Постанова Київський апеляційний суд № 369/16558/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/16558/24 Головуючий у І інстанції - Омельченко М.М. апеляційне провадження №33/824/1272/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2025 року суддя Київського апеляційного суду Приходько К.П., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , потерпілої особи ОСОБА_2 переглянув справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн., - установив: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №100967 від 30 липня 2024 року, цього ж дня 30 липня 2024 року о 19 год 30 хв ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будинку по АДРЕСА_1 на побутовому ґрунті влаштував сварку з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у розмірі 605, 60 грн. Не погоджуючись із зазначеною вище постановою, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді скасувати та ухвалити нову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд не взяв до уваги ключові докази, які підтверджують його невинуватість та суперечать версії потерпілої особи ОСОБА_2 , а саме: відеозапис з бодікамер поліції, де ОСОБА_2 ображає його та визнає, що напав на нього з лопатою; постанову поліції від 30 липня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонений припис за домашнє насильство; відеозапис з його телефону, на якому ОСОБА_2 при поліції продовжував його ображати. Вказує, що суд в оскаржуваній постанові не навів жодного конкретного доказу, який підтверджував би факт його правопорушення. Апелянт просить також поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, посилаючись на те, що 28 жовтня 2024 року було винесено рішення у даній справі, що вказано в оскаржуваній постанові, проте, він не мав можливості вчасно отримати його копію, оскільки воно було фактично виготовлено лише через 73 дні після судового засідання, 09 січня 2025 року. Таким чином, лише 14 січня 2024 року він отримав оскаржувану постанову, що, відповідно, унеможливило подання апеляційної скарги у встановлений законом десятиденний строк. Перевіривши причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, передбаченого ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає можливим поновити ОСОБА_1 , пропущений строк, оскільки пропущений він був з поважних причин. У судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав. У судовому засіданні потерпіла особа - ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до статей 245, 280 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення. З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Пунктом 14 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи, суд не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред`явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, які передбачені ст. 129 Конституції України, та буде порушувати право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на захист. З даних протоколу серії ВАД №100967 слідує, що 30 липня 2024 року о 19 год 30 хв ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходячись за місцем проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно свого батька психологічне та фізичне насильство, а саме умисно висловлював образу в сторону свого батька ОСОБА_2 та заприскав очі перцевим балончиком. Своїми діями гр. ОСОБА_1 вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Як вбачається з пояснень, які долучені до протоколу серії ВАД №100967 син та батько тривалий час перебувають у конфлікті, обвинувачують один одного у неправомірних діях, словесних образах, провокації на конфлікт та нецензурних висловлюваннях у бік один одного. Аналізуючи наведені пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх поведінку в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги, беззаперечно вбачається, що між останніми існує тривалий конфлікт. Натомість, суд першої інстанції не встановив, в чому саме полягало фізичне насильство з боку ОСОБА_1 та які конкретно погрози та образи висловлювались ним і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи або його здоров`ю, або що могли завдати таку шкоду. Крім протоколу про адміністративне правопорушення та заяви ОСОБА_2 у справі відсутні інші докази вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру по відношенню до ОСОБА_2 . Долучений до протоколу рапорт за своєю суттю є документами внутрішнього обігу в органах патрульної поліції, та не може бути розцінений як самостійний достатній доказ обставин, викладених у протоколі та міг би бути прийнятим до уваги судом лише сукупно із іншими можливими доказами. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що обставини домашнього насильства, описані у протоколі, не дозволяють зробити однозначний висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено не лише про характер вчиненого психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_2 , а й про завдання внаслідок цього діяння шкоди його фізичному та психічному здоров`ю. Суд звертає увагу на те, що сварка в межах конфлікту за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному чи фізичному здоров`ю потерпілого не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку. За таких обставин, складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, в якому не зазначено про наявність обов`язкових наслідків, визначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, сам по собі не може бути належним доказом вчинення останнім вказаного правопорушення. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколах, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять. У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Відповідно до п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Частиною 3 ст. 62 Конституції України визначено, що усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Суд апеляційної інстанції застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. У відповідності до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Згідно ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закриттю, у зв`язку з відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду К.П. Приходько