Постанова 4822 № 727/10087/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 березня 2025 року місто Чернівці справа №727/10087/24 провадження №22-ц/822/249/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Височанської Н.К., суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М. секретар Факас А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Чернівецької міської ради розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Курячий Андрій Миколайович на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 січня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П.С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 . Змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі судового наказу на утримання неповнолітньогї дитини ОСОБА_3 з частини заробітку на 1/3 частину заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Просила відкликати без подальшого виконання судовий наказ Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року. Просила зобов`язати орган опіки та піклування, а саме Виконавчий комітет Чернівецької міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 січня 2025 року цивільну справу №727/10087/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів передано до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська для розгляду за територіальною підсудністю. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі вказує, що другою вимогою по даній справі є вимога про збільшення розміру аліментів, які стягуються з відповідача, яка у відповідності до приписів ч.1 ст. 28 ЦПК України допускає альтернативну підсудність і позови із даною вимогою дозволяється пред`являти також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. На підтвердження місця свого перебування у місті Чернівці позивачем надано договір оренди житлового приміщення від 18 липня 2023 року, однак, судом першої інстанції даний доказ не був взятий до уваги. Верховний Суд у своїх постановах наголошував на тому, що пріоритетним є визначення фактичного місця перебування особи для найбільш ефективного захисту її прав та інтересів. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами місце перебування її та дитини, у зв`язку із чим помилково дійшов висновку про направлення справи за підсудністю до іншого суду. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Відповідно до пункту 9 частини 1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону. Передаючи справу на розгляд іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що цивільним процесуальним кодексом передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Оскільки, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 , отож вирішення спору має здійснюватися Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Підсудність це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд. Територіальна підсудність (юрисдикція) це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Положеннями ст. 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача. Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Виняток із вказаного правила становлять альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Дані положення встановлюють правила підсудності на вибір позивача - альтернативної підсудності. Сутність цієї підсудності полягає у тому, що вона не виключає можливості звернення до суду за правилами загальної підсудності, проте, поряд з цією, встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обирати один із двох чи декількох судів. Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги. Порядок реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів, на момент звернення позивача до суду з позовом встановлювалися Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила). Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 7 Правил). В абзаці 1 пункту 9 Правил встановлено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком

1. У пункті 18 Правил наведений перелік документів, які подає особа або її представник для реєстрації місця проживання. Зокрема, документами, що підтверджують право на проживання в житлі, можуть бути: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. Зняття з реєстрації місяця проживання передбачено пунктом 26 Правил, яким, крім іншого, визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, й інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів) (абзац 8 пункту 26 Правил). Аналогічні положення визначені і Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року. Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року у справі №175/4316/19. З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 . Згідно отриманої Шевченківським районним судом м.Чернівці відповіді №1042489 від 17 січня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.82). Будь-яких належних доказів, в тому числі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що містять інформацію про реєстрацію місця проживання позивача чи реєстрацію її місця перебування в м. Чернівці, матеріали справи не містять. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивач всупереч вимогам частини першої статті 27 ЦПК України подала до Шевченіквського районного суду м.Чернівців даний позов, тому ухвала суду є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Курячий Андрій Миколайович залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Н.К. Височанська Судді: І.Н. Лисак І.М. Литвинюк