Постанова 4803 № 210/7304/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3196/25 Справа № 210/7304/24 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг Справа №210/7304/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Лідовська А.А. сторони: позивач Криворізька південна окружна прокуратура, відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу Керівника Криворізької південної окружної прокуратури Бурчика Юрія Віталійовича, який діє в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради, на ухвалу Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року, яка постановлена суддею Скотарем Р.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року в.о. керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дикий Д.П., в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у розмірі 533 167,34 грн. Разом з позовною заявою, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, даних Державного земельного кадастру, право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:081:0002, площею 0,3181 га, за відповідачем ОСОБА_1 не зареєстровано. Таким чином, ОСОБА_1 , як фактичний користувач частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:081:0002, площею 0,3181 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , під розміщення боксів, до цього часу використовує земельну ділянку без укладеного договору оренди та зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, тим самим збільшує вартість власного майна та протиправно позбавляє територіальну громаду міста Кривого Рогу, в особі Криворізької міської ради, права на отримання доходу у вигляді орендної плати, грубо порушує права територіальної громади у сфері дотримання законного порядку платного користування земельними ділянками комунальної власності, належної реєстрації такого права, дотримання рівності усіх перед законом. Предметом позову є зобов`язання ОСОБА_1 повернути Криворізькій міській раді безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в сумі 533 167,14 грн. Підставою для пред`явлення прокурором позову стало безпідставне збереження ОСОБА_1 коштів за користування земельною ділянкою, на якій розміщено належне йому майно. Таким чином, ОСОБА_1 повинен сплатити кошти, які він безпідставно зберіг у себе. Враховуючи викладене, прокурор просив суд: накласти арешт на нерухоме майно, належне відповідачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме - квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 36999769); заборонити відповідачу ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 36999769). Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року заяву в.о. керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дикого Дениса Павловича в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради про забезпечення позову у цивільній справі за позовом в.о. керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дикого Дениса Павловича в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки залишено без задоволення. В апеляційній скарзі Керівник Криворізької південної окружної прокуратури Бурчик Ю.В., який діє в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про задоволення його заяви про забезпечення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неврахування реальної ефективності можливості захисту прав та інтересів держави. Зазначаєе, що забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його. З урахуванням того, що відповідач маючи зареєстроване право власності, може відчужити квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 36999769) на користь інших осіб, що унеможливить виконання рішення суду та захист порушених прав позивача, оскільки між сторонами існує спір щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути Криворізькій міській раді безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в сумі 533 167,14 грн., що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст. 149 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду, в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви в.о. керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дикий Д.П., в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради, про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено жодних підстав які б свідчили, що не вжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи взагалі унеможливить виконання судового рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Згідно з ч.1 п.1-10 ст.150 ЦПК України позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Разом з тим, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись із клопотанням про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне відповідачу ОСОБА_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 36999769) та заборони відповідачеві ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо цього об`єкту нерухомого майна, позивач не надав суду відомості про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути Криворізькій міській раді безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в сумі 533 167,14 грн. Враховуючи реальність спору та розмір заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що у випадку відчуження відповідачем ОСОБА_1 належного йому нерухомого майна існують ризики невиконання рішення суду про задоволеня позову, що свідчить про наявність обставин, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Колегія суддів враховує, що одним із завдань цивільного судочинства у відповідності до вимог ст. 2 ЦПК Україниє саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, є виконання рішення господарського суду. Право на суд було б ілюзорним, якби судові рішення залишалися не виконуваними. Зокрема, у рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хорнсбі проти Греції" зазначено, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система договірних держав допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось б на шкоду одній з сторін. Ефективність правосуддя залежить і від виконання судового рішення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Разом з тим, вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Так, арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном. Судом встановлено, що на час розгляду даної справи існує об`єктивна необхідність вжиття заходу забезпечення позову, шляхом накладення арешту майно відповідача, однак, на переконання колегії суддів, адекватним та достатнім заходом забезпечення даного позову, який у повній мірі забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог та не призведе до порушення прав відповідача ОСОБА_1 на користування належним йому майном, буде заборона відчуження цього майна. Немає підстав вважати, що застосування таких заходів призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, зважаючи на те, що нерухоме майно залишається в його власності, а можливість відчужити це майно обмежується лише на певний час. З огляду на викладене, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, на підставі п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Питання щодо розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішується, оскільки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, це питання суд вирішує під час ухвалення рішення, а тому питання про розподіл судових витрат, понесених учасниками справи у зв?язку з переглядом ухвали суду в апеляційній інстанції, буде вирішено судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення по суті. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Керівника Криворізької південної окружної прокуратури Бурчика Юрія Віталійовича, який діє в інтересах Держави, в особі позивача Криворізької міської ради,- задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року - скасувати. Заяву Криворізької південної окружної прокуратури, в інтересах Держави, в особі Криворізької міської ради, про забезпечення позову Криворізької південної окружної прокуратури, в інтересах Держави, в особі Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки задовольнити частково. Накласти арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме - квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 36999769), шляхом заборони його відчуження. В задоволенні іншої частини заяви Криворізької південної окружної прокуратури, в інтересах Держави, в особі Криворізької міської ради, про забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року. Головуючий: Судді: