Постанова Київський апеляційний суд № 761/37679/18

справа № 761/37679/18 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О. провадження № 22-ц/824/6849/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Державна госпрозрахункова організація «Житло-інвест», ОСОБА_2 про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування наказу та свідоцтва про право власності,- В С Т А Н О В И В: В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Державна госпрозрахункова організація «Житло-інвест», ОСОБА_2 про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування наказу та свідоцтва про право власності. 27.02.2020 р. до суду надійшла заява, відповідно до якої позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 - художня майстерня, яке АДРЕСА_2 , загальною площею 288, 7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 449365480000, власник ОСОБА_2 , підстава - договір купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та № 204 від 15.01.2019, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Майдибурою Оксаною Василівною. Заява обґрунтована тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_3 , в той час коли восьмий поверх є технічним горищем, де розміщене інженерне обладнання та прокладені загальнобудинкові комунікації, доступ до яких повинні мати власники квартир, а також обслуговуючі організації. Проте на даний момент з технічного горища сформоване приміщення № 62 - художня майстерня. Правові підстави оформлення права власності на вказане приміщення - наказ ГУ житлового забезпечення від 15.05.2009 № 733-С/ЮНП та інвестиційний договір № 43-2570 від 06.06.2003, Свідоцтво про право власності від 22.05.2009. Предмет спору - визнання недійсним та скасування вказаних документів з підстав порушення права спільної сумісної власності позивача, так як спірне приміщення є технічним і не може бути передане в приватну власність. Крім того, інвестиційний договір був укладений без згоди співвласників житлового будинку, з порушенням чинного законодавства України. Необхідність вжиття зазначених заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що відповідач 1 відчужив спірне приміщення у власність ОСОБА_3 незважаючи на те, що триває судовий розгляд. При цьому, ОСОБА_3 , на думку позивача, є недобросовісним набувачем спірного майна, оскільки є засновником ТОВ «БКФ «Граніт» та може протиправно його відчужити на користь третіх осіб, що призведе до істотного ускладнення та неможливості виконання рішення суду у зазначеній справі, будуть втрачені можливості для ефективного захисту та/або поновлення порушених прав позивача. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/37679/18 відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву. При цьому, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що заява про забезпечення позову фактично і юридично є похідною процесуальною дією позивача, яка направлена на недопущення порушення права спільної сумісної власності та фактично упередження від знищення об`єкту нерухомого майна. Суд не встановив причинно-наслідковий зв`язок між позовними вимогами та вимогами про забезпечення позову. Вважає, що ОСОБА_2 як власник спірного майна, може продати його, що призведе до істотного ускладнення та неможливості виконання рішення суду у зазначеній справі. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив до суду не надійшов. В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Цуркан М.М., просив апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, а вказані в заяві заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами, оскільки позивач в своїй позовній заяві не ставить питання про визнання права власності на спірне майно, а фактично оспорює правовстановлюючі документи. При цьому, жодних позовних вимог до третьої особи 2 позивач не пред`являє, що також свідчить про не співмірність зазначених заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. З матеріалів справи не вбачається, що позивач уповноважена в даному випадку діяти від імені всіх співвласників зазначеного спірного приміщення та безпосередньо вчиняти процесуальні дії стосовно вказаного майна. Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчинення певних дій. Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогам. Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахування співвідношення прав, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, повністю дотримався вимог ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази того, що невжиття заходів забезпечення позову, саме способом про який ставить питання заявник, якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду позивачем не надано. Позивачем не наведено обґрунтованих мотивів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній цивільній справі. При цьому, колегія суддів також, враховує ту обставину, що заявник просить накласти арешт на майно яке на праві приватної власності належить третій особі у даній справі ОСОБА_2 , а не відповідачам, що не передбачено ст.150 ЦПК України, яка визначає накладення арешту лише на майно, що належить відповідачу або належить відповідачу, а перебуває у інших осіб. За таких обставин, колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта про те, що відповідач може продати майно, що утруднить виконання рішення суду, оскільки майно відповідачу не належить. Одночасно, колегія суддів враховуючи обставини справи, вважає що такий спосіб забезпечення не може вважатися співмірним із заявленими позовними вимогами. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, зокрема, ст. 149-153 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А. Нежури