Постанова 4806 № 308/12525/22

Справа № 308/12525/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 грудня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Мацунича М.В. і Фазикош Г.В., з участю секретаря Сливки С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Колотухи Івана Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2023 року (у складі судді Дегтяренко К.С.) за скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дії посадової особи органу державної виконавчої служби, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою у вересні 2022 р. Просили зобов`язати заступника начальника відділу Ужгородського МВ ДВС передати на реалізацію будинок по АДРЕСА_1 без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування. На обґрунтування скарги вказали, що в ході виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого листа № 308/2160/17, виданого 11.02.2020 р., по стягненню боргу на користь стягувачів із боржника ОСОБА_3 і збору доказів про майновий стан боржника було виявлено рішення виконавчого комітету Холмківської сільської ради від 20 грудня 2012 р. № 201 «Про присвоєння поштової адреси та оформлення права власності на житловий будинок, яким присвоєно поштову адресу будинку (літ. А) АДРЕСА_1 та оформлено право власності на вказане майно за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Згідно з відомостями інвентарної справи такий будинок має всього 47 м. кв., та по суті є непридатним до проживання у разі виділення частки в натурі, оскільки не зможе забезпечити мінімальну санітарну площу для виділення окремої квартири та не забезпечить погашення боргу через малу вартість. Згідно з рішенням виконавчого комітету Холміківської сільської ради від 20 грудня 2012 р. № 200 «Про присвоєння поштової адреси та оформлення права власності на житловий будинок» присвоєно поштову адресу літній кухні зі спорудами АДРЕСА_1 та оформлено право власності на вказане майно за сім`єю ОСОБА_5 . Таким чином, майно за № 20А та № 20 не підлягає та не придатне до реалізації в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 . Разом із тим, у ході виконавчого провадження було отримано відповідь від 25.03.2020 р. стосовно зареєстрованих осіб у будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, вже з відповіді від 12.02.2022 р. у будинку по АДРЕСА_1 з`явився зареєстрований ОСОБА_9 2020 р. н. Очевидно, що ці особи могли бути зареєстровані в іншому місці і набагато раніше. Однак, ОСОБА_3 тільки після того як зрозумів, що суд не виграє і виконавче провадження не відмінить, зареєстрував указаних осіб із метою перешкоджанню виконанню рішення суду. При цьому, ОСОБА_3 , як боржник, зареєстрований у квартирі своєї тещі в АДРЕСА_2 . Однак, державним виконавцем відмовлено в передачі будинку 20б на реалізацію з прилюдних торгів. У своїй відповіді № 55283 від 09.08.2022 заступником начальника відділу Ужгородського MB ДВС відмовлено у зверненні стягнення на будинок боржника № 20б. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2023 р. у задоволенні скарги було відмовлено. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять скасувати цю ухвалу та прийняти нову постанову, якою вимоги скарги задовольнити в повному обсязі. Доводять про порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що факт реєстрації неповнолітньої особи в будинку боржника після ухвалення рішення суду про стягнення боргу та відкриття виконавчого провадження, зважаючи, що боржник не є батьком зареєстрованої малолітньої особи, скарга є обґрунтованою. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, із таких мотивів. Суд виходив із того, що матеріалами справи встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований неповнолітній ОСОБА_9 , 2020 р. народження. Дата реєстрації дитини за спірною адресою державним виконавцем не з`ясовувалась, однак аналіз матеріалів скарги дає підстави дійти висновку, що така реєстрація відбулась в проміжку від 25.03.2020 р. по 18.02.2022 р. Разом із тим, за матеріалами скарги не вбачається, чи має малолітня дитина інше житлове приміщення, право користування на яке зареєстроване у визначеному законом порядку. При цьому, суд наголошує, що орган опіки та піклування, посадові особи якого несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, відмовив у наданні відповідного дозволу. Враховуючи, що державний виконавець звертався із відповідним клопотанням до органу опіки та піклування та отримав відмову, із відповідним поданням подання до суду не звертався, заявником при подачі скарги не з`ясовано наявність або відсутність у малолітньої дитини іншого зареєстрованого у встановленому порядку житла, не містять такої інформації і надані копії виконавчого провадження, вказане спірне майно не є іпотечним майном, що дозволяє передавати його на реалізацію без дозволу органів опіки і піклування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги про зобов`язання державного виконавця передати на примусову реалізацію арештоване майна, в якому зареєстровані малолітні діти без дозволу органу опіки та піклування. При цьому встановив, що на виконанні Ужгородського МВ ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 68402895 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 459 000 грн. У процесі виконання рішення суду за цим виконавчим листом державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника від 10.12.2021 р., відповідно до якої накладено арешт на все майно, належне боржнику ОСОБА_3 . Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2104352622020 від 07.05.2020 р. земельна ділянка, кадастровий номер 2124887403:02:002:0141, розташована в АДРЕСА_1 , є приватною власністю та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку. Згідно з повідомленням Ужгородського районного Бюро технічної інвентаризації від 17.03.2020 р. за № 77/01-12 ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області 31.12.2012 р. на житловий будинок із прибудовою та надбудовою та належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Відповідно до довідки Холмківської сільської ради від 25.03.2020 р. за № 172/02-23 згідно з погосподарською книгою сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із довідки Холмківської сільської ради від 12.02.2022 р. за № 02-24/629/2 вбачається, що згідно з погосподарською книгою сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 , 1975 р. н., ОСОБА_7 , 2001 р. н., ОСОБА_8 , 1992 р. н. і ОСОБА_9 , 2020 р. н. 17.05.2022 р. державний виконавець звернувся до Холмківської територіальної громади з проханням надати дозвіл на реалізацію будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрований неповнолітній ОСОБА_9 , 2020 р. народження. 24.05.2022 р. державним виконавцем отримано відповідь Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про відмову у наданні дозволу на реалізацію будинку, де зареєстрований неповнолітній ОСОБА_9 . У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 1 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з ч.1, ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. При цьому, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Та в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Відповідно до ч.3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Згідно з ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Згідно з абзацом сьомими пункту 3 розд. ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі). У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна. Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19). У постанові від 26.10.2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державним виконавцем, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду. Із матеріалів скарги вбачається, що вказане майно не є іпотечним майном, арешт на таке накладено державним виконавцем в процесі примусового виконання судового рішення. Із метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Як убачається із матеріалів скарги, виконавець звертався до відповідного органу опіки та піклування, щодо отримання дозволу, на передання майна на реалізацію, разом із тим отримав відмову. Докази, звернення державного виконавця із відповідним поданням до суду, в матеріалах скарги відсутні. Суд, вирішуючи вказане питання, повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22). Довід апеляційної скарги, про те, що факт реєстрації неповнолітньої особи в будинку боржника після ухвалення рішення суду про стягнення боргу та відкриття виконавчого провадження, зважаючи, що боржник не є батьком зареєстрованої малолітньої особи, тому скарга є обґрунтованою, не заслуговують на увагу, оскільки не є предметом доказування у спірних правовідносинах. Апелянти в своїй апеляційній скарзі посилаються на низку постанов Верховного Суду, які говорять про те, що було зобов`язано виконавця здійснити всі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки без отримання згоди органу опіки та піклування не дивлячись на те, що в ньому зареєстрована малолітня дитина, оскільки така реєстрація відбулася після ухвалення рішення про стягнення боргу з боржника, однак у всіх цих постановах мова йде саме про іпотечне майно, в нашому випадку спірний будинок в іпотеку стягувачам не передавався. У наших спірних правовідносинах виконавець має звернутися до органу опіки та піклування із проханням отримати дозвіл на реалізацію житлового будинку, що ним і було зроблено, орган опіки та піклування у цьому відмовив, тому виконавець за отриманням такого дозволу має звертатися до суду, що ним зроблено не було, а не стягувачі мають звертатися до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця із проханням зобов`язати його вчинити певні дії, тобто в даному контексті порушено процедуру розгляду цього питання. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність. Оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Колотухи Івана Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2.Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 08 січня 2024 р. Судді: