Постанова Велика Палата ВС № 990/220/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2025 року м. Київ справа № 990/220/24 провадження № 11-308заі24 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Губської О. А., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В. розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року (судді Чиркін С. М., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Кравчук В. М., Стеценко С. Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дії, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач, ВРП), у якому просив: визнати дії ВРП щодо включення до проєкту порядку денного засідання ВРП, яке відбудеться 11 липня 2024 року, питання про розгляд матеріалів щодо звільнення судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України протиправними; зобов`язати ВРП утриматися від вчинення таких дій на період здійснення процедур судового оскарження рішення відповідача від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24. Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення суду, яке оскаржується

2. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дії повернуто позивачу.

3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Верховного Суду від 29липня 2024року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення дії.

5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дії.

6. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходив з того, що згідно з визначеним позивачем предметом спору та обраним способом захисту прав спірні правовідносини, які,за твердженням позивача виникли 28 червня 2024 року - з моменту отримання позивачем та його представником від секретаріату ВРП листів № 21113/0/9-24, 21110/0/9-24 від 28 червня 2024 року, є проміжними діями та рішеннями в процедурі дисциплінарного провадження певних посадових осіб відповідача та не є рішеннями колегіального органу ВРП, а частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що саме на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

7. Ухвала вмотивована і тим, що норми законодавства, на які покликався позивач, не регламентують та не передбачають право оскарження позивачем процедури та порядку формування проєкту порядку денного засідання ВРП та не зумовлюють зупинення цієї процедури на час оскарження дій та рішення відповідача, визначених законом.

8. Зрештою, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень дотримана процедура проходження та організація дисциплінарного розгляду на етапі, який є предметом спору в цій справі, оскільки дії та рішення щодо формування порядку денного вчинені уповноваженими особами відповідача згідно із вимогами Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 зі змінами і доповненнями (далі також - Регламент) та належним повідомленням позивача щодо запланованого часу розгляду його справи. Такі дії відповідача не можна вважати свавільними, оскільки вони вчинені на виконання Регламенту, є прогнозованими та направлені на виконання визначених законодавством повноважень із повідомленням позивача про такі наміри з метою забезпечення прав останнього на участь у засіданні ВРП.

9. З огляду на викладене суд першої інстанції не встановив порушення прав позивача з боку ВРП у спірних правовідносинах.

10. У підсумку колегія суддів виснувала, що визначені позивачем, як предмет спору проміжні дії та рішення певних посадових осіб ВРП в процедурі дисциплінарного провадження не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, відтак позивач звернувся до суду з вимогами, що не підлягають розгляду в судах у силу закону. Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

11. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

12. Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що судове рішення не відповідає вимогам КАС України щодо законності і обґрунтованості його ухвалення у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

13. Позивач вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини у справі виникли в процедурі дисциплінарного провадження не відповідають обставинам справи.

14. Також зазначає, що окремі твердження ухвали суду про закриття провадження не відповідають юридичній природі цього судового рішення, враховуючи те, що суд фактично вирішив його по суті спору.

15. Твердить ОСОБА_1 і про те, що ані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, ані Великою Палатою Верховного Суду на стадії відкриття провадження у справі в силу вимог пункту 4 частини першої статті 171 КАС України не встановлювалося, що позовну заяву у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

16. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодилася з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованими, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

17. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказав на правильність висновків суду першої інстанції, що спірні правовідносини стосуються проміжних дій та рішень окремих посадових осіб ВРП у межах дисциплінарного провадження, а не рішень самого колегіального органу; ВРП діяла відповідно до вимог Регламенту та належним чином повідомила позивача про запланований розгляд його справи. Також звернув увагу, що законодавство передбачає можливість оскарження саме рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, а не процедури та порядку формування порядку денного засідання. Рух апеляційної скарги

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року, а ухвалою від 30 січня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами на 13 лютого 2025 року. Позиція Великої Палати Верховного Суду

19. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

20. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

22. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

23. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).

24. ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

25. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.

27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

28. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

29. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

30. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

31. Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.

32. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21).

33. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає в захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

34. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

35. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

36. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

37. Ключовими обставинами справи є те, що 8 січня 2024 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України за підписом заступника начальника ОСОБА_3 стосовно судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області).

38. Рішенням Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 притягнуто суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади у зв`язку з наявністю в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон № 1402-ІІІ (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів).

39. Зазначене рішення ОСОБА_1 оскаржив до ВРП.

40. За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 рішенням ВРП від 25 червня2024 року № 1948/0/15-24 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області).

41. До ВРП 25 червня 2024 року за вхідним № 8897/0/8-24 надійшло подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області, відрядженого до Дружківського міського суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, підписане секретарем Другої Дисциплінарної палати ВРП Маселком Р. А.

42. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 25 червня 2024 року вказане подання передано члену ВРП ОСОБА_4 для здійснення підготовки до розгляду Вищою радою правосуддя.

43. Рішенням ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області (відряджений до Дружківського міського суду Донецької області) його звільнено з посади судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

44. Наразі рішення ВРП від 11 липня 2024 року № 2122/0/15-24 оскаржується позивачем в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (справа № 990/254/24).

45. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі також - Закон № 1798-VIII) статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

46. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 1798-VIII ВРП затверджує Регламент, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень.

47. Таким чином, засади діяльності ВРП визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

48. ВРП рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (зі змінами і доповненнями) затвердила Регламент.

49. Процедурні питання, пов`язані із здійсненням повноважень ВРП, врегульовані Регламентом.

50. В контексті спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

51. Частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

52. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

53. До повноважень ВРП відноситься, зокрема, розгляд скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалення рішення про звільнення судді з посади (пункти 5, 6 частини третьої Закону № 1798-VIII).

54. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

55. Розділом II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

56. Частиною третьою статті 42 Закону № 1798-VIII визначено, що дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

57. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

58. Водночас статтею 51 указаного Закону перебачено право судді, щодо якого ухвалено відповідне рішення на оскарження рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя.

59. Згідно з положеннями частини дев'ятої та десятої статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

60. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

61. Пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП.

62. Відповідно до положень статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених, зокрема, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

63. Частиною шостою статті 56 Закону № 1798-VIII встановлено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

64. Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що кінцевим кадровим рішенням в процесі дисциплінарної процедури щодо судді є рішення ВРП, яке ухвалюється на підставі подання Дисциплінарної палати і яке безпосередньо впливає на права, обов'язки та інтереси особи у правовому статусі, як судді та породжує юридично значимі наслідки для позивача, такі як звільнення з посади судді.

65. Повертаючись до суті спору, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач предметом оскарження визначив вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо включення до проєкту порядку денного засідання ВРП, яке відбудеться 11 липня 2024 року, питання про розгляд матеріалів щодо звільнення судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та зобов`язання ВРП утриматися від вчинення таких дій на період здійснення процедур судового оскарження рішення відповідача від 25 червня 2024 року № 1948/0/15-24.

66. Велика Палата Верховного Суду вважає правильною позицію суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо включення до проєкту порядку денного засідання ВРП не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки такі процедурні дії відповідача можуть бути оскаржені виключно в межах провадження, пов`язаного з переглядом рішення ВРП, яким звільнено суддю з посади.

67. Процедурні (проміжні) дії та рішення, які за своєю юридичною природою є актами організаційного характеру та які передують прийняттю ВРП рішення про звільнення з посади судді, не можуть бути окремим предметом судового оскарження, оскільки безпосередньо не зумовлюють самостійних правових наслідків. Такі дії є частиною відповідної процедури, що регулюється законом, і лише забезпечують реалізацію процедури дисциплінарного провадження.

68. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій частині.

69. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції помилково вдався до правової оцінки спірних правовідносин та констатував дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень процедури проходження та організації дисциплінарного розгляду на етапі, який є предметом спору в цій справі, вказавши, що дії та рішення щодо формування порядку денного вчинені уповноваженими особами відповідача згідно з вимогами Регламенту та належним повідомленням позивача щодо запланованого часу розгляду його справи.

70. Під час постановлення ухвали про закриття провадження суд повинен надати правову оцінку характеру спірних правовідносин, належності спору до юрисдикції адміністративних судів та обставинам, які стали підставою для закриття провадження. При цьому, суд повинен обмежитися встановленням наявності або відсутності підстав для закриття провадження, не аналізуючи матеріально-правові аспекти спору та не надаючи оцінку суті спору в процесі вирішення питання про закриття провадження у справі.

71. Велика Палата Верховного Суду повторно наголошує, що оспорювані дії відповідача, можуть бути оцінені судом після прийняття ВРП відповідного рішення та у межах розгляду справи, предметом якої є оскарження такого рішення особою, чиїх прав воно стосується.

72. Доводи ОСОБА_1 , як на підставу для скасування судового рішення, про те, що ані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, ані Великою Палатою Верховного Суду на стадії відкриття провадження у справі в силу вимог пункту 4 частини першої статті 171 КАС України не встановлювалося, що позовну заяву в цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, є безпідставними, оскільки профільним процесуальним законодавством (стаття 238 КАС України) передбачено можливість закриття провадження після його відкриття, а Велика Палата Верховного Суду в межах провадження № 11-188заі24 переглядала в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 29 липня 2024 року та надавала оцінку оскаржуваному судовому рішенню виключно на предмет порушення судом норм процесуального права при поверненні позовної заяви.

73. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

74. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

75. Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

76. У контексті цієї конституційної норми поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

77. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала неодноразово, зокрема в постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 11 березня 2020 року у справі № 9901/11/20, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 12 травня 2021 року у справі № 9901/32/21, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 18 серпня 2022 року у справі № 990/94/22, від 17 листопада 2022 року у справі № 990/116/22, від 20 липня 2023 року у справі № 990/80/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/27/24.

78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

79. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів, наведених скаржником в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі за заявленим позовом, оскільки позов ОСОБА_1 перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, однак мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в цій постанові. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

80. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

81. Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

82. Частиною четвертою статті 317 КАС України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

83. З огляду на висновки цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції з її викладенням у редакції цієї постанови. Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративногосудочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 990/220/24 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. А. Губська Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко Ю. Л. Власов І. А. Воробйова М. І. Гриців Ж. М. Єленіна Л. Ю. Кишакевич В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков С. О. Погрібний О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко Н. В. Шевцова