При перевірці інформації з Державного реєстру актів цивільного стану, згідно витягу від 05 липня 2024 року встановлено, що малолітній ОСОБА_6 є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відповідно вказані особи є однією сім`єю. При цьому згідно наявних даних, мати малолітнього - ОСОБА_10 у вказаній квартирі не зареєстрована та імовірно проживає за іншою адресою, а тому квартиру АДРЕСА_1 не можна вважати єдиним місцем постійного проживання малолітнього, оскільки в одного з батьків наявне інше житлове приміщення, яке може використовуватись малолітнім як постійне місце проживання. Також, в результаті виходу приватного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 було встановлено, що в квартирі знаходився боржник, однак інформація про можливе проживання малолітнього разом з батьком у вказаній квартирі відсутня. Таким чином, малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 не пов`язаний родинними зв`язками з боржником, крім того сам факт реєстрації не може свідчити про виникнення у малолітнього житлових прав користування 1/4 частиною квартири, яка належить боржнику. При цьому, малолітній має право користування 1/4 частиною квартири, яка зареєстрована за його батьком ОСОБА_9 , згідно свідоцтва про право власності на житло. З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмова) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, боржник: ОСОБА_1 , стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович, 12 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким подання задовольнити. Підтримавши доводи подання щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, приватний виконавець вказав, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права та спростовуються долученими до подання доказами. Зокрема, що малолітній ОСОБА_6 не пов`язаний з боржником родинними зв`язками, сам факт реєстрації не може свідчити про виникнення у нього житлових прав користування 1/4 частиною квартири, яка належить боржнику. При цьому, малолітній має право користуватися 1/4 частиною квартири, яка належить його батьку. Зауважив, що у відповіді на запит від 19 липня 2024 року Служба у справах дітей та сім`ї Оболонського району відмовила приватному виконавцю у наданні дозволу на реалізації частини нерухомого майна, право користування яким має дитина. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року поновлено приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Ляпіну Дмитру Валентиновичу строк на апеляційне скарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, боржник: ОСОБА_1 , стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судове засіданні приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович не з`явився, 23 січня 2025 року подав клопотання про розгляд справи без його участь, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Зокрема, рекомендоване поштове повідомлення з судовою повісткою-повідомленням, направлене на адресу реєстрації ОСОБА_1 повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_5 до складу якого входять 5 (п`ять) виконавчих проваджень: - НОМЕР_6 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн; - НОМЕР_7 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 70 000,00 грн; - НОМЕР_8 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 12 048,15 грн; - НОМЕР_9 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 12 048,15 грн; - НОМЕР_10 з виконання виконавчого листа №369/8889/19 від 15 липня 2021 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн. За вказаними виконавчими документами боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса вказана у виконавчих документах: АДРЕСА_2 . Лист із постановами про відкриття виконавчих проваджень надіслано боржнику 15 грудня 2021 року за адресою, вказаною у виконавчому документі, однак листи повернулися у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Відповідно до інформації, отриманої від Державної міграційної служби, боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим, приватним виконавцем було винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 21 лютого 2023 року. В подальшому, всі документи виконавчого провадження, згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», надсилалися боржнику простим поштовим відправленням за новою адресою реєстрації. Зазначеними постановами про відкриття виконавчого провадження боржника було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Під час здійснення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що на праві власності у боржника відсутні грошові кошти та цінності, на які можливо звернути стягнення. Згідно з відповіддю Державної фіскальної служби України від 29 січня 2024 року інформація про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями відсутня. 16 грудня 2021 року приватним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Згідно з повідомленням AT «Державний ощадний банк України» від 28 грудня 2022 року боржник немає відкритих рахунків. Відповідно до повідомлення AT «A-Банк» від 28 грудня 2021 року, AT «Ідея Банк» від 07 жовтня 2022 року на рахунках боржника відсутні грошові кошти. За інформацією відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08 листопада 2022 pоку, боржник як власник зареєстрованої мисливської нарізної, гладкоствольної газової, холодної зброї та як власник зареєстрованого пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії не перебуває. Згідно відповіді на запит МВС України від 08 жовтня 2022 року повідомило, що за боржником зареєстровано 2 (два) транспортних засоби: 1) TOYOTA TUNDRA, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , рік виробництва: 2007; 2) SKODA SUPERB, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , VIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 , рік виробництва: 2003. Відповідно до постанови приватного виконавця від 17 листопада 2022 року на вищезазначені транспортні засоби боржника було накладено арешт та винесено постанову від 17 листопада 2022 року про розшук майна. На момент звернення до суду з цим подання транспортні засоби виявлено не було. Згідно з Актом від 23 вересня 2022 року приватним виконавцем було здійснено вихід за адресою боржника з метою перевірки майнового стану. В ході проведення перевірки двері ніхто не відчинив, потрапити в середину квартири не вдалося. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 вересня 2022 року відсутня інформація щодо власників нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно відповіді на запит КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 21 листопада 2022 року, 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 зареєстрована за боржником на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 04 жовтня 2005 року. Також, згідно відповіді на запит КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31 січня 2023 року було надано копію технічної документації вищезазначеної квартири. Відповідно до постанови від 29 січня 2024 року приватним виконавцем накладено арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 . Згідно акту від 20 лютого 2023 року приватним виконавцем здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_2 . У зазначений час за вказаною адресою в квартирі знаходився боржник. Під час проведення перевірки боржник відмовився надати доступ до житлового приміщення, посилаючись на те, що під час воєнного стану жодні виконавчі дії не повинні проводитися. Також, 21 лютого 2023 року приватним виконавцем було надіслано виклик №335 з вимогою боржнику з`явитися 03 березня 2023 року о 10:00 год. до офісу приватного виконавця, щодо сплати боргу та надання підтверджуючих документів про сплату. Згідно з актом приватного виконавця від 03 березня 2023 року боржник до офісу приватного виконавця не з`явився про поважні причини неявки не повідомив. Крім того, ні від боржника, ні від представника боржника, на адресу приватного виконавця не надходило жодних письмових або усних пояснень щодо виконання рішення суду. Також, згідно Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва було встановлено, що станом на 11 березня 2024 року в квартирі зареєстровано п`ять осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , боржник; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька брата боржника; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати боржника; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син брата боржника; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , брат боржника. При перевірці інформації з Державного реєстру актів цивільного стану, згідно витягу від 05 липня 2024 року було встановлено, що малолітній ОСОБА_6 є сином ОСОБА_9 (брат боржника) та ОСОБА_10 , відповідно вказані особи є однією сім`єю. Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, щодо актового запису про народження, боржник ОСОБА_1 не є батьком неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що внаслідок реалізації належної боржнику частини будинку неповнолітня дитина втратить право користування будинком, оскільки інша його частина залишається у власності співвласника ОСОБА_1 , тобто будуть порушені права неповнолітньої дитини. З огляду на викладене, а також те, що у матеріалах справи відсутній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію спірної частини нерухомого майна, суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні подання. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець стверджував, що боржнику ОСОБА_1 належить нерухоме майно - 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі). У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна. Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі №718/482/15-ц від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц. З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою. Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. За змістом пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину. Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку. Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій. У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду. Встановлено, що розпорядженням №526 від 22 липня 2024 року Оболонська районна у місті Києві державна адміністрація відмовила приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Ляпіну Дмитру Валентиновичу у наданні дозволу на реалізацію 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 , в якій зареєстрований та проживає малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьки якого згоди на реалізацію частки квартири не надали. Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення. Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України. Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 зазначив, що під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. За обставинами цієї справи, на підставі свідоцтва про право власності від 04 жовтня 2008 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 та членам його сім`ї: ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (в рівних долях). Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно із статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Стаття 361 ЦК України визначає, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Частина 1 ст. 362 ЦК України визначає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Колегія враховує, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 мають, окрім боржника, ще три особи, в тому числі його брат ОСОБА_9 - батько неповнолітнього ОСОБА_6 , а тому останній не позбавляється можливості користуватися часткою (3/4) спірної квартири, яка не належить боржнику. Наведеним обставинам місцевий суд належну правову оцінку не надав, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку по суті заявлених вимог приватного виконавця. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що реалізація 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_5 - ОСОБА_1 не становитиме порушення майнових прав та інтересів неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право користування яким мають неповнолітні діти, яке належить на праві власності боржнику. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанцій постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишена без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог приватного виконавця. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича - задовольнити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, боржник: ОСОБА_1 , стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина - задовольнити. Надати приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Ляпіну Дмитру Валентиновичу при примусовому виконанні виконавчих листів №369/8889/19, виданих 15 липня 2021 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_5 дозвіл на реалізацію майна: 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 та право користування яким має неповнолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова