Ухвала КАС ВС № 120/14724/23

УХВАЛА 03 березня 2025 року м. Київ справа №120/14724/23 адміністративне провадження № К/990/5560/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі №120/14724/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , у якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 22 грудня 2022 року по 31 січня 2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 22 грудня 2022 року по 31 січня 2023 року включно, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а також врахувавши раніше виплачені суми таких виплат; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 22 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 22 травня 2023 року, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а також врахувавши раніше виплачені суми таких виплат; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 22 грудня 2022 року по день фактичної виплати таких коштів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 22 грудня 2022 року по 31 січня 2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 22 грудня 2022 року по 31 січня 2023 року включно, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а також врахувавши раніше виплачені суми таких виплат. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 лютого 2023 року по 22 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 лютого 2023 року по 22 травня 2023 року, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а також врахувавши раніше виплачені суми таких виплат. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 22 грудня 2022 року по день фактичної виплати таких коштів. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2023 року по день фактичної виплати таких коштів. У іншій частині позовних вимог відмовлено. 12 лютого 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі №120/14724/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. Як вбачається з рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Проте, відповідач, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не зазначає. Тобто, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, що змістом відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Не зазначено відповідачем і норми матеріального права, яку, на його думку, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду. Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі №300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі №0840/3175/18 та яким відповідають висновки судів попередніх інстанцій у цій справі. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Слід також зазначити, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 10 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 та від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21-а щодо застосування пункту 4 постанови КМУ №704; від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11439/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі №120/14724/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак І.В. Желєзний В.Е. Мацедонська