Постанова КЦС ВС № 403/14313/12

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року м. Київ справа № 403/14313/12 провадження № 61-10213св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М. суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шестірікова Вячеслава Васильовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права на спадкове майно та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м. Його матір - ОСОБА_1 була спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_3 , однак не скористалася правом на отримання спадщини, оскільки не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 , тому вважається таким, що прийняв спадщину після смерті діда - ОСОБА_3 . У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м; квартири АДРЕСА_1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що після смерті батька відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м, на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м, право власності на які було зареєстровано у встановленому законом порядку, а також - на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м, яку спадкодавець придбав на товарній біржі, однак за життя не зареєстрував за собою право власності. Вона є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 04 грудня 2012 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 березня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Включено до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , яке складається з: - 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45 кв. м, та складається з: 1 - коридору, 2 - санвузла, 3 - кухні, 4 - житлової, 5 - житлової, 6 - кладової, 7 - коридору, І - балкону; - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та складається з: 1 - коридору, 2 - кухні, 3 - житлової кімнати, 4 - житлової кімнати, 5, 6 - ванної, 6 - коридору; - 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв. м та складається з: 1 - коридору, 2 - вбудованої шафи, 3 - ванної кімнати, 4 - вбиральні, 5 - кухні, 6 - житлової кімнати, 7 - житлової кімнати, 8 - житлової кімнати, лоджії. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за первісним позовом не надав суду доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, щодо його постійного проживання разом із ОСОБА_3 як до смерті спадкодавця, так і після, а також не спростував факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 . На підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, ОСОБА_1 прийняла спадщину за померлим ОСОБА_3 , оскільки є єдиною спадкоємницею першої черги, набула прав на спадкове майно; доказів, які б свідчили про усунення ОСОБА_1 від права на спадщину, чи неприйняття нею спадщини або відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини, позивачем за первісним позовом не надано. ОСОБА_2 не належить до осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про включення до складу спадкового майна двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та визнання за нею права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та складається з: 1 - коридору, 2 - санвузла, 3 - кухні, 4 - житлової, 6 - кладової, 7 - коридору, І - балкону, та в цій частині позову відмовити. Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово. 11 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та складається з: 1 - коридору, 2 - санвузла, 3 - кухні, 4 - житлової, 6 - кладової, 7 - коридору, І - балкону, скасовано та в задоволенні цієї частини позову відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 дійсно був власником спірної квартири. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції не звернув увагу на факт відсутності реєстрації права власності спадкодавця ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .ОСОБА_4 категорично заперечує факт укладення та підписання вказаного договору, наполягає на тому, що він не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року і на час розгляду справи судом першої інстанції його право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації. З часу придбання спірної квартири 08 жовтня 1998 року ОСОБА_4 нікому не передавав її у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. Протягом усього часу вчиняв активні дії направлені на розпорядження своїм майном здійснював перепланування добудову. Короткий зміст вимог касаційної скарги 15 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Макотченко Л. М. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та визнання права власності на неї, тому лише в цих межах справу переглядає Верховний Суд. Доводи касаційної скарги Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 дійсно був власником спірної квартири, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010, у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року в справі № 607/9119/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 520/6819/14 щодо презумпції правомірності правочину. ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна на Товарній біржі «Дніпродзержинська» від 29 грудня 1998 року, який не визнаний недійсним. На підставі указаного договору 27 грудня 2013 року вона зареєструвала право власності на спірну квартиру та 21 травня 2020 року відчужила її Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АГРА», яке не залучено до участі в справі. Апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/19, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року в справі № 645/5557/16-ц щодо стандартів доказування. У постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 920/615/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 902/869/17, від 20 лютого 2020 року в справі № 5006/5/39б/2012, зазначено, що набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд під час застосування статті 328 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності. ОСОБА_4 надав дозвільні документи на реконструкцію об`єкта нерухомості, які не є правовстановлюючими. Під час вирішення спору в спадкових правовідносинах досліджуються матеріали спадкової справи (постанова Верховного Суду від 10 січня 2022 року в справі № 577/2233/20). Апеляційний суд матеріали спадкової справи не досліджував. Висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на факт відсутності реєстрації права власності спадкодавця ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , не відповідають постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, постановам Верховного Суду від 31 серпня 2021 року в справі № 921/273/20, від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15. ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 за договором на товарній біржі, сама собою державна реєстрація права власності не є підставою виникнення права власності. Відповідно до положень ЦК Української РСР 1963 року виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права (постанова Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16). Апеляційний суд поновив ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, пропущений на 9 років, що порушує принцип правової визначеності, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 2-1606/07, у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 2-43/2000. Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 1998 року, право власності зареєстровано за ним в бюро технічної інвентаризації. З часу придбання спірної квартири 08 жовтня 1998 року він нікому не передавав її у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. ОСОБА_1 зареєструвала право власності на квартиру на підставі рішення суду першої інстанції, яке скасовано в апеляційному порядку. Про такі обставини він дізнався лише через 9 років після ухвалення рішення суду. Договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року є підробленим документом, підпис від його імені вчинений іншою особою, в тексті не зазначено правовстановлюючого документа продавця, сам оригінал цього договору й далі перебуває в нього. Оригінал договору від 29 грудня 1998 року суду не надавався, його дійсність в судовому порядку не підтверджена. Він не був залучений до участі в справі та не міг знати про судове рішення першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на майно: - 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,5 кв. м, яка належала померлому на праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 17 лютого 1998 року № НОМЕР_1 ; - 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 45 кв. м, яка належала померлому на праві спільної часткової власності, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2005 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Драпатою О. М. та зареєстрованим у реєстрі правочинів за № 3-8474. За життя ОСОБА_3 в ОСОБА_4 була придбана квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна на Товарній біржі «Дніпродзержинська» від 29 грудня 1998 року. Однак відповідне нерухоме майно не було зареєстровано ОСОБА_3 в бюро технічної інвентаризації. Єдиним спадкоємцем першої черги на спадкування майна за померлим ОСОБА_3 є ОСОБА_5 . На підтвердження факту постійного проживання з померлим ОСОБА_5 було надано ксерокопію паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , згідно з яким вона перебуває на реєстраційному обліку з 03 жовтня 1989 року за адресою: АДРЕСА_4 , про що на сторінці 11 зроблено відповідний запис. Записи про зняття з реєстрації, реєстрація за іншим місцем проживання, тощо відсутні.

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права За доводами касаційної скарги оспорюється, зокрема, право ОСОБА_4 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та зазначається про розгляд справи без ТОВ «АГРА», яке не залучено до участі в справі. Такі доводи стосуються передумов розгляду спору по суті (за їх обґрунтованості та без усунення відповідних процесуальних порушень справа не може бути розглянута), тому Верховний Суд першочергово досліджує саме ці спірні правові питання. Щодо строку на апеляційне оскарження Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд поновив ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, пропущений на 9 років, що порушує принцип правової визначеності, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 2-1606/07, у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 2-43/2000. Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке. Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року всправі№ 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи. Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Враховуючи те, що ОСОБА_4 не був учасником справи, тому про її розгляд і прийняті рішення судом не повідомлявся, обґрунтував, що про оскаржуване рішення суду першої інстанції дізнався лише в 2021 році, що сторони не спростували, апеляційний суд обґрунтовано поновив йому пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 2-1606/07, у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 2-43/2000, на які посилається заявниця, зазначено, що одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. У цій справі принцип правової визначеності апеляційним судом не порушено, адже суд апеляційної інстанції захистив гарантоване ОСОБА_4 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположених свобод від 04 листопада 1950 року право на справедливий суд в частині доступу до правосуддя. Щодо обов`язкової підстави скасування судового рішення Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19). Близькі за змістом висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18). Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що 21 травня 2020 року вона відчужила спірну квартиру ТОВ «АГРА», яке не залучено до участі в справі. Остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу здійснюється в межах підготовчого провадження в справі в суді першої інстанції (стаття 189 ЦПК України). Дії щодо відчуження квартири позивачка за зустрічним позовом здійснила після розгляду справи в суді першої інстанції й на підставі цього рішення, тому суд першої інстанції не міг вирішувати питання про залучення ТОВ «АГРА». Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 84) право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 21 травня 2020 року зареєстровано за ТОВ «АГРА» на підставі договору купівлі-продажу. На момент прийняття постанови апеляційним судом від 11 червня 2024 року про відмову задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, та визнання за ОСОБА_1 права власності на цю квартиру, ТОВ «АГРА» було власником спірної нерухомості й суд апеляційної інстанції вирішив питання (фактично) про вибуття квартири із власності ТОВ «АГРА», що не є учасником справи та не могло доводити перед судом переконливість своїх доводів щодо задоволення зустрічного позову. Крім того, ОСОБА_1 подала не класичний позов про визнання права власності в порядку спадкування, де належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності - відповідний орган місцевого самоврядування. Квартиру АДРЕСА_1 спадкодавець ОСОБА_1 придбав на товарній біржі за договором від 29 грудня 1998 року, однак за життя не зареєстрував за собою право власності, що зумовило її звернення до суду за захистом спадкових прав. Водночас попередній власник квартири - ОСОБА_4 зазначає, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 1998 року, право власності зареєстровано за ним в бюро технічної інвентаризації. З часу придбання спірної квартири 08 жовтня 1998 року він нікому не передавав її у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. Договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року є підробленим документом, підпис від його імені вчинений іншою особою, в тексті не зазначено правовстановлюючого документа продавця, сам оригінал цього договору й далі перебуває в нього. Тобто ОСОБА_4 не визнає право ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , проте не залучений до участі в справі як відповідач. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (стаття 48 ЦПК України). Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу (стаття 53 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Згідно з частиною другою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. У справі існує спір стосовно власності на квартиру АДРЕСА_1 , що стосується прав ТОВ «АГРА» та ОСОБА_4 , які не залучені до участі в справі у відповідному правовому статусі та позбавлені судами прав, визначених статтями 43, 49 ЦПК України. Апеляційний суд вирішив питання про права та обов`язки ТОВ «АГРА» без його участі, а суд першої інстанції розглянув справу без ОСОБА_4 , який є попереднім власником спірного майна та заперечує перехід цієї власності до спадкодавця ОСОБА_1 . Отже, судові рішення в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з обов`язкової підстави відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, тому в іншій частині доводи касаційної скарги по суті спору не перевіряються Верховним Судом. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. На підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню в оскарженій частині із передачею справи на новий розгляд до першої інстанції. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі судові рішення скасовуються з передачею справи на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шестірікова Вячеслава Васильовича задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року та рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на неї скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді:В. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська