Постанова 4803 № 403/14313/12

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3098/24 Справа № 403/14313/12 Суддя у 1-й інстанції - Циганков В. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Барильської А.П., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, - в с т а н о в и л а: 06 листопада 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Сьома ДДНК, про визнання права власності на майно, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м. Вказував, що його матір ОСОБА_3 була спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_5 , однак не скористалася правом на отримання спадщини, оскільки не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Посилаючись на те, що він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 , то вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , просив суд ухвалити рішення, визнати за ним в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м. 15 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома ДДНК, про визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи його тим, що після смерті її батька відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45 кв.м, на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м, право власності на які було зареєстровано у встановленому законом порядку, а також на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, яку спадкодавець придбав на товарній біржі, однак за життя не зареєстрував за собою право власності. Посилаючись на те, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_5 , постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину, просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45 кв.м; квартири АДРЕСА_1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 березня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Включено до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ОСОБА_5 , двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_5 , яке складається з: 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45 кв.м, та складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 5 - житлова, 6 - кладова, 7 - коридор, І - балкон; двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та складається з: 1- коридор, 2 - кухня, 3 - житлова кімната, 4 - житлова кімната, 5,6 - ванна, 6 - коридор; 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м, та складається з: 1 - коридор, 2 - вбудовані шафи, 3 - ванна кімната, 4 - вбиральня, 5 - кухні, 6 - житлова кімната, 7 - житлова кімната, 8 - житлова кімната, лоджія. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про включення до складу спадкового майна двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та визнання за нею права власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_5 , що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 6 - кладова, 7 - коридор, І - балкон, та в цій частині позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що він не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року і на час розгляду справи судом першої інстанції його право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації». Протягом 2003-2009 років він проводив реконструкцію спірної квартири, внаслідок чого її площа збільшилася з 49,7 кв.м до 135,2 кв.м. В результаті проведеної реконструкції у 2009 році він отримав технічний висновок ПП НПП «Архгеопроект» по інструментальному дослідженню будівельних конструкцій квартири АДРЕСА_1 . Всі його дії та документи в їх сукупності є доказами того, що з часу придбання 08 жовтня 1998 року він нікому не передавав спірну квартиру у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року закрито апеляційне провадження. Постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової О.М. задоволено, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року скасовано в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволенні. В решті рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 08 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після померлого відкрилася спадщина на наступне спадкове майно: 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 56,5 кв.м, яка належала померлому на праві спільної часткової власності, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 17 лютого 1998 року №3/743-98. 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45 кв.м, що належала померлому на праві спільної часткової власності, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 02 грудні 2005 року, посвідчений державним нотаріусом Шостої ДДНК Драпатою О.М. та зареєстрованого у реєстрі правочинів за №3-8474. Також судом встановлено, що за життя ОСОБА_5 була придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, про що свідчить договір купівлі-продажу нерухомого майна на товарній біржі «Дніпродзержинська» від 29 грудня 1998 року. Однак, відповідне нерухоме майно не було зареєстровано ОСОБА_5 в органах БТІ, таким чином померлий є фактичним власником такого майна. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, повинна бути включена до складу спадщини, яка успадковується за померлим ОСОБА_5 , адже за життя особа набула цивільних прав та обов`язків щодо такого нерухомого майна. Єдиною спадкоємницею першої черги на спадкування майна за померлим ОСОБА_5 є ОСОБА_4 . На підтвердження факту постійного проживання з померлим позивачка за зустрічним позовом надала суду ксерокопію паспорта громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 15 грудня 1998 року, відповідно до якого особа перебуває на реєстраційному обліку з 03 жовтня 1989 року за адресою: АДРЕСА_4 , про що на сторінці 11 документу зроблено відповідний запис. Записи про зняття з реєстрації, реєстрація за іншим місцем проживання тощо - відсутня. Як позивач за первинним позовом, так і позивачка за зустрічною позовною заявою зазначають, що спадкодавець проживав у квартирі АДРЕСА_2 . Дана обставина також підтверджується паспортними даними ОСОБА_5 , серії НОМЕР_2 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 24 червня 1997 року, копія якого знаходиться у матеріалах цивільної справи. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд дійшов висновку про те, що позивач за первинним позовом не надав суду доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, щодо його постійного проживання разом із ОСОБА_5 , як до смерті спадкодавця, так і після, а також не спростував факту постійного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 , а тому із матеріалів справи вбачається, що позивач за зустрічним позовом прийняла спадщину за померлим ОСОБА_5 , так як є єдиною спадкоємницею першої черги, тим самим набула право на спадкове майно. Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду виключно в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про включення до спадкового майна двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та визнання за нею права власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_5 що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 6 - кладова, 7 - коридор, І - балкон. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_1 частині у зв`язку з наступним. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) та Закону України від 10 грудня 1991 року №1956-ХІІ «Про товарну біржу». Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року (чинній на час подачі позову), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року). Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Як вбачається, з матеріалів справи, до позову було долучено копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, який укладено 29 грудня 1998 року на товарній біржі "Дніпродзержинська" між апелянтом ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_5 , як покупцем. Жодних доказів того, що померлий спадкодавець мав якесь відношення до спірної квартири АДРЕСА_1 ), загальною площею 49,7 кв.м, окрім вказаного договору, до позову долучено не було. Тобто, матеріали справи, які були предметом розгляду у суді першої інстанції, не містили належних і допустимих доказів підтверджуючих те, що ОСОБА_5 дійсно був власником спірної квартири, та задовольняючи зустрічні позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції не звернув увагу на факт відсутності реєстрації права власності спадкодавця ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 . Апелянт категорично заперечує факт укладання та підписання вказаного договору, наполягає на тому, що він не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року і на час розгляду справи судом першої інстанції його право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації». Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. У статті 9 Закону України від 10 грудня 1991 року №1956-ХІІ «Про товарну біржу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що член товарної біржі має право сам або через свого представника здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду. Згідно з частиною другою статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року №1956-ХІІ «Про товарну біржу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. За змістом статей 128,153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Відповідно до частини другої статті 48 ЦК Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. У пункті 7.11 постанови від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (пункти 7.17, 7.18, 7.21 постанови). Колегія суддів звертає увагу на те, що копія договору від 29 грудня 1998 року, яка долучена до позову, не містить жодних відміток про його реєстрацію (т.1 а.с.15). Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. В той час коли договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 жовтня 1998 року, укладений між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_7 , та ОСОБА_1 на товарній біржі "Єкатеринославська нерухмомість" містить відмітку про його подальшу реєстрацію у БТІ 26 жовтня 1998 року за №72-142. Відповідно до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, також є одним із видів правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб (пункт 6 додатку №1 до Правил). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року було витребувано у Дніпровського міжміського бюро технічної інвентаризації належним чином оформлену ксерокопію матеріалів інвентаризаційної справи відносно квартири АДРЕСА_1 ). Ухвала була виконана та надано копію інвентаризаційної справи. З наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру та зареєстрував біржову угоду в БТІ. Протягом 2003-2009 років він проводив реконструкцію спірної квартири, внаслідок чого її площа збільшилася з 49,7 кв.м до 135,2 кв.м, що підтверджується: висновком Головного Архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради від 26 листопада 2003 року №3/3718 «Щодо можливості розміщення житлового будинку в районі АДРЕСА_5 »; висновком Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 12 травня 2004 року №6183.04 щодо місця розташування об`єкта по АДРЕСА_5 ; рішенням Дніпропетровської міської ради від 22 вересня 2004 року №46/20 «Про погодження місць розташування об`єктів у місті (гаражі, індивідуальні житлові будинки, кіоски, проїзди)», яким ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення проектних робіт щодо відведення земельної ділянки для розташування об`єкта по АДРЕСА_5 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:0106:02333. В результаті проведеної реконструкції у 2009 році він отримав технічний висновок ППНПП «Архгеопроект» по інструментальному дослідженню будівельних конструкцій квартири АДРЕСА_1 (т.4 а.с.75-98). Проаналізувавши надані докази в їх сукупності колегія суддів доходить до висновку того, що з часу придбання 08 жовтня 1998 року ОСОБА_1 нікому не передавав спірну квартиру у власність та не укладав договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1998 року. Протягом усього часу вчиняв активні дії направлені на розпорядження своїм майном здійснював перепланування добудову. Під час судового засідання 11 червня 2024 року представником ОСОБА_3 адвокатом Шестіріковим В.В. було надано пакет документів відносно спірної квартири, з яких вбачається, що саме ОСОБА_1 є її власником та у 2003,2004,2005,2006 роках займався її проектування, перебудовою, погодженням та ін. (т.4 а.с.99-135). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ОСОБА_5 , двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та визнання за нею права власності на це спадкове майно з відмовою у задоволенні цієї частини позову. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про включення до складу спадкового майна, що успадковується за померлим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв.м, та складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 6 - кладова, 7 - коридор, І - балкон скасувати та в задоволенні цієї частини позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров