Постанова Київський апеляційний суд № 759/1579/24

справа № 759/1579/24 головуючий у суді І інстанції Горбенко Н.О. провадження № 22-ц/824/3003/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Басараб Наталією Володимирівною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, 3% річних, інфляційних втрат та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 через свою представницю - адвокатку Басараб Н.В. звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Дельта Банк», у якому просив суд: поновити строк позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами, як такий, що пропущений з поважних причин; стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя в розмірі 1 328 700,00 грн., 3% річних за період з 02 березня 2016 року по 17 січня 2024 року в розмірі 314 192,00 грн., інфляційні втрати за період з 02 березня 2016 року по 17 січня 2024 року в розмірі 1 635 418,98 грн., моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн., а всього на загальну суму 3 778 310,98 грн., а також судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 40 000,00 грн. Позовні вимоги мотивував тим, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» був укладений кредитний договір №150199036975001, згідно з умовами якого банк надав відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн, зі сплатою 20,49 % річних за користування кредитом, на строк до 22 листопада 2016 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком 22 червня 2012 року укладено Іпотечний договір №1561, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Астра банк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договором. ОСОБА_1 після продажу прав вимоги виконував належним чином умови договору з 02 грудня 2013 року, але ПАТ «Дельта Банк», не маючи наміру виконувати умови кредитного договору, не відкрив для позивача відновлювальну кредитну лінію, що, в свою чергу, призвело до одностороннього невиконання умов договору з боку ПАТ «Дельта Банку». На численні письмові звернення ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» щодо виконання ним умов кредитного договору, права за яким були відступлені за договором купівлі-продажу прав вимоги від 02 грудня 2013 року, відповіді отримано не було, відновлювальна кредитна лінія так і не була відкрита. Незважаючи на виконання умов кредитного договору ПАТ «Дельта Банк» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, у зв`язку з чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А.В. 02 березня 2016 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та у їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22 червня 2012 року. ОСОБА_1 продовжував і далі виконувати умови кредитного договору, але ПАТ «Дельта Банк» виставило на продаж через електронний майданчик на електронні торги за квартиру АДРЕСА_1 з початковою ціною лоту - 2 143 000,00 грн., де переможцем торгів стала ОСОБА_2 , за ціною 1 285 800,00 грн. 18 жовтня 2018 року право власності на житлове приміщення було зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні №1078 від 18 жовтня 2018 року . 12 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі- продажу №859 від 12 листопада 2018 року. Оскільки відповідач ПАТ «Дельта Банк» набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, але не виконав свої зобов`язання перед позивачем щодо сплати на користь позивача ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то цим порушив права позивача. Так, згідно листа-вимоги від 10 квітня 2015 року розмір заборгованості, про яку зазначив банк, становить 495 381,18 грн., тоді як ринкова вартість квартири, яка була набута ПАТ «Дельта Банк» у власність, становила 2 143 000.00 грн. 90% вартості предмета іпотеки становить 1 928 700 грн., розмір забезпечених вимог іпотекодержателя становить згідно Кредитного договору 600 000,00 грн., отже сума, яку повинен був сплатити ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 , становить 1 328 700,00 грн. На підставі викладеного вважав, що у зв`язку із набуттям ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, правовідносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Дельта Банк» за договором іпотеки від 22 червня 2012 року припинилися шляхом повного і належного виконання зобов`язань за договором іпотекодавцем, а ПАТ «Дельта Банк» зобов`язаний був сплатити ОСОБА_1 1 328 700,00 грн. перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку, то у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Також вказав, що неповернення грошових коштів, що є перевищенням 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ «Дельта Банк» порушили не тільки плани та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному та фізичному стані. Внаслідок перенесеного стресу від неправомірних дій відповідача і втрати квартири, у позивача загострились хронічні хвороби, перебіг яких став тяжким і з 2018 року він постійно перебував на стаціонарних лікуваннях, втратив ногу. Спричинену моральну шкоду позивач оцінив у 500 000,00 грн. 07 березня 2024 року представник банку подав заяву про застосування строку позовної давності, оскільки наведені позивачем підстави поважності пропуску строку є необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя, 3% річних, інфляційних втрат та стягнення моральної шкоди було відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Басараб Наталія Володимирівна 02 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підтримавши доводи позовної заяви представниця зазначила, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що квартиру АДРЕСА_1 ПАТ «Дельта Банк» набув на підставі застереження у договорі в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» і відповідно оцінки не проводив. Грошові кошти ПАТ «Дельта Банк» набув вперше оцінивши квартиру в розмірі 2 143 000,00 грн, що є публічною інформацією, розміщеною на сайті ЕТС і не оспорювалось ПАТ «Дельта Банк». Спору щодо вартості квартири між сторонами в судовому засіданні не існувало, відповідач не заперечував і не заявляв жодних клопотань про долучення доказів на спростування ціни квартири, суд не роз`яснював сторонам право на призначення експертизи з метою оцінки вартості квартири. В момент внесення запису про набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», який співпадає із моментом припинення права власності у іпотекодавця, правовідносини іпотеки між іпотекодавцем та іпотекодержателем припиняються, а також у іпотекодержателя одномоментно виникає грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю - майновому поручителю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Виходячи із викладених норм права, у зв`язку із набуттям ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, правовідносини сторін за договором іпотеки від 22 червня 2012 року припинилися шляхом повного і належного виконання зобов`язань за договором іпотекодавцем, а ПАТ «Дельта Банк» зобов`язаний був сплатити апелянту 1 328 700 грн. перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Відповідач не заперечує того факту, що позивачу не перераховували 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, маючи такий обов`язок перед ним, що ціна, за якою вперше було оцінено квартиру, є ціна лоту 2 143 000,00 грн, що іншої оцінки ПАТ «Дельта Банк» не проводив, оскільки в рахунок заборгованості відповідач зареєстрував за собою право власності на квартиру і вже потім оцінив її і виставив на продаж, вперше набувши і грошових коштів за квартиру від продажу. Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку, то у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних. Неповернення грошових коштів, що є перевищенням 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, спричинило позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в 500 000,00 грн. Додатково зауважує, що про своє порушене право позивач дізнався у 2017 році (з листа банку від 15 березня 2017 року). Однак у зв`язку з встановленням з 12 березня 2020 року на всій території України карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а також введенням з 24 лютого 2024 року воєнного стану, який триває дотепер, ОСОБА_1 строк позовної давності не пропустив. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Басараб Наталією Володимирівною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя, 3% річних, інфляційних втрат та стягнення моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 11 листопада 2024 року представник ПАТ «Дельта банк» - Шутов Олексій Олегович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Свою позицію мотивував обставинами, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні апелянт ОСОБА_4 та його представниця - адвокатка Басараб Наталія Володимирівна вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити. У судовому засіданні представник ПАТ «Дельта банк» - Шутов Олексій Олегович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» був укладений кредитний договір №150199036975001, згідно умов якого, Банк надав Позичальнику відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн. з розрахунку 20,49 % річних за користування кредитом на строк до 22 листопада 2016 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» укладено Іпотечний договір №1561 від 22 червня 2012 року, яким в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, передано в іпотеку, належна ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, Виконавчий орган Київської міської ради від 20 січня 2009 року квартира АДРЕСА_1 . У підп. 1 пункту 5.7. договору іпотеки сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки вразі набуття іпотекодержателем права на звернення за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця з дотриманням вимог, установлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого, в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Астра банк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальним договором. Про це, листом №13408/АВ-Р/09122013-2292 від 09 грудня 2013 року ПАТ «Астра банк» повідомило ОСОБА_1 . Згідно листа-вимоги від 10 квітня 2015 року розмір заборгованості, про яку зазначив банк, становить 495 381,18 грн. 02 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22 червня 2012 року. 18 жовтня 2018 року право власності на житлове приміщення було зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні №1078 від 18 жовтня 2018 року. 12 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №859 від 12 листопада 2018 року. В обґрунтування позову позивач вказав, що ПАТ «Дельта Банк» через електронний майданчик виставило на продаж (електронні торги) квартиру АДРЕСА_1 з початковою ціною лоту - 2 143 000,00 грн, де переможцем торгів стала ОСОБА_2 . Ціна продажу - 1 285 800,00 грн. Тому, обраховував розрахунок, виходячи з вказаної суми. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції встановив відсутність відомостей про оцінку квартири АДРЕСА_1 станом на 02 березня 2016 року, тобто на дату набуття відповідачем права власності на квартиру. Відповідно, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості іпотечної квартири станом на момент звернення на неї стягнення, відсутні підстави для стягнення різниці між розміром заборгованості позивача та вартістю квартири у заявленому позивачем розмірі. Суд констатував, що жодна із сторін питання про призначення експертизи з метою встановлення та/або спростування розбіжностей у вартості квартири, не порушувала, так само, як розпорядившись наданими процесуальним законом правами на власний розсуд, не заявила клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених мотивів. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). Відповідно до частини першої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина третя статті 37 Закону України «Про іпотеку»). У цій справі Банк скористався наданим йому позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та 02 березня 2016 року зареєстрував за собою право власності на нього. Обов`язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений частиною 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки. Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (див. пункти 64.3, 69.1 постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/10059/17). Грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог. Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою (див. постанову Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі №200/14524/16-ц). Вказані висновки підтримано Верховним Судом при розгляді справи №751/2658/18 та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За відсутності будь-яких доказів на підтвердження дійсної вартості іпотечної квартири станом на момент звернення на неї стягнення банком (02 березня 2016 року) місцевий суд обґрунтовано вважав неможливим стягнути з відповідача на користь позивача різниці між розміром заборгованості позивача та вартістю квартири у заявленому позивачем розмірі. Отже, сама лише відсутність заперечень банку у суді першої інстанції щодо ціни, за якою він звернув стягнення на предмет іпотеки не є достатньою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в заявленому ним розмірі. Клопотань про призначення експертизи у справі чи витребування доказів позивач ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не заявляв, хоча з правами як учасник справи був ознайомлений та їх роз`яснень не потребував. Також процесуальні права були роз`яснені апелянту у суді апеляційної інстанції. Колегія суддів також враховує значну різницю в часі між моментом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки (березень 2016 року) та моментом аукціону/набуття у власність іпотечного майна ОСОБА_2 (жовтень 2018 року), у зв`язку з чим вважає недопустимим всупереч ч. 6 ст. 81 ЦПК України припускати, що протягом 2,5 років вартість іпотечної квартири була незмінною. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Басараб Наталією Володимирівною - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 14 лютого 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова