Постанова 4820 № 688/521/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 688/521/21 Провадження № 22-ц/4820/555/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Чебан О.М., учасники справи: представник апелянта ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року про відмову у забезпеченні позову (суддя Стаднічук Н.Л.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в : У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила, в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за нею право власності на: 1) 1/2 частини комплексу будівлі столярної майстерні з конторою, будівлі гаражів, загальною площею 183 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) на 1/2 частину комплексу ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1193,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 3) визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя транспортний засіб Toyota Land Cruiser 200, 2013 року випуску; 4) стягнути із ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля Toyota Land Cruiser 200, 2013 року випуску в рахунок компенсації права на належну частку ОСОБА_3 . З метою забезпечення зазначеного позову ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: комплекс будівлі столярної майстерні з конторою, будівлі гаражів, загальною площею 183 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; комплекс ресторану «Ювілейний» загальною площею 1193,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; транспортний засіб Toyota Land Cruiser 200, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Посилалася на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову виконати рішення у даній справі буде неможливо або його виконання буде утрудненим. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для забезпечення позову, оскільки заявником не доведено, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Апелянт вказувала, що необхідність подання заяви про забезпечення позову була зумовлена тим, що відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні спільним майном, не допускає її до приміщення будівлі ресторану «Ювілейний», будівлі столярної майстерні з конторою, не дає змоги користуватися та володіти транспортним засобом Toyota Land Cruiser 200, 2013 року випуску. Вважає, що усі наведені обставини свідчать про спроможність відповідача здійснити неправомірні дії щодо відчуження спільного нерухомого майна, з метою уникнення його поділу. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник апелянта ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що в провадженні Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Предметом позову є наступне майно: 1) 1/2 частина комплексу будівлі столярної майстерні з конторою, будівлі гаражів, загальною площею 183 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/2 частина комплексу ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1193,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 3) транспортний засіб Toyota Land Cruiser 200, 2013 року випуску. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. За змістом п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пунктах 4, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що зміст поданої ОСОБА_3 заяви про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно не містить належного обґрунтування існування необхідності у вчиненні дій, про які просить позивач, для виконання судового рішення. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду при задоволенні позову. Посилання на те, що між сторонами існує спір, а відповідач не надає апелянту доступ до спільного майна не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, оскільки не свідчить що відповідач вчиняє дії спрямовані на ухилення від виконання рішення суду у разі його задоволення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів по суті висновків суду. Положеннями ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права і підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року. Судді Т.О. Янчук А.М. Костенко О.І. Ярмолюк