Постанова 4852 № 160/14266/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14266/24 Суддя І інстанції Конєв С.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.05.2024 року №047050007853 «Про відмову у призначенні пенсії»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи позивача період роботи з 25.12.1989-22.10.1990 та періоди роботи в районі Крайньої Півночі з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, 16.07.2013-16.12.2013, 12.02.2010-31.03.2010, 01.04.2010-28.01.2011, 09.03.2011-23.05.2011, 12.03.2014-14.07.2014, 24.07.2014-07.02.2015, 10.02.2015-25.09.2016, 13.04.2017-20.12.2017, 28.03.2018-17.12.2019, 14.02.2021-08.11.2021, 09.11.2021-10.02.2022, 22.02.2022-28.03.2022 на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік та шість місяців (коефіцієнт 1.8), з урахуванням розмірів заробітної плати, згідно наданих довідок, у перерахунку рублів російської федерації на гривню України, по курсу валют діючому на час проведення виплат та призначити позивачеві пенсію за віком з 12.05.2024 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.05.2024 року №047050007853 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.12.1989-22.10.1990, з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, 16.07.2013- 16.12.2013, 12.02.2010-31.03.2010, 01.04.2010-28.01.2011, 09.03.2011-23.05.2011, 12.03.2014-14.07.2014, 24.07.2014-07.02.2015, 10.02.2015-25.09.2016, 13.04.2017-20.12.2017, 28.03.2018-17.12.2019, 14.02.2021-08.11.2021, 09.11.2021-10.02.2022, 22.02.2022-28.03.2022. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком від 12.05.2024р., відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області посилається на правомірність рішення про відмову у призначенні пенсії. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 12.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, до якої надав, зокрема, трудову книжку, довідки про стаж та заробітну плату, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.68) та не заперечується учасниками справи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від №047050007853 від 17.05.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (страховий стаж особи становить 17 років 9 місяців 6 днів при необхідних 31 рік). При цьому, у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.12.1989-22.10.1990, оскільки дата при прийнятті виправлено; також не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, з 16.07.2013-16.12.2013, з 12.02.2010-31.03.2010, з 01.04.2010-28.01.2011, з 09.03.2011-23.05.2011, з 12.03.2014-14.07.2014, з 24.07.2014-07.02.2015, з 10.02.2015-25.09.2016, з 13.04.2017-20.12.2017, з 28.03.2018-17.12.2019, з 14.02.2021-08.11.2021, з 09.11.2021-10.02.2022 та з 22.02.2022-28.03.2022 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; немає можливості зарахувати пільгову довідку №05-156, так як відсутня наказ про атестація та перелік робочих місць, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.69-70). Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності незарахування відповідачем спірних періодів роботи позивача, наявність підстав для їх зарахування та повторного розгляду заяви про призначення пенсії. При цьому, судом було відмовлено у частині позовних вимог щодо зарахування періодів роботи в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік та шість місяців (коефіцієнт 1.8) Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV). Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 26 Закону № 1058-IVпередбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років. В свою чергу, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII(далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від №047050007853 від 17.05.2024 року, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 25.12.1989-22.10.1990, оскільки дата при прийнятті виправлено; також не зараховано періоди роботи на території РФ з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, з 16.07.2013-16.12.2013, з 12.02.2010-31.03.2010, з 01.04.2010-28.01.2011, з 09.03.2011-23.05.2011, з 12.03.2014-14.07.2014, з 24.07.2014-07.02.2015, з 10.02.2015-25.09.2016, з 13.04.2017-20.12.2017, з 28.03.2018-17.12.2019, з 14.02.2021-08.11.2021, з 09.11.2021-10.02.2022 та з 22.02.2022-28.03.2022 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Аналізуючи підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в РФ, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у періоди з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, з 16.07.2013-16.12.2013, з 12.02.2010-31.03.2010, з 01.04.2010-28.01.2011, з 09.03.2011-23.05.2011, з 12.03.2014-14.07.2014, з 24.07.2014-07.02.2015, з 10.02.2015-25.09.2016, з 13.04.2017-20.12.2017, з 28.03.2018-17.12.2019, з 14.02.2021-08.11.2021, з 09.11.2021-10.02.2022 та з 22.02.2022-28.03.2022 позивач працював на території РФ. В свою чергу, відповідно до ч.1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до частини2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. 13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі. Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди). Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17. Так, як встановлено судом з матеріалів справи у певні періоди з 22.02.2002р. по 28.03.2022р. ОСОБА_1 працював на території РФ, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та уточнюючими довідками про стаж та заробітну плату, наявними у справі (а.с.18-67,85-109,112-137,139-146). Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачем суду не надано та їх достовірність в оспорюваному рішенні не заперечується. В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Разом з тим, на час роботи позивача в РФ, Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин. З урахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції, що під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком пенсійним органом повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ. В даному випадку позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. З цих підстав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно незарахувало до страхового стажу позивача періоди її роботи в РФ. При цьому, з приводу незарахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 25.12.1989-22.10.1990 у зв`язку із виправленням дати при прийнятті на роботу, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 25.12.1989 по 22.10.1990 працював в кооперативі «Алтай» теслярем, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 01.09.1982р., наявною у справі (а.с.18-67). На час роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162). Згідно із пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв`язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться. Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу. В свою чергу, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести негативні наслідки за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в зарахуванні певного періоду до страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 25.12.1989-22.10.1990 у зв`язку із виправленням дати при прийнятті на роботу, є протиправною. За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.05.2024 року №047050007853 про відмову у призначенні пенсії. Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, беручи до уваги те, що питання призначення пенсії і розрахунок страхового стажу відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу, то належним способом захисту порушення права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.05.2024 року №047050007853 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.12.1989-22.10.1990, з 22.02.2002-03.03.2009, 01.04.2009-30.12.2009, 17.08.2011-06.07.2013, 16.07.2013- 16.12.2013, 12.02.2010-31.03.2010, 01.04.2010-28.01.2011, 09.03.2011-23.05.2011, 12.03.2014-14.07.2014, 24.07.2014-07.02.2015, 10.02.2015-25.09.2016, 13.04.2017-20.12.2017, 28.03.2018-17.12.2019, 14.02.2021-08.11.2021, 09.11.2021-10.02.2022, 22.02.2022-28.03.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.05.2024 року відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанова складена 04 березня 2025 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя А.О. Коршун