Постанова 4824 № 757/34467/23-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2025 року місто Київ справа № 757/34467/23-ц провадження №22-ц/824/1582/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т.Г., - В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати незаконною бездіяльність Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо не складання протоколів про адміністративне правопорушення за частиною п`ятою статті 184 КУпАП відносно ОСОБА_2 на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2023 про невиконання ОСОБА_2 розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.09.2020№ 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини» та не сформування протоколів та інші матеріалів, що стосуються адміністративного правопорушення в окрему справу і не надіслання справи про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом не пізніше ніж через три робочі дні з дати складення протоколу до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, просив зобов`язати Печерську районну в м.Києві державну адміністрацію скласти протоколи про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.184 КУпАП відносно ОСОБА_2 на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2023, про невиконання ОСОБА_2 29.05.2023 розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.09.2020 № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», сформувати протоколи та інші матеріали, що стосуються адміністративного правопорушення в окрему справу і надіслати справу про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення. Позов обґрунтовано тим, що 01.09.2020 відбулося засідання Комісії з питань захисту прав дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, на якому розглядалося питання участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина позивача та третьої особи - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами засідання Комісії, органом опіки та піклування - Печерською районною державною адміністрацією у місті Києві було видано розпорядження від 04.09.2020. № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», яким визначено участь третьої особи - ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 . Згідно із вказаним розпорядженням визначено участь ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 наступним чином: - з понеділка 8.00 год. до неділі 19.00 год., забирати та повертати дитина за адресою: АДРЕСА_1 ; - встановити черговість участі у вихованні дитини - гр. ОСОБА_2 тиждень через тиждень, починаючи з 07.9.2020 до набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання малолітньої дитини. Разом з тим, на переконання позивача, ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, про що позивач неодноразово інформував відповідача, та вкотре повідомив відповідачу про невиконання 29.05.2023 ОСОБА_2 розпорядження від 04.09.2020р. № 444, про що подав заяву від 29.05.2023 р., а також на підтвердження цього надав відеоматеріали на СД-диску від 29.05.23. Проте, відповідач, отримавши всі необхідні заяви та відеодокази, не вчинив передбачених законом дій щодо третьої особи, яка проживає окремо від дитини, і саме відносно неї не склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 184 КУпАП, за невиконання свого ж Розпорядження від 04.09.2020 №

444. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що даний спір не має ознак публічно-правового характеру, оскільки відповідач не здійснює по відношенню до позивача владно-управлінських функцій, а є лише органом уповноваженим Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами цивільного законодавства надавати відповідні висновки під час розгляду цивільних справ та справ про вчинення адміністративних правопорушень у судах загальної юрисдикції. Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористалися. В судовому засіданні ОСОБА_1 , підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити апеляційну скаргу. В судовому засіданні представник третьої особи- адвокат Старенький С.Є. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Судом установлено, що 01.09.2020 відбулося засідання Комісії з питань захисту прав дітей Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, на якому розглядалося питання участі ОСОБА_2 у вихованні її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами засідання Комісії, органом опіки та піклування - Печерською районною державною адміністрацією у місті Києві було видано розпорядження від 04.09.2020р. № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», яким визначено участь третьої особи - ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 . Згідно із вказаним розпорядженням визначено участь третьої особи у вихованні малолітнього ОСОБА_3 наступним чином: - з понеділка 8.00 год. до неділі 19.00 год., забирати та повертати дитина за адресою: АДРЕСА_1 ; - встановити черговість участі у вихованні дитини - гр. ОСОБА_2 тиждень через тиждень, починаючи з 07.9.2020 до набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання малолітньої дитини. На переконання позивача, ОСОБА_2 умисно та безпричинно не виконує зазначене розпорядження від 04.09.2020 №

444. ОСОБА_1 звернувся до Печерської районної у м.Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за невиконання нею батьківських обов`язків. Листом від 19.06.2023 № 105-105/Г-199/3-757 Печерська районна в м.Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, повідомила ОСОБА_1 , що у зв`язку з тим, що 23 травня 2023 року не є понеділком визначеним розпорядженням для участі у вихованні матір`ю дитини, а передача дитини мала б відбуватися у понеділок 29 травня 2023 року - відсутні підстави для складання адміністративного протоколу. Одночасно орган опіки і піклування у вказаному листі радив ОСОБА_1 звертатись у понеділок, визначений матері, у разі невиконання нею зазначеного розпорядження - до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, проте доказів, які б свідчили про усунення ОСОБА_1 вказаних у листі недоліків суду не надано. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із позицій, неодноразово викладених у постановах Верховного Суду про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Суд зазначив, що в цій справі, обраний позивачем спосіб захисту, як зобов`язання скласти процесуальні документи з метою притягнення до адміністративної відповідальності іншу особу, не створить для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків. Крім того, з огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси заявника. Суд вважав, що не складення протоколу відносно третьої особи не порушує права позивача, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє його права і обов`язки саме у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, не вчинялося дій або бездіяльності, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивача про будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Таким чином, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Установлено, що на звернення ОСОБА_1 від 29.05.2023 Печерська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь останньому про відсутність підстав для складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_2 , оскільки 23.05.2023, на таку дату посилається позивач у своєму зверненні, не понеділок, а за розпорядженням саме в понеділок має забирати дитину ОСОБА_2 . Підстави вважати, що дії відповідача з надання зазначеної відповіді на звернення ОСОБА_1 були неправомірними, або, що відповідач безпідставно відмовив у складанні адміністративного протоколу відносно ОСОБА_2 , відсутні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення його прав Печерською районною в м.Києві державноюадміністрацією. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а фактично зводяться лише до власної оцінки позивачем письмових доказів у справі, а також є власним тлумаченням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 27 лютого 2025 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус