Постанова 4852 № 932/965/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 932/965/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Баранник Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18.10.2024, (суддя суду першої інстанції Ярощук О.В.), прийняте в порядку письмового правадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №932/965/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України, Департаменту патрульної поліції України, третя особа інспектор патрульної поліції 1-го взводу 3-ї роти 2-го батальону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Солоп О.В. про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, та закриття провадження у справі - У С Т А Н О В И В : 06.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати дії протиправними, визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1308925 від 25.01.2024. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Адміністративний позов обґрунтований тим, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не була підтверджена, що свідчить про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки єдиним доказом вчинення правопорушення є сама постанова, інших доказів інспектором вказано не було та в постанові про них не зазначено. Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська рішенням від 18.10.2024 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції просить скасувати його та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення. Досліджений судом першої інстанції відеофайл не є належним та допустимим доказом у справі. Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість скарги відповідач просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.01.2024 о 13.29 год інспектором 1-го взводу 3-ї роти 2-го батальону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Солоп О.В. прийнято постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 1308925, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як видно зі змісту постанови від 25.01.2024, позивач, керуючи транспортним засобом в м.Дніпро на вул. Набережна Перемоги не виконав вимогу дорожнього знаку 4.1 «Рух прямо», здійснив рух праворуч на вул. Яружна, чим порушив вимоги п. 8.4 «г» ПДР. Не погодившись з постановою у справі про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про її скасування. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснено адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів вирішуючи спір між сторонами виходить із наступного. Ч.1 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність у тому числі за порущення вимог дорожніх знаків та розмітки проїздної частини доріг та передбачає відповідальність у вигляді штрафу у розімірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також, у відповідності до п. 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до п. 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи та п. «Г» передбачає наказові знаки, які вказують обовязкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників руху рухатися по проїздній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. В свою чергу дорожній знак 4.1. є наказовим та покладає на учасників руху обов`язок « Рух прямо». Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Оскаржувана постанова від 25.01.2024 не містить посилань на технічний засіб за допомогою якого було здійснено фіксацію події, описаної в постанові, також в п. 7 Постанови не вказано, що до неї додаються будь-які докази, зокрема, відеозапис з місця події. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2018 р. у справі №524/5536/17 (адміністративне провадження №К/9901/1403/17), згідно якого відеозапис не може вважатись належним доказом у зв`язку з тим, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Таким чином, наданий відповідачем до суду першої інстанції відеозапис не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. В свою чергу, оскільки, обставина порушення позивачем вимог пункту п. 8.4 «Г» Правил дорожнього руху належними та допустимими доказами не підтверджується, підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП відсутні. Зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції що призвело до прийняття незаконного рішення . З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог слід скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, відповідно до матеріалів справи позивачем сплачений судовий збір за подання позову до суду 1-ї інстанції в сумі 605.60 грн., та при зверненні до суду апеляційної інстанції в сумі 726,72 грн, а всього 1332.32 гривень. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Так, на підтвердження понесених витрат позивачем подано копію договору про надання правової допомоги від 05.02.2024 року, відповідно до якого адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта в усіх органах та суді, здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені законодавством України, у зв`язку з розглядом справи у Третьому апеляційному адміністративному суді. Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг з професійної правниччої допомоги від 09.02.2024 року адвокатом надано такі послуги: надана консультація з приводу правових питань щодо наявності оскарження спірної постанови, збір та правовий аналіз допустимих та достатніх доказів, правовий аналіз спірної постанови, складання процесуальних документів. Гонорар має фіксовану ставку в розмірі 4000 гривень, які були передані за актом від 09.02.2024 року Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 4000.00 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг), відтак заява позивача не підлягає задоволенню в повному обсязі. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, враховуючи складність даної справи та необхідний (адекватний) обсяг наданої правової допомоги позивачу у даній справі, вважає належним відшкодуванням витрат на правничу допомогу суму коштів у розмірі 1000 грн. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 суму судових витрат у розмірі 2332.32 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліцї України. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18.10.2024 в адміністративній справі № 932/965/24 скасувати та прийняти нову постанову. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 1-го взводу 3-ї роти 2-го батальону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції України Солоп О.В. серії ЕНА № 1308925 від 25.01.2024 у справі про адміністративне правопорушення. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції України судові витрати у розмірі 2332.32 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.В. Шлай суддя Н.П. Баранник