Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/2039/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2305/25 Справа № 180/2039/24 Головуючий у першій інстанції: Янжула О. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря Сахарова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Марганецької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона з 15.05.1991 року є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Дану квартиру вона отримувала зі своїм чоловіком з 1991 року, проте її чоловік помер. Оскільки вона була прописана в квартирі, то стала наймачем після його смерті. Крім того, у спірній квартирі зареєстрована її донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана квартира є не приватизованою. ЇЇ донька з серпня 2016 року не проживає у вищевказаній квартирі, вона вийшла заміж та проживала у чоловіка, обіцяла виписатися, але потім вони виїхали, зв`язок між собою втратили і з того часу їй про неї нічого не відомо, де вона, що з нею. До теперішнього часу її донька з квартири так і не виписалася. Понад 8 років відповідачка не проживає в даній квартирі, тобто за місцем своєї державної реєстрації, комунальні платежі не сплачує, кореспонденцію за даною адресою не отримує, її особистих речей в квартирі немає, квартирою вона взагалі не цікавиться; зв"язок із відповідачкою втрачений. Попри це комунальні платежі нараховуються згідно кількості зареєстрованих осіб, а оскільки відповідачка не сплачує зазначені платежі, за сміття і т.п., вона змушена сплачувати їх сама, що впливає на її матеріальний стан. Перешкод в користуванні жилим приміщенням відповідачці вона не чинила і не чинить. Відповідачка добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується понад 6 місяців без поважних причин. Оскільки її донька значиться прописаною в даній квартирі, то вона, позивачка, позбавлена можливості отримати субсидію, а також не може приватизувати квартиру. Тому позивачка, посилаючись на положення ст.ст. 71, 72 ЖК України, просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Марганецької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Згідно змісту позовної заяви, дану квартиру позивачка отримала разом зі своїм чоловіком у 1991 році, після смерті якого стала наймачем квартири, оскільки прописана у ній. Квартира не приватизованою. Відповідно до витягу №12/14-2183 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 17.09.2024, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5). Згідно Акту №6 від 19 вересня 2024 року, виданого ОСББ "Барвинок" та підписаного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_2 зі слів заявника та сусідів зареєстрована, але не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з серпня місяця 2016 року. Вказане, також, зазначено у довідці ОСББ "Барвинок" №10 (а.с. 4, 6). Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Колегія суддів виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність/неповажність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки. При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Колегія суддів ставиться критично до акту №6 від 19.09.2024 про непроживання відповідачки у квартирі АДРЕСА_1 . Наданий позивачкою акт не містить інформації про те, на підставі яких досліджень, спостережень були здійснені відповідні висновки щодо непроживання ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні. В акті не вказані причини непроживання відповідачки у квартирі. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якості свідків у суді першої інстанції не допитувались. ОСОБА_1 , яка була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується письмовою розпискою на а.с. 16, подала заяву місцевому суду про розгляд справи без її участі, в судове засідання місцевого суду 19.11.2024 не з`явилась, клопотання про виклик свідків для допиту не підтримала. До суду апеляційної інстанції в судове засідання 12 лютого 2025 року ОСОБА_1 також не з`явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі; клопотання про виклик та допит свідків в суді апеляційної інстанції, відповідно до матеріалів справи, не заявляла. З урахуванням наведеного вище, колегія дійшла висновку, що акт від 19.09.2024 не є належним, допустимим та достатнім доказом для встановлення факту непроживання відповідачки ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні понад 6 місяців без поважних причин. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги непредставлення позивачкою належних, допустимих та достатніх доказів непроживання відповідачки без поважних причин понад шість місяців у квартирі АДРЕСА_1 , - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову. Крім того, відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, і діє дотепер. Колегія суддів звертає увагу, що з 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан і це, з урахуванням реальної загрози життю та здоров"ю людей, є вагомою причиною перебування цивільного населення у більш безпечних регіонах України чи за межами нашої держави. Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції за недоведеності факту непроживання відповідачки у спірному житлі понад шість місяців саме без поважних причин та покладе на відповідачку надмірний тягар. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а є лише її винаймачем і зареєстрована в ній. Однак, вказаний висновок місцевого суду є помилковим, оскільки статті 71 та 72 ЖК України встановлюють загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, визначають судовий порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки. Наймач або член сім`ї наймача, не може бути обмежений у праві звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів, зокрема із позовом про визнання інших членів сім`ї наймача такими, що втратили право користування житлом з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК України Колегія звертає увагу, що позов ОСОБА_1 заявлено на підставі ст. 71, 72 ЖК України. Однак, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позову, припустився помилки у мотивах такої відмови. А тому рішення суду першої інстанції слід змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, з урахуванням викладеного вище апеляційним судом правового обгрунтування. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 12 лютого 2025 року. Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді В.С. Городнича М.Ю. Петешенкова