Постанова 4814 № 532/545/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 532/545/24 Номер провадження 22-ц/814/861/25Головуючий у 1-й інстанції Шарова-Айдаєва О. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 представник відповідача адвокат Самусенко Н.В. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Шаровою - Айдаєвою О.О., повний текст рішення складено 21 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Громадської організації «Спеціальний контроль-Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 13.03.2024 ОСОБА_1 звернулася до Кобеляцького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , громадської організації «Спеціальний контроль - Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, в якій просила суд: - визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, що була розповсюджена ОСОБА_2 на його сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «Вчора проходячи біля міської ради побачив групу осіб із «банди людей X». Які там труться не один день і повірте, не для того, щоб зробити щось добре для громади. Невже ОСОБА_6 виклянчив у пані судді посаду директора опорного закладу №2 Олеся Гончара? ОСОБА_7 це один із самих упереджених авторів цифрового контенту на теренах Полтавщини. Це права рука п. ОСОБА_8 (радник), якому ОСОБА_8 купив автомобіль марки Тойота. Бувший голова райдержадміністрації, який по чорному бухав та постійно вляпувався в якісь історії. Особа, яка пропрацювавши на такій високій посаді не знає, що громадянину дозволено все, що не заборонено законом, верзе от ту дурню, що хтось прикривається організацією і взагалі, із його слів ми не маємо права створювати організації. - ОСОБА_9 . Навчись із людьми розмовляти нормально, а не тикати. Цей пан пов`язаний із нинішнім кланом, який очолює судця ОСОБА_10 , її чоловік та «банда» депутатів, які названі мною людьми в чорному. Ці люди дійсно думають, що можуть творити (під прикриттям військових дій), все що захочуть в нашій громаді. Окремо хочу відзначити і пана ОСОБА_11 , який при всіх існуючих владах був секретарем, та об`єднавшись з цим кланом знайшов шлях до суду через суддю ОСОБА_12 , для вирішення різних питань. Вірніше сказати, полюбляє суддя вести справи як стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там де крутяться ну дуже великі кошти. Оскільки сама суддя боїться брати напряму кошти, то ОСОБА_11 , як посередник бере у водія та передає чоловіку судді ОСОБА_13 . Так вони збагачуються. Все оригінальне дуже просте. Я так зрозумів що ОСОБА_11 був головою не існуючої комісії по зриву навчального процесу разом із іншими особами, які понадівали корони собі на голову. Тижневик «ЕХО» в фейсбуці, в публікації «Школи «натопили» якраз до візиту депутатів» .... Простими словами - дрова були сирі і складені прямо на вулиці без жодного накриття. Причому так, що депутати навіть не змогли їх порахувати. ...за, поки що неофіційно інформацією, холодно і в ліцеї №1. Від себе добавлю, що банда судді Омельченко чомусь туди не ходить і директора не кошмарить, не знімає перед школою постановочних відосиків, не бере участі в якихось слідчих діях, вказівок слідчому не дає, от Не судця. На камеру розказує, що на вайбері в якихось батьківських групах написано, що холодно в опорному закладі №2. - НЕВІРЮ, поки не побачу своїми очима - це брехня. Далі про тепло у відосику, цей псевдо журналіст, тік - ток блохер, бреше, що котли розраховані тільки на палету, це просто брехня, спокійно цими мокрими дровами, які можна легко порахувати, наганяють температуру в 50 градусів, викладаю відео з 1 та 2 ліцею»; - зобов`язати ОСОБА_2 спростувати та видалити викладену недостовірну інформацію, в той самий спосіб та тим самим шляхом, яким вона була поширена на сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook», шляхом публікації тексту наступного змісту: «Опублікована мною 16.12.2023 інформація, що стосується саме ОСОБА_1 , є неправдивою та не відповідає дійсності»; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн; - стягнути з засновників громадської організації «Спеціальний контроль - Україна»: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн солідарно; - стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 побачила у соціальній мережі «Facebook» на сторінках ОСОБА_14 та громадської організації «Спеціальний контроль-Україна» допис від 16.12.2023 наступного змісту: «Вчора проходячи біля міської ради побачив групу осіб із «банди людей X». Які там труться не один день і повірте, не для того, щоб зробити щось добре для громади. Невже ОСОБА_6 виклянчив у пані судді посаду директора опорного закладу №2 Олеся Гончара? ОСОБА_7 це один із самих упереджених авторів цифрового контенту на теренах Полтавщини. Це права рука п. ОСОБА_8 (радник), якому ОСОБА_8 купив автомобіль марки Тойота. Бувший голова райдержадміністрації, який по чорному бухав та постійно вляпувався в якісь історії. Особа, яка пропрацювавши на такій високій посаді не знає, що громадянину дозволено все, що не заборонено законом, верзе от ту дурню, що хтось прикривається організацією і взагалі, із його слів ми не маємо права створювати організації. - ОСОБА_9 . Навчись із людьми розмовляти нормально, а не тикати. Цей пан пов`язаний із нинішнім кланом, який очолює судця ОСОБА_10 , її чоловік та «банда» депутатів, які названі мною людьми в чорному. Ці люди дійсно думають, що можуть творити (під прикриттям військових дій), все що захочуть в нашій громаді. Окремо хочу відзначити і пана ОСОБА_11 , який при всіх існуючих владах був секретарем, та об`єднавшись з цим кланом знайшов шлях до суду через суддю ОСОБА_12 , для вирішення різних питань. Вірніше сказати, полюбляє суддя вести справи як стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там де крутяться ну дуже великі кошти. Оскільки сама суддя боїться брати напряму кошти, то ОСОБА_11 , як посередник бере у водія та передає чоловіку судді ОСОБА_13 . Так вони збагачуються. Все оригінальне дуже просте. Я так зрозумів що ОСОБА_11 був головою не існуючої комісії по зриву навчального процесу разом із іншими особами, які понадівали корони собі на голову. Тижневик «ЕХО» в фейсбуці, в публікації «Школи «натопили» якраз до візиту депутатів» .... Простими словами - дрова були сирі і складені прямо на вулиці без жодного накриття. Причому так, що депутати навіть не змогли їх порахувати. ...за, поки що неофіційно інформацією, холодно і в ліцеї №1. Від себе добавлю, що банда судді Омельченко чомусь туди не ходить і директора не кошмарить, не знімає перед школою постановочних відосиків, не бере участі в якихось слідчих діях, вказівок слідчому не дає, от Не судця. На камеру розказує, що на вайбері в якихось батьківських групах написано, що холодно в опорному закладі №2. - НЕВІРЮ, поки не побачу своїми очима - це брехня. Далі про тепло у відосику, цей псевдо журналіст, тік- ток блохер, бреше, що котли розраховані тільки на палету, це просто брехня, спокійно цими мокрими дровами, які можна легко порахувати, наганяють температуру в 50 градусів, викладаю відео з 1 та 2 ліцею». Позивач вказала, що інформація, розміщена у вказаному дописі, є неправдивою. Безпідставне звинувачення ОСОБА_2 у вчиненні ОСОБА_1 , яка є суддею Кобеляцького районного суду Полтавської області, корупційних діянь спрямоване на приниження її честі, гідності, ділової репутації, створює у громадян уявлення в її недоброчесності як судді. Такі звинувачення мають негативні наслідки для життя позивача та її професійної діяльності. ОСОБА_1 наголошено на тому, що протягом 2023 в її провадженні як судді Кобеляцькового районного суду Полтавської області знаходилось лише три справи про адміністративні правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП, в яких приймав участь адвокат Галушко С.С. По всіх трьох справах було визнано винними у вчиненні відповідних правопорушень осіб, які притягались до адміністративної відповідальності. Поряд з цим, така публікація ОСОБА_2 спричинила сімейні негаразди та погіршення відносин позивача із чоловіком, про якого також зазначено у згаданій публікації. Поширення ОСОБА_2 недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 негативно вплинуло на її стан здоров`я, призвело до зайвої знервованості, погіршення сну, апатії, головного болю, а також до порушення нормальних сталих зв`язків у сім`ї та в професійному середовищі. На думку позивача, висловлення відповідача у соціальній мережі не є оціночним судженням щодо її роботи судді, не є інформацією щодо незадоволення її роботою чи думками про її особистість, або звичайною критикою. У публікації ОСОБА_2 містяться конкретні фактичні твердження, які є відвертим наклепом. Вказаною публікацією позивачу завдано моральної шкоди. З огляду на це, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 , який розмістив на своїй сторінці у «Facebook» неправдиву інформацію про неї та поширив її ж на сторінці ГО «Спеціальний контроль -Україна» як голова цієї організації, на свою користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн, а також стягнути із засновників громадської організації «Спеціальний контроль -Україна»: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду у розмірі 150 000 грн солідарно. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2024 цивільна справа №532/545/24 передана за підсудністю до Новосанжарського районного суду Полтавської області (а.с. 52-53). Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , громадської організації «Спеціальний контроль - Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суддя Омельченко І.І. є публічною особою, відомою у суспільстві, яка обіймає вагому посаду, а відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо неї є значно ширшими, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та її дії становлять суспільний інтерес. Поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою, оформленою у вигляді публікації на власній сторінці у соціальній мережі та сторінці громадської організації, яку він очолює, щодо позивача в цій справі. Така інформація є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні сприйнятої ним інформації, а не твердженням. Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання відповідної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, та її спростування, а оскільки ці вимоги задоволенню не підлягають, то відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечував той факт, що розмістив на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook»допис вказаного вище змісту. Проте, суд не взяв до уваги те, що висловлювання відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook»не є оціночними судженнями щодо її роботи як судді, не є інформацією щодо його незадоволення роботою ОСОБА_1 , чи думками про її особистість, або звичайною критикою, як це буває. У публікації містяться конкретні фактичні твердження ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_1 як суддею конкретного злочину - прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 368 КК України. Вважає, що суд першої інстанції не забезпечив балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Крім того вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2019 у справі №761/37180/17 та постанові від 10.04.2019 у справі №398/4136/15. Крім того, вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині забезпечення змагальності сторін. Так, суд вказує на те, що ОСОБА_1 не надала до суду висновку експерта за наслідками проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи для з`ясування характеру оспорюваної нею інформації, зокрема, того, чи є висловлювання ОСОБА_2 фактичними твердженнями або оціночними судженнями. Однак, суд у порушення вимог п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України жодним чином не сприяв ОСОБА_1 як учаснику судового процесу в реалізації процесуального права на ініціювання призначення по справі лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи. Суд не роз`яснив право на заявлення клопотання про проведення такої судової експертизи та наслідки її не проведення. Крім того, відповідач ОСОБА_2 та його захисник у своїх запереченнях у судовому засіданні не посилалися на необхідність проведення у справі зазначеної вище експертизи у зв`язку з тим, що дана публікація є оціночним судженням ОСОБА_2 . Звертає увагу, що законодавством України не передбачено обов`язковість проведення даного виду експертизи для вирішення даної справи. Також зазначає, що даючи відповідь на запитання суду, ОСОБА_2 підтвердив, що він впевнений, що ОСОБА_1 при розгляді справ за ст. 130 КУпАП отримує хабар у розмірі 50 тисяч гривень. На запитання ОСОБА_1 про те, чому він не звернувся до правоохоронних органів, ОСОБА_15 повідомив, що не довіряє правоохоронним органам. Не зважаючи на це, суд не надав оцінку зазначеній вище інформації, а безпідставно послався на відсутність висновку експерта. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У судове засідання до суду апеляційної інстанції 05.03.2025 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду до електронного кабінету (на адресу позивача) та засобами поштового зв`язку (т.2 а.с. 50-56). Додатково інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надали апеляційному суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. Учасники справи мали процесуальний час для надання суду обґрунтування власних позицій. Учасники справи про судове засідання повідомлені завчасно, в справі наявні достатні матеріали для прийняття рішення, підстав для відкладення розгляду справи не встановлено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 Указом Президента України «Про призначення суддів» №1367/2004 від 04.11.2004 призначена на посаду судді Кобеляцького районного суду Полтавської області (а.с. 42). Відповідно до наказу начальника ТУ ДСА в Полтавській області від 03.12.2004 №104 ОСОБА_1 зарахована на посаду судді Кобеляцького районного суду Полтавської області (а.с. 43). Згідно з Постановою Верховної ради України від 13.05.2010 №2195-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Кобеляцького районного суду Полтавської області безстроково (а.с. 44-45). ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі «Facebook» на сторінках ОСОБА_14 та громадської організації «Спеціальний контроль - Україна» опублікований допис від 16.12.2023 наступного змісту: «Вчора проходячи біля міської ради побачив групу осіб із «банди людей X». Які там труться не один день і повірте, не для того, щоб зробити щось добре для громади. Невже ОСОБА_6 виклянчив у пані судді посаду директора опорного закладу №2 Олеся Гончара? ОСОБА_7 це один із самих упереджених авторів цифрового контенту на теренах Полтавщини. Це права рука п. Гордійка (радник), якому ОСОБА_8 купив автомобіль марки Тойота. Бувший голова райдержадміністрації, який по чорному бухав та постійно вляпувався в якісь історії. Особа, яка пропрацювавши на такій високій посаді не знає, що громадянину дозволено все, що не заборонено законом, верзе от ту дурню, що хтось прикривається організацією і взагалі, із його слів ми не маємо права створювати організації. - ОСОБА_9 . Навчись із людьми розмовляти нормально, а не тикати. Цей пан пов`язаний із нинішнім кланом, який очолює судця ОСОБА_10 , її чоловік та «банда» депутатів, які названі мною людьми в чорному. Ці люди дійсно думають, що можуть творити (під прикриттям військових дій), все що захочуть в нашій громаді. Окремо хочу відзначити і пана ОСОБА_11 , який при всіх існуючих владах був секретарем, та об`єднавшись з цим кланом знайшов шлях до суду через суддю ОСОБА_12 , для вирішення різних питань. Вірніше сказати, полюбляє суддя вести справи як стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там де крутяться ну дуже великі кошти. Оскільки сама суддя боїться брати напряму кошти, то ОСОБА_11 , як посередник бере у водія та передає чоловіку судді ОСОБА_13 . Так вони збагачуються. Все оригінальне дуже просте. Я так зрозумів що ОСОБА_11 був головою не існуючої комісії по зриву навчального процесу разом із іншими особами, які понадівали корони собі на голову. Тижневик «ЕХО» в фейсбуці, в публікації «Школи «натопили» якраз до візиту депутатів» .... Простими словами - дрова були сирі і складені прямо на вулиці без жодного накриття. Причому так, що депутати навіть не змогли їх порахувати. ...за, поки що неофіційно інформацією, холодно і в ліцеї №1. Від себе добавлю, що банда судді Омельченко чомусь туди не ходить і директора не кошмарить, не знімає перед школою постановочних відосиків, не бере участі в якихось слідчих діях, вказівок слідчому не дає, от Не судця. На камеру розказує, що на вайбері в якихось батьківських групах написано, що холодно в опорному закладі №2. - НЕВІРЮ, поки не побачу своїми очима - це брехня. Далі про тепло у відосику, цей псевдо журналіст, тік- ток блохер, бреше, що котли розраховані тільки на палету, це просто брехня, спокійно цими мокрими дровами, які можна легко порахувати, наганяють температуру в 50 градусів, викладаю відео з 1 та 2 ліцею». Вказаний допис ОСОБА_16 було прокоментовано 10 разів та здійснено 44 репостів іншими користувачами соціальної мережі «Facebook». Також судом першої інстанції встановлено, що головою та засновником громадської організації «Спеціальний контроль-Україна» є ОСОБА_2 , співзасновниками цієї організації є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 37-40). Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 визначила підставою позову, спрямованого на захист честі, гідності та ділової репутації, факт поширення ОСОБА_2 та ГО «Спеціальний контроль-Україна» в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці ОСОБА_2 та сторінці ГО «Спеціальний контроль - Україна», головою якої останній є, негативної, недостовірної та такої, що не відповідає дійсності, інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутації позивача. За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції, дослідивши відповідний допис у соціальній мережі, дійшов висновку про те, що оспорювана інформація є не твердженнями, висловленими відповідачем про факти, а є власними висновками та судженнями особи, які не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав до суду висновку експерта за наслідками проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи для з`ясування характеру оспорюваної нею інформації, зокрема, того, чи є висловлювання ОСОБА_2 фактичними твердженнями або оціночними судженнями. Суд першої інстанції також визнав, що поширена інформація є оціночними судженнями автора, його власною думкою, про що свідчать використані ним мовностилістичні засоби, зокрема, гіперболи, є його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях. Спірне же висловлювання є оціночним судженням відповідача ОСОБА_2 , яке ґрунтується на його особистому трактуванні сприйнятої інформації про дії позивача та інших осіб, а не твердженням про факти. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні висловлювання, викладені відповідачем і які оспорює позивач, стосуються позивача лише частково, при цьому є оціночними судженнями відповідача, оскільки у них не наведено конкретних фактів чи інших фактичних даних щодо діяльності судді Омельченко І.І. або чітких обставин про вчинення правопорушення, тому вони не підлягають спростуванню та визнанню їх недостовірними, а тому відсутні правові підстави для задоволення вказаного позову. Суд першої інстанції також зазначив, що хоча опублікована відповідачем інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Такий висновок також ґрунтується на тому, що відповідач ОСОБА_2 опублікував відповідний допис на своїй особистій сторінці у соціальній мережі та на сторінці громадської організації, головою якої він є. За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Водночас, суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики й оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства їхньою діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Судом встановлено, що суддя Омельченко І.І. є публічною особою, відомою у суспільстві, яка обіймає вагому посаду, а відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо неї є значно ширшими, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та її дії становлять суспільний інтерес. З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою, оформленою у вигляді публікації на власній сторінці у соціальній мережі та сторінці громадської організації, яку він очолює, щодо позивача в цій справі. Така інформація є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні сприйнятої ним інформації, а не твердженням. З огляду на викладене, такі інформація не підлягає спростуванню та визнанню її недостовірною. Також, суд першої інстанції додатково звернув увагу на тому, що відповідно до частини 7 статті 7 Закону України «Про громадські об`єднання», повноваження засновника громадського об`єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об`єднання в установленому законом порядку. З огляду на викладене, вимога про стягнення моральної шкоди із засновників громадської організації «Спеціальний контроль - Україна» є такою, що за жодних обставин у даній справі задоволена бути не може. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. Так, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання відповідної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, та її спростування, а оскільки основні вимоги задоволенню не підлягають, то відсутні підстави і для стягнення моральної шкоди, тому у задоволенні позову слід відмовити. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Разом із тим, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України). Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1). Згідно роз`яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Згідно з п.12 наведеної постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Згідно роз`яснень п.19 вказаної постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості згідно ст. 471 Закон України «Про інформацію». Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Таким чином, судом першої інстанції правильно враховані роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції. Фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у достатній мірі врахував характер та зміст публікації відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook», її актуальність для суспільства та прийшов до правильного висновку, що вказані висловлювання є оціночним судженням і не можуть розцінюватися як фактичне твердження. Водночас, колегія суддів приходить вважає, що у вказаній публікації не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивача щодо скоєння протиправних дій, вони носять загальний характер. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основи; свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамбг Ради Європи про право на недоторканність особистого життя. У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадовці: особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевої, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Позивач тривалий час є суддею, тобто є публічною особою, яка обіймає публічну посаду, а тому межа допустимої критики та обсяг поширся інформації щодо неї є значно ширшим, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності певної територіальної громади, та її особистість та безпосередні дії становлять суспільний інтерес. З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач, обіймаючи посаду судді, автоматично обмежила своє право на приватність життя, оскільки набула статусу публічної особи, інформація, викладена відповідачем у статті, стосуються позивача не як приватної, а як публічної особи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку також необхідно надати належну оцінку тому, чи не буде задоволення позову втручанням у право відповідача ОСОБА_2 на свободу вираження ним поглядів та переконань у контексті положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України» п.188). Така ж позиція щодо застосування ст. 10 Конвенції міститься у рішення ЄСПЛ у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom) від 07.12.1976 (п.49) та «Йерсільд проти Данії» (Jersild v. Denmark) від 23.09.1994 (п.37). Аналогічні висновки щодо неможливості спростування оціночних суджень, навіть різких і агресивних, в контексті приписів ст. 10 Конвенції щодо неможливості втручання у свободу вираження поглядів сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними. Так, у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №757/33799/15-ц, де, залишаючи без змін судове рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «Я впрямую обвиняю ОСОБА_19 и его партию «Свобода». Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция… я не знаю, почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему… Из-за того, лишь, что он сейчас находится не во власти? Так служение Украине бывает таким. Реализуйте себя, служи и дальше уходи. Так будет с каждым. Со мной, со всеми остальными … ОСОБА_20 не привел протестующих под Верховную Раду. Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат. Вот моя позиция…» є лише оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню. У постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі №725/5585/16-ц, залишаючи без змін судове рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширені відповідачкою на сесії Чернівецької міської ради висловлювання: «організована банда», «організований бандит», «організована банда при владі», «отморозки», «ворують, зламують», «знищують бізнес», «не діє як чиновник», «він вкрав», «злодійський спосіб» свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася між сторонами. Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні ст.277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. У постанові від 27.05.2020 у справі №757/72390/17-ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позову про захист честі і гідності та ухвалюючи нове про відмову у позові, зазначив, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «При видачі кредитів порушувались як нормативні документи Національного банку України, так і внутрішні документи самого Банку. Всі 36 кредитів були… підписані Головою Правління ПриватБанку з перевищенням повноважень, які надавались йому відповідними документами Банку» не містить фактичних даних, а є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості, а таке поширення інформації відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.53,54). У постанові від 30.07.2020 у справі №200/20351/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позову про захист честі і гідності та ухвалюючи нове про відмову у позові, зазначив, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «Петровский, известный в определенных кругах под именем «Нарик», проходил по материалам МВД как лидер организованный преступной группировки. ОСОБА_21 активности этой ОПГ приходился на период 2000-2004 годов. В 2005 году он покинул территорию Украины, ряд членов его группировки были задержаны, а сама группировка была фактически разгромлена» є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивачів. У постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №757/30984/18-ц, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «Колишній Президент України ОСОБА_22 та його злочинна організація, втікаючи з країни, привласнили понад 40 мільярдів доларів США», «Насамперед, ми застосували спеціальну конфіскацію та повернули для національного розвитку до Державного бюджету України 1,5 мільярди доларів США, які були привласнені «державною мафією» Януковича» є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії. У постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 373/1994/17, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні вимог про захист честі і гідності, Верховний Суд вказав: «Позивач просив визнати такою, що принижує його гідність, порочить честь і ділову репутацію, інформацію, зокрема (мовою оригіналу із збереженням стилістики автора статті): «Бачите шановні читачі, який молодий за віком згаданий суддя і наскільки просякнутий брехнею цей молодик? Має 36 років, а обдурює іменем України набагато старших за себе громадян. Ні стида, ні совісті? Ганьба таким суддям!»; «...брехня під час судочинства. Це якраз яскравий приклад суддівської вакханалії. Виробляють все, що хочуть. Збреше і навіть не оком не моргне - вже виробився імунітет до правдивої інформації?»; «Сприймається тільки брехня? Чи може він навчився згаданих «премудростей» від колишнього президента України ОСОБА_3, що призначив його суддею Гірницького районного суду м. Макіївки? А може від міської ради Макіївки чи КРУ в Донецькій області? Це для чого він приїхав у Новоград-Волинський? Щоб брехню розводити? Щоб захищати правопорушників?»; «Мені показали велику дулю! Суд відмовив мені у доступі до правосуддя...»; «/суддя/ ... на стороні Слідчого відділу поліції, що вчинив порушення Закону і не вніс відомості про злочин до ЄРДР? Тому що вигороджує працівників прокуратури, які дали вказівку слідчому відділу поліції не включати відомості, викладені у повідомленні про злочин до ЄРДР?»; «...Ось таку брехню іменем України постановив суддя ОСОБА_1 .! Хто ж навчив так нагло брехати?»; «Це він бреше у 36 років, а що буде витворяти у 50 або 60 років? Де ж ті документи, які свідчать про належне повідомлення мене? Хто ж йому їх показував, чи він може незрячий? Може не вміє адекватно оцінювати навколишні обставини? Він що хворий? Що ж долучено до справи? Фальшивка? Ось так, шановні читачі знущаються на нами судді!»; «Візьми, дай «тишком» в пику за брехню, щоб пам`ятав на майбутнє - така майнула думка!»; «Поки будемо писати до Вищої Ради Правосуддя, поки Рада призначить скаргу до розгляду, поки ця справа буде очікувати своєї черги (пів року, рік, два), знайдуться сердобольні члени ВРП, які знівелюють його вчинок до простого, невинного проступку і подарують» йому це (не безкоштовно звичайно).»; «Ну влетить він в копійку? І що з того? Він після цього вже з натхненням буде брехати, знаючи, що ВРП захистить його. Так що ефективніше - писати до ВРП чи «в пику»?». Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів про те, що позивач, обіймаючи посаду судді, автоматично обмежив своє право на приватність життя, оскільки набув статусу публічної особи, інформація, викладена відповідачем у статті, стосуються позивача не як приватної, а як публічної особи. ОСОБА_2, даючи оцінку подіям відносно особи позивача як судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, займаної ним посади та його діяльності, висловив свої погляди, поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням, а не фактичним твердженням». Такі ж висновки щодо можливості зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації містяться у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №127/24530/16-ц; від 14.02.2018 у справі № 646/1266/16-ц; від 27.03.2019 у справі №344/16715/15-ц. Відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки висловлення оціночних суджень особою щодо особи та її діяльності позивача, не може слугувати підставою для притягнення цієї особи до цивільно-правової відповідальності, у разі незадоволення (несхвалення) адресатом змістом та/або формою такого висловлювання. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вище вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 березня 2025 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов