Постанова КГС ВС № 922/813/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ cправа № 922/813/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Мачульського Г. М., секретар судового засідання - Корнієнко О. В., за участю представників: Офісу Генерального прокурора - Цимбалістого Т. О., Харківської міської ради - не з`явився, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради - не з`явився, Приватного підприємства «Топаз» - не з`явився, ОСОБА_1 - особисто, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 (у складі колегії суддів: Тарасова І. В. (головуючий), Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.), якою скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.07.2025 про залишення без розгляду позовної заяви у справі № 922/813/21 за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, Приватного підприємства «Топаз», ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Приватного підприємства «Топаз» (далі - ПП «Топаз») та ОСОБА_1 , у якому просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати пункт 63 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 10.11.2016 № 5396-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПП «Топаз», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2362; 3) витребувати у ОСОБА_1 на користь об`єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1; 4) зобов`язати Харківську міську раду прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відчуження об`єктів нерухомого майна комунальної власності відбулося з порушенням вимог законодавства, що призвело не тільки до економічних збитків (недоотримання об`єднаною територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавило інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на конкурентних засадах. Також прокурор зазначив, що звертається до суду із цим позовом в інтересах держави як самостійний позивач, оскільки відповідачі Харківська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так само як і Управління комунального майна та приватизації, є учасниками спірних відносин і вчинили дії, які негативно впливають на інтереси громади, тобто порушують інтереси держави. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 повернуто позовну заяву прокурора та додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16.10.2024, ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 скасовано, справу № 922/813/21 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.01.2025 позовну заяву Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) залишено без руху. Надано Керівнику Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме, на подання Господарському суду Харківської області: відомостей про наявність або відсутність електронних кабінетів у сторін; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; витягів з ЄДР на всіх відповідачів; письмового уточнення адреси відповідача ОСОБА_1 ; письмового правового обґрунтування позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь об`єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень та про зобов`язання Харківської міської ради прийняти нежитлові приміщення. Роз`яснено, що якщо прокурор не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява буде вважатися неподаною і буде повернута особі, що звернулася із позовною заявою. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/813/21; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.02.2025, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2025, повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 у зв`язку з її невідповідністю приписам статті 180 ГПК України, а саме, через порушення заявником процесуального строку, встановленого чинним законодавством для пред`явлення зустрічного позову, відсутності взаємопов`язаності первісного та зустрічного позовів та відсутності доказів сплати судового збору і направлення зустрічного позову на адреси інших учасників спору. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2025 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку для подання зустрічного позову, повернуто ОСОБА_1 зустрічний позов та додані до нього матеріали без розгляду. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.06.2025 позовну заяву Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) залишено без руху. Надано Керівнику Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка нерухомого майна) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Роз`яснено, що якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява буде залишена без розгляду. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2025 позовну заяву Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (нині - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова) залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 ГПК України, у зв`язку з не усуненням прокурором недоліків позовної заяви у встановлений строк, зазначених в ухвалі від 30.06.2025 щодо надання суду доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка нерухомого майна) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позову, обов`язковість подання яких встановлена частиною 6 статті 164 ГПК України. Суд першої інстанції зауважив, що позовній вимозі про витребування майна у недобросовісного набувача суд має надати оцінку під час розгляду справи. Тобто тільки суд вирішує чи є відповідач добросовісним, чи ні. Разом з цим, для постановлення судового рішення у справі та його виконання у випадку витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, має передувати внесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.07.2025, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції зауважив, що положення частини 5 статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача наведені приписи застосуванню не підлягають. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначив, що не зважаючи на посилання прокурора у позовній заяві на норми статті 388 ЦК України, його доводи, що послідовно викладені у позовній заяві та інших процесуальних документах, та його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння держави внаслідок неправомірних і недобросовісних дій його набувачів, зокрема, і ОСОБА_1 . За таких обставин, з огляду на неможливість перевірки добросовісності набувача на стадії відкриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове застосування судом першої інстанції до заявлених прокурором позовних вимог положень частини 6 статті 164 ГПК України щодо зобов`язання надати докази на підтвердження внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову та відповідно . Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 ГПК України), просить Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 скасувати, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.07.2025 залишити в силі. За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано, що звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор послався на положення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який втратив чинність, неправомірно визначив скаржника недобросовісним набувачем спірного майна, обрав неефективний спосіб захисту, неправильно визначив процесуальний статус учасників справи; сума вартості об`єкта приватизації визначена у договорі купівлі-продажу від 10.11.2016, є значно меншою ніж на час розгляду справи. Також, скаржник зазначає про порушення правил юрисдикції у судах попередніх інстанцій. При цьому, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/10902/14-ц, постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20 щодо закриття провадження у справі через порушення юрисдикції; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 щодо звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави самостійно; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 918/1043/21, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21 щодо способу захисту. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 922/813/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.08.2026. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Харківська міська рада, Управління комунального майна та приватизації, ПП «Топаз» у судове засідання своїх представників не направили. Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України. Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, ПП «Топаз». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого. 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон від 12.03.2025 № 4292-ІХ). Абзацом 1 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону внесено зміни до ГПК України, зокрема, до статей 164, 174 ГПК України. Так, статтю 164 ГПК України доповнено частиною 6 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Частину 2 статті 174 ГПК України доповнено абзацом 3 такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму». Також Законом від 12.03.2025 № 4292-ІХ доповнено статтю 390 ЦК України частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Законом від 12.03.2025 № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною 2 такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Із системного аналізу вказаних норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Верховний Суд зауважує, що положення частини 5 статті 390 ГПК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. Згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише за результатом дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення (постанова Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21). Верховний Суд у постановах від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі № 523/14914/24, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21 виснував, що у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини 5 статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема, на підставі частини 5 статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду, зокрема, з позовною вимогою про витребування майна (нежитлових приміщень) у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, прокурор зазначив, що така вимога спрямована до відповідача - ОСОБА_1 як недобросовісного набувача спірного майна, оскільки він достеменно знав, що майно набуте від ПП «Топаз», директором якого була його дружина, отримано останнім у власність з порушенням вимог законодавства про приватизацію. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21, від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23. Отже, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що не зважаючи на посилання прокурора у позовній заяві на норми статті 388 ЦК України, доводи прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння держави внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів, зокрема і ОСОБА_1 . Ураховуючи, що у поданому прокурором позові він просить витребувати нерухоме майно у недобросовісного набувача (останнього набувача), суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував, що приписи частини 5 статті 390 ЦК України, частини 6 статті 164, частини 4 статті 174 ГПК України у такому випадку не підлягають застосуванню при вирішенні питання про прийняття позову до розгляду. Питання про добросовісність/недобросовісність набувачів судом може бути вирішене лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає сталій практиці Верховного Суду (постанови від постановах від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі № 523/14914/24, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21), а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому, Верховний Суд наголошує, що вирішення питання щодо правильного обрання позивачем способу захисту порушеного права, як і встановлення обґрунтованості позовних вимог, здійснюється судом не на стадії відкриття провадження у справі, а виключно за наслідками її розгляду по суті на підставі повної та всебічної оцінки доказів. Так, у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту. До схожого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24, зазначивши про те, що суд не наділений повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Отже, на етапі вирішення питання про відкриття провадження суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати доказові матеріали та надавати правову оцінку обставинам справи. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», щодо неправомірності визначення прокурором скаржника як недобросовісного набувача спірного майна, щодо обрання прокурором неефективного способу захисту, щодо суми вартості об`єкта приватизації, оскільки такі доводи зводяться до заперечень скаржника проти задоволення позову прокурора по суті та не вирішуються судом на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі. У зв`язку з наведеним передчасними є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 918/1043/21, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21 щодо способу захисту. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції правил юрисдикції при вирішення питання про відкриття провадження у справі не обґрунтовані положеннями статті 20 ГПК України та спростовуються зазначеними положеннями законодавства. Доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 щодо звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави самостійно, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначене питання вже було предметом розгляду Верховним Судом у цій справі, за результатами якого Верховний Суд, розглянувши, зокрема, касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, дійшов висновку про обґрунтування прокурором підстав для звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно, про що було ухвалено постанову 16.10.2024. З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної ОСОБА_1 без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі № 922/813/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. С. Берднік Судді: В. А. Зуєв Г. М. Мачульський