Постанова Львівський апеляційний суд № 466/740/24

Справа № 466/740/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/2965/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Матяш С.І. з участю представника позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 року в складі судді Ковальчука О.І. в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики, - встановив: У квітні 2024 року позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Вимоги обґрунтовані тим, що 29 вересня 2021 року ОСОБА_5 позичила ОСОБА_2 , на прохання останнього, грошові кошти в розмірі 4000000,00грн., в підтвердження чого ОСОБА_2 написав розписку від 29.09.2021. Згідно із змістом розписки від 29.09.2021 року, відповідач зобов`язався повернути позивачці позичені грошові кошти в сумі 4000000,00грн. в повному обсязі до 30.03.2022 року. Передача позивачкою коштів в сумі 4000000,00грн. в позику відповідачу здійснювалась в присутності двох свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили факт передачі коштів в позику своїми підписами в розписці від 29.09.2021. Проте, вказані грошові кошти відповідач у строк, встановлений у розписці та станом на момент звернення з позовом до суду, не повернув. Оскільки від виконання своїх обов`язків, згідно розписки від 29.09.2021, відповідач ухиляється, позивачка просила позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованість в розмірі 4000000,00грн., а також судові витрати. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованість за розпискою від 29.09.2021 року в розмірі 4000000,00грн. (чотири мільйони гривень) та судовий збір, сплачений позивачкою при зверненні до суду в розмірі 15140,00 гривень (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 року по справі №466/740/24 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 4000000,00грн. залишено без задоволення. Заочне рішення в загальному порядку оскаржив ОСОБА_2 , вважає незаконним, висновки суду безпідставними з огляду на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд не дотримався вимог ст. 175,177 ЦПК України щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, що призвело до порушення права відповідача на справедливий суд, що у свою чергу є обов`язковою підставою для скасування заочного рішення. Щодо укладення договору позики, то зазначає, що на момент складання розписки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були бізнес партнерами і їх правовідносини, що є предметом спору у справі, регулюються господарським законодавством України, зокрема статтями 55-59 ГК України. Наголошує, що надана позивачкою в якості доказу виникнення боргових зобов`язань - розписка від 29.09.2021 є нікчемною, оскільки у вказану дату позивачка не передавала готівкою відповідачу кошти в борг, як і не позичала йому ці кошти в борг в інший день. Додає, що відповідач дійсно в зазначений день перебував в офісі позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 написав розписку про отримання в борг коштів, щоб документально зафіксувати заборгованість перед позивачкою, яка виникла в результаті постачання нею м`ясопродукції ФОП ОСОБА_9 . Тобто, відповідачем була надана позивачці боргова розписка по заборгованості, яка виникла в результаті їх господарської діяльності, але кошти на ці цілі ним не були отримані. Сама ж позивачка ОСОБА_5 в цей день була відсутня. Тому, 29.09.2021 не відбувалось фактично передачі коштів від позивачки відповідачу, а відтак не може бути умови про договір позики між сторонами. Зауважує, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Виходячи з вищевказаного, надана суду розписка не є первинним документом, який складений в момент передачі коштів і не є документом, який підтверджує факт передачі коштів від позивача до відповідача. Підписання відповідачем умов розписки про отримання коштів за фактичної відсутності отримання коштів, свідчить про помилку при підписанні цієї умови розписки, що у сукупності з іншими вищенаведеними обставинами свідчить також і про помилку при підписанні розписки в цілому. Це була письмова згода партнера партнеру повернути відповідну суму після продажу м`ясопродуктів, що він періодично робив за час підприємницької діяльності. Тобто, позивачка, зловживаючи правом щодо звернення до суду з позовом про стягнення боргу, вводить суд в оману, посилаючись на документ, який має іншу природу та іншу суть, не таку, як викладено в позовній заяві. Твердження позивачки не відповідає дійсним обставинам та спростовується наявними доказами, які відповідач долучив до скарги. Просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики. 24 січня 2025 року представник позивачки ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту розписки від 29.09.2021 слідує, що відповідач ОСОБА_2 своїм підписом засвідчив факт отримання від ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 4000000 грн., відтак, між сторонами був укладений договір позики, який оформлений розпискою. Врахувавши матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та правові позиції висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, а також те, що ОСОБА_2 належним чином не повернув отриману суму позики, не виконує взятих на себе за договором зобов`язань, суд задовольнив позовні вимоги. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із того, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, а саме дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18). Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. З наявної у матеріалах справи копії розписки від 29.09.2021, складеної ОСОБА_2 вбачається, що останній отримав у позику від ОСОБА_5 кошти в сумі 4000000 (чотири мільйони) гривень, які зобов`язувався повернути до 30.03.2022 (а.с.4). Зі змісту розписки слідує, що передача позивачкою коштів в сумі 4000000,00 грн. в позику відповідачу здійснювалась в присутності двох свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили факт передачі коштів своїми підписами в розписці від 29.09.2021. Станом на час звернення до суду з позовом, відповідач суму позики не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Оригінал розписка з особистим підписом відповідача ОСОБА_2 надана апеляційному суду для огляду в судовому засіданні 04 березня 2025 року представником позивачки ОСОБА_1 , як доказ укладення договору позики грошових коштів сторонами. Колегія суддів звертає увагу, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України). Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок, що стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справа № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. За змістомстатті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України. На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановивши, що 29.09.2021 ОСОБА_2 власноручно написав розписку, в якій підтвердив факт отримання у ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 4000000 грн., які зобов`язався повернути до 30.03.2022, проте такі не повернув, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення зазначеного боргу за борговою розпискою. У частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17). Суд першої інстанції правильно врахував, що на час звернення до суду з позовом борговий документ знаходився у кредитора ОСОБА_5 , надана позивачкою розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов`язанням його повернення та дати отримання коштів. Та обставина, що на момент складання розписки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були бізнес партнерами і їх правовідносини, що є предметом спору у справі, регулюються господарським законодавством України, зокрема статтями 55-59 ГК України, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зміст розписки свідчить про укладеність договору позики між фізичними особами, а тому регулюються цивільним законодавством. Відповідач не заперечував факту написання боргової розписки, проте вважає, що така має інше правову природу. Разом з тим, доказів того, що договір позики має іншу правову природу, суду не надано. Колегія суддів звертає увагу, що згідно із статтею 1053 ЦК України допускається заміна боргу, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу). Новація - це спосіб припинення зобов`язання за домовленістю сторін про зміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (ч. 2 ст. 604 ЦК України). Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Істотними умовами новаційного правочину є: зазначення існуючого зобов`язання, яке підлягає новації, для можливості його ідентифікації (підстава виникнення, характер, предмет), умова про мету новації (припинення первісного зобов`язання і встановлення нового), а також визначення зобов`язання, що безпосередньо є новацією (його предмет, кількісні характеристики, істотні умови, тощо). Досліджувана розписка від 29.09.2021 не містить жодних застережень чи умов того, що сума коштів отриманих від ОСОБА_5 є боргом, який виник під час ведення бізнесу ФОП ОСОБА_10 з постачальною організацією м`ясної продукції. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не є фізичної особою підприємцем, чи керівником іншої юридичної особи, яка мала бізнеспартнерські відносини з позивачкою. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи, як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Тому доводи апелянта про те, що надана суду розписка не є первинним документом, який складений в момент передачі коштів і не є документом який підтверджує факт передачі коштів від позивачки до відповідача, колегією суддів відхиляються як безпідставні. Аргументи скарги про те, що підписання відповідачем умов розписки про отримання коштів за фактичної відсутності отримання коштів, свідчить про помилку при підписанні цієї умови розписки, що у сукупності з іншими вищенаведеними обставинами свідчить також і про помилку при підписанні розписки в цілому колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не звертався до суду з позовом про визнання договору позики недійсним, з підстав його укладення під впливом помилки чи обману. Посилання скаржника про розгляд судом першої інстанції справи за відсутності належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи не заслуговують на увагу, виходячи з такого. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Щоразу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію з метою здобуття переваги своїх прав над правами інших учасників справи, вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Такі дії суперечать основним засадами (принципами) цивільного судочинства, а також його завданню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Оцінка належного повідомлення судом першої інстанції відповідача про розгляд справи надана в ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2024 року, якою заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 року залишено без задоволення, зокрема суд зазначив, що про час та місце відповідача ОСОБА_2 за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 було повідомлено неодноразово, про що свідчать судові повістки та рекомендоване повідомлення про вручення, долучені до матеріалів справи (а.с.30). Щодо проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , то останнім не надано жодних доказів на підтвердження вказаної обставини. Враховуючи предмет спору у цій справі, перебування справи в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова з січня 2024 року та неодноразове відкладення розгляду справи, апеляційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення судом заочного рішення. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2024 рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 06 березня 2025 року. Головуючий А.В.Ніткевич Судді С.М.Бойко С.М.Копняк