Постанова 4803 № 205/814/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2556/25 Справа № 205/814/24 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого суді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ключенкової Х. В. на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2024 року (повний текст складено 21 листопада 2024 року у м. Дніпро) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що позивачка є директоркою ПО «Ліцей сучасної освіти». З 2020 року відповідач, який є журналістом, членом Національної спілки журналістів України й адміністратором групи «Наш Західний» - у соцмережі Facebook поширює неправдиву інформацію відносно позивачки. 06 липня 2023року відповідач на своїй сторінці у соцмережі Facebook розмістив запис щодо позивачки, а саме: «Директорка приватного ліцею чомусь не розуміє, що не своєю зовнішністю потрібно хвалитися, а успіхами учнів. Психологи вважають, що викладена у соцмережах велика кількість світлин, які не відрізняються різноманітністю і не несуть емоційного навантаження, вказує в першу чергу на егоїзм та самолюбство. Обличчя великим планом, сфотографоване з відстані 45см, викликає недовіру та сумнів в компетентності. Велика кількість друзів в інтернеті створює враження, що особа дуже зацікавлена на популярності й намагається створити образ товариської та веселої людини. Згідно з дослідженнями, найбільш привабливими визнані люди, в яких у друзях від 100 до 300 людей. Ліцей сучасної освіти» Також ,відповідач розмістив в даному пості і фотографії позивачки, які вона викладала на своїй сторінці в соцмережі Facebook протягом 2022-2023років. Представник позивачки зазначила, що відповідач не є психологом, не має відповідної освіти, в своїх постах натякає на те, що ОСОБА_1 є егоїстичною, самозакоханою, некомпетентною. Вказаний пост є приниженням честі ,гідності та ділової репутації позивачки. ОСОБА_1 , окрім того, що є директоркою приватного ліцею, в якому навчаються 260 учнів також є громадським діячем , керівником Благодійного фонду «Взаємодія Дніпра». Дії ОСОБА_2 є систематичними. Відповідач поширив недостовірну інформацію щодо позивачки у мережі Інтернет , а саме на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook, на підтвердження чого надані відповідні скриншоти. Представник позивачки стверджувала, що інформація поширена відповідачем є недостовірною, оскільки містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Систематичне поширення відповідачем неправдивої інформації стосовно позивачки, як директорки учбового закладу, призвело до незадоволення батьків учнів приватного ліцею та розірванню договорів з учбовим закладом, що призвело до зменшення кількості охочих навчатись у даному закладі. Всі ці протиправні дії відповідача призвели до порушення нормального способу життя позивачки та спричинили позивачу моральну шкоду. Просила зобов`язати відповідача видалити запис від 06.07.2023 року із заголовком «Директорка приватного ліцею чомусь не розуміє, що не своєю зовнішністю потрібно хвалитися, а успіхами учнів» з сторінки в соціальній мережі Facebook, яка належить відповідачу ОСОБА_2 .. Зобов`язати відповідача публічно вибачитись за розміщення неправдивої інформації про позивачку шляхом письмового розміщення запису в мережі Інтернет на відповідній сторінці в соціальній мережі Facebook . Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., а також судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн. та судові витрати. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне та не всебічне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, щосудом першої інстанції було неправильно встановлено, що ОСОБА_1 є публічною фігурою та її діяльність викликає підвищений інтерес у суспільства, про що зазначено у пункті ІІ даної скарги. ОСОБА_1 не є політком, і ніколи не займала даної посади, тому засада застосування більш широкої межі допустимої критики щодо політиків не є застосованою до даних правовідносин. Також звертає увагу, що позивачка, не обіймає державних посад, не користується державними ресурсами, не має відношення до галузі економіки, політики, мистецтва, спорту або інше. Приватна організація Ліцей сучасної освіти не є комунальним закладом. Активна громадська діяльність, про яку зазначає суд першої інстанції, здійснювалася не від імені ОСОБА_1 як фізичної особи, а від Благодійного фонду «Взаємодія Дніпра». Таким чином, позивачка не є публічною особою або публічною фігурою, тому засада застосування більш широкої межі допустимої критики щодо публічних осіб, встановлена практикою ЄСПЛ під час розгляду скарг на порушення права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є застосованою до даних правовідносин. Також зазначає, що відповідач не має відношення до преси, оскільки під час розгляду справи не з`ясовано чи є посвідчення № НОМЕР_1 , видане Національною спілкою журналістів України на ім`я ОСОБА_2 відповідним вимогам абз. 10 ст. 1 ЗУ «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста», і чи було дійсне дане посвідчення на момент опублікування допису відповідачем. Вважає, що викладений відповідачем у мережі інтернет допис не є оціночним судженням, а є твердженням негативного характеру щодо неї та її діяльності на посаді директора навчального закладу, оскільки містить фактичні дані, посилання на обставини, які можна перевірити, і достовірність таких фактів має довести насамперед відповідач. Інформація, поширена відповідачем є недостовірною, оскільки містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. ОСОБА_2 не є психологом, а отже не має компетентності для того, щоб робити висновки про риси особистості та професійні якості по світлинам позивача. Жодних посилань або скріншотів досліджень й думок психологів не було розміщено на сторінці відповідача у його соціальній мережі. Тягар доказування факту поширення недостовірної інформації відповідачем покладається на позивача, а тягар доказування того, що поширена інформація є достовірною - на відповідача, чого останній не зробив.. Також вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження позивачки та її представника, що публікація відповідача стала підставою для відрахування учнів з закладу освіти. При цьому звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства в наказах про відрахування учнів не може міститись такої причини відрахування, як «пов`язані з публікацією у соціальних мережах» Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначала, що сторона позивача не правильно трактує норми законодавства та помилково посилається не на ті положення, намагаючись довести, що ОСОБА_1 не є публічною фігурою, а тому межа допустимої критики її не стосується, а її діяльність не викликає підвищений інтерес. Також звертає увагу, що позивачка, окрім того, що є директором закладу освіти, є ще активним громадським діячем та керівником благодійної організації, а тому з огляду на її посаду та діяльність є публічною фігурою. З приводу доводів апеляційної скарги про непричетність відповідача до журналістської діяльності, зазначає, що це спростовується матеріалами справи, оскільки ОСОБА_2 є ветераном Національної спілки журналістів. Також вважає, що пост ОСОБА_3 є оціночним судженням, а позивачем не доведено що публікація стала причиною відрахування учнів. В судове засідання з`явились ОСОБА_2 та його представник-адвокат Зеленова О.Р.. Від представника ОСОБА_1 -адвоката Ключенкової Х.В. надійшла заява про слухання справи у їх відсутність. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в публікації викладені оціночні судження, тобто судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Крім того, зазначені оціночні судження стосувалися публічної особи, інтерес до якої у суспільстві є високим. Крім того, позивач не довела що відрахування дітей із навчального закладу відбулось саме через спірну публікацію. Такі висновки відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.2023 року ОСОБА_2 на своїй сторінці у соцмережі Facebook розмістив запис: «Директорка приватного ліцею чомусь не розуміє, що не своєю зовнішністю потрібно хвалитися, а успіхами учнів. Психологи вважають, що викладена у соцмережах велика кількість світлин, які не відрізняються різноманітністю і не несуть емоційного навантаження, вказує в першу чергу на егоїзм та самолюбство. Обличчя великим планом, сфотографоване з відстані 45см, викликає недовіру та сумнів в компетентності. Велика кількість друзів в інтернеті створює враження, що особа дуже зациклена на популярності й намагається створити образ товариської та веселої людини. Згідно з дослідженнями, найбільш привабливими визнані люди, в яких у друзях від 100 до 300 людей. Ліцей сучасної освіти». Даний пост також містить світлини з зображенням позивачки. Відповідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Беручи до уваги приведені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації слід забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України). Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Разом із тим, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України). Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1). Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Згідно роз`яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості згідно ст. 471 Закону України «Про інформацію». Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Таким чином, судом першої інстанції правильно враховані роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції. Фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань. За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При цьому, кожна з вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При вирішенні даного спору про стягнення моральної шкоди слід встановити: факт заподіяння позивачу шкоди; протиправність діяння відповідача (відповідачів); наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів). При цьому кожна з вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 визначила підставою позову, спрямованого на захист честі, гідності та ділової репутації, факт поширення ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці, негативної, недостовірної та такої, що не відповідає дійсності, інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутації позивача. За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції, дослідивши відповідний допис у соціальній мережі, дійшов висновку про те, що оспорювана інформація є не твердженнями, висловленими відповідачем про факти, а є власними висновками та судженнями особи, які не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені. Із такими висновками можливо погодитись, оскільки викладена відповідачем інформація є оціночними судженнями автора, його власною думкою, про що свідчать використані ним мовностилістичні засоби, а також є його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях, трактуванні сприйнятої інформації про дії позивача, а не твердженням про факти. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні висловлювання, викладені відповідачем і які оспорює позивач, стосуються позивача лише частково, при цьому є оціночними судженнями відповідача, оскільки у них не наведено конкретних фактів чи інших фактичних даних щодо діяльності ОСОБА_1 , як директора чи громадського діяча або чітких обставин про вчинення правопорушення, тому вони не підлягають спростуванню та визнанню їх недостовірними. Інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, дійсно стосується особи позивача, зважаючи на згадування її прізвища та займаної посади у дописі. Разом з тим, вказана інформація хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за рамки суспільної моралі, висловлювання, використані в програмі, не носять характер образи, приниження честі і гідності позивача, не є брутальними чи непристойними. Також слід звернути увагу, що суспільство має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики й оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства їхньою діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, оскільки обіймає посаду директором приватної організації (установи, закладу) «Ліцей сучасної освіти» та керівником благодійної організації «Благодійний фонд «Взаємодія Дніпра», а відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо неї є значно ширшими, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у суспільному житті та її дії становлять суспільний інтерес. Посилання апелянта на те, що вона не є публічною особою є безпідставними, оскільки публічними є не лише ті особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). При цьому, слід ще раз наголосити, що надаючи оцінку доводам позивача у цій частині треба звернути увагу на їх безпідставність, так як вони не спростовують висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову, адже спірна інформація є власним судженням відповідача, а не твердженнями про факти. З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою, оформленою у вигляді публікації на власній сторінці у соціальній мережі щодо позивача в цій справі. Також слід звернути увагу, що оспорювана публікація була розміщена на особистій сторінці відповідача у соціальній мережі, а тому встановлення його статусу як журналіста не є доцільним в рамках розгляду цієї справи. Така інформація є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні сприйнятої ним інформації, а не твердженням. З огляду на викладене, така інформація не підлягає спростуванню та визнанню її недостовірною, а тому позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. Так, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання відповідної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, та її спростування, а оскільки основні вимоги задоволенню не підлягають, то відсутні підстави і для стягнення моральної шкоди, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог у цій частині також. У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи по суті норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не має. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ключенкової Х. В. залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року. Судді: