Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/1748/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження № 22-ц/821/1185/23Головуючий по 1 інстанції Справа № 712/1748/23 Категорія: 308030000 Троян Т.Є. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Новікова О.М., секретар: Широкова Г.К., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; треті особи ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради; особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 червня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в с т а н о в и в : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є наймачем та постійно мешкає в квартирі АДРЕСА_1 . На теперішній час за вказаною адресою зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_2 , неповнолітній онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітній онук ОСОБА_4 . Відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 протягом тривалого часу не мешкають у вказаній квартирі, на підставі чого комісією було складено відповідний акт. З посиланням на ст. 71 ЖК України, згідно якої відповідачі втрачають право на користування житлом за місцем своєї реєстрації, оскільки протягом більше шести місяців відсутні за місцем своєї реєстрації без поважних причин. Позивач просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 такими, що втратили право на користування житлом за місцем своєї реєстрації. Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 719,30 гривень. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 354, 30 грн. Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що відповідно до інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_4 протягом 2018-2021 років здійснював в`їзд в Україну та виїзд через пункт пропуску КПВВ Чонгар через адміністративний кордон України на межі з анексованим Росією Кримом. Судом не встановлено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що відповідач ОСОБА_4 намагався проживати у спірній квартирі, а позивач ОСОБА_1 чинив йому перешкоди. Зокрема, відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо неможливості використання майна, не звертався до суду із відповідним позовом. Відповідачем ОСОБА_4 не доведено, що у спірній квартирі знаходились його речі, як не надано існування доказів про існування домовленостей між сторонами щодо користування житлом у разі відсутності відповідача понад шість місяців. З огляду на зазначене, суд вважав, що відповідач ОСОБА_4 без поважних причин не проживає за адресою: АДРЕСА_2 понад строки, встановлені законом. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що підстава, на якій місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він набув право користування цим житлом на законних підставах. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини. Оскільки дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом, оскільки вибір місця її проживання в силу її віку і відповідно до закону не залежав від її волі, а визначався її матір`ю. Відтак, суд, виходячи із забезпечення найкращих інтересів дитини, вважав недоведеним та передчасним визнання такими, що втратили право користування спірною квартирою, неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його законного представника (мати) ОСОБА_2 . Не погоджуючись з заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що судом не встановлено тривалість та причини непроживання відповідачки ОСОБА_2 в спірній квартирі, яка виїхала за межі України 04.12.2021. Жодної правової підстави для збереження за ОСОБА_2 права користування квартирою, в якій роками не проживає, суд не зазначив. Крім того, з матеріалів, наданих Службою у справах дітей ЧМР, ОСОБА_3 не навчається в жодній зі шкіл Черкаси з 2019 року. Його документи зі школи-інтернату мати забрала в 2019 році у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польщі. Згідно з відомостями Державної прикордонної служби України в 2020 році він не перебував на території України взагалі. У 2021 році був в Україні лише тиждень весною та один місяць влітку. Виїхав за межі України 28.07.2021. Але навіть під час тимчасового перебування в Україні в спірній квартирі не проживав. Таким чином, відповідачі, постійно проживаючи за межами України, зареєстровані в спірній квартирі. На них продовжують нараховуватись комунальні послуги, які позивач з дружиною, - люди похилого віку, мають сплачувати самостійно, що є непосильним тягарем для їх бюджету. Заслухавши доповідача, позивача ОСОБА_1 та третю особу ОСОБА_5 , які з`явились у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до копії ордеру № 444 від 03.02.1983, виданого виконавчим комітетом Соснівської ради народних депутатів, вбачається, що квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с. 5). Згідно з довідкою Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 19.01.2023, станом на 19.01.2023 на теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані (а.с. 6): - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 04.09.2014 і дотепер; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 06.05.1983 і дотепер; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.10.2006 і дотепер; - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19.05.1995 і дотепер; - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 06.05.1983 і дотепер. З Акта опитування сусідів від 07.02.2023 вбачається, що за вказаною вище адресою фактично проживають позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_5 з 1983 року, інші особи не проживають (а.с. 7). Відповідно до листа Державної прикордонної служби України № 91-20931/18/23-Вих. від 08.05.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхав з території України 28.07.2021 в напрямку м. Познань (Польща); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виїхала з території України 04.12.2021 в напрямку м. Познань (Польща); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснив виїзд через пункт пропуску КПВВ Чонгар через адміністративний кордон України на межі з анексованим росією Кримом 13.09.2021 (а.с. 65). Оскільки в частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням судове рішення не оскаржується, то, відповідно до статті 367 ЦПК України, його законність колегією суддів не перевіряється. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до цивільного процесуального закону позивач має довести факт відсутності відповідача у жилому приміщенні без поважних причин. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, враховуючи неповнолітній вік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній може обирати своє місце проживання лише за погодженням батьків, відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України. Тому факт непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування належним позивачу житлом. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що неповнолітній ОСОБА_3 набув право власності або право постійного користування іншим житлом. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 з поважних причин припинив проживати в житлі, будучи неповнолітнім, не має жодного іншого житла, визнання його таким, що втратив право користування житлом, тобто позбавлення його єдиного легітимного житла, право на яке набуто у встановленому законом порядку, буде непропорційним та надмірним тягарем для останнього, що, відповідно, є порушенням принципів застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Разом з тим, враховуючи що ОСОБА_3 є неповнолітнім, дитина самостійно в силу закону не могла і до настання повноліття не може самостійно обирати своє місце проживання, а також беручи до уваги, що відповідно до ст. 242 ЦПК України, батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, колегія суддів вважає, що передчасним є визнання такою, що втратила право користування спірною квартирою й законного представника (матері) ОСОБА_3 відповідачку ОСОБА_2 , про що правильно зазначено судом у рішенні. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_6 , підстав для скасування рішення в цій частині скаржником не доведено та колегія суддів не вбачає. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При відкритті апеляційного провадження скаржнику ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі. У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 червня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в оскаржуваній частині, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 07 вересня 2023 року. Судді Ю.В. Сіренко Н.І. Гончар О.М. Новіков