Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/3801/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/3801/24Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В. Провадження № 33/817/413/24 Доповідач - Ваврів І.З. Категорія - ч.1 ст.173-2 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2024 р. м.Тернопіль Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З., за участі: - захисника особи, яку притягнуто до адміністративний відповідальності, ОСОБА_1 , адвоката Семченко Г.С., - потерпілого ОСОБА_2 , - представника управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради ОСОБА_3 , - особи, в сім`ю якої тимчасово влаштований неповнолітній ОСОБА_2 , ОСОБА_4 розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Семченко Г.С. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 року, в с т а н о в и в: Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП і застосовано відносно неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень. Як визнав суд, 10 лютого 2024 року о 20 год. 20 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчинила відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашнє насильство, тобто умисні дії, які виразились в образах та вчиненні психологічного тиску, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого. В апеляційній скарзі адвокат Семченко Г.С., що діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , вважає, що постанова винесена із порушенням та неправильним застуванням норм процесуального і матеріального права. Зазначає про порушення судом вимог ст.ст.245, 280 КУпАП, у зв`язку з чим судове рішення не може бути визнано обґрунтованим і підлягає скасуванню. Стверджує, що судом не досліджено повністю обставин, що сприяли такій поведінці матері, як описано у судовому рішенні. На переконання апелянта, дитина ( ОСОБА_2 ) перебував під впливом певних зовнішніх факторів, яким через неповнолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку. Таким фактором сторона захисту вважає маніпулювання сином зі сторони його батька ОСОБА_5 , який на даний час відбуває покарання за вироком суду. Зазначає, що неповнолітній ОСОБА_2 звинувачує свою матір та старшого брата в тому, що його батько ув`язнений і тому він втік до співмешканки батька ОСОБА_6 . Тому у ОСОБА_1 відсутні важелі впливу на дитину і вона лише хотіла, щоб її син не залишався із співмешканкою батька, оскільки остання веде аморальний спосіб життя. Звертає увагу на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 08 травня 2023 року, яким ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.182 КУпАП за невиконання обов`язків щодо виховання дітей. Зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано місце вчинення адміністративного правопорушення, а також не конкретизовано в чому саме полягало психологічне насильство і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП. Вважає, що суперечка, про яку йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП і не є об`єктивною стороною вказаного правопорушення. На переконання апелянта, факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 не знайшов свого підтвердження при розгляді справи в суді. Вказує, що самі по собі нецензурні висловлювання під час сварки не формують собою домашнє насильство та утворюють склад правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії були спрямовані на обмеження волевиявлення особи, викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційний невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, що в даному випадку відсутнє. Сторона захисту вважає, що в даному випадку склад адміністративного правопорушення не доведений сукупністю належних і допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом давали достатні підстави для беззаперечного висновку про винуватість ОСОБА_7 у його вчиненні. Просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Одночасно, ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки за участі апелянта була проголошена лише вступна та резолютивна частина оскаржуваної постанови, а з повним текстом судового рішення вона ознайомилась лише 29 квітня 2024 року із сайту Судова влада. ОСОБА_1 , як особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, належним чином повідомлялася апеляційним судом про дату, час та місце розгляду справи, однак повторно в судове засідання не з`явилися та не повідомили суд про причини неявки. Разом з тим, захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвокат Семченко Г.С. повідомила суд про неможливість з`явитися до суду ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням її за межами України та не заперечувала щодо розгляду справи без її участі. Заслухавши апелянта - захисника особи, яку притягнуто до адміністративний відповідальності, адвоката Семченко Г.С., яка підтримала подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просить її задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції і закрити провадження у справі; потерпілого ОСОБА_2 та представника управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, які рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим і тому просять залишити його без зміни; особу, в сім`ю якої тимчасово влаштований неповнолітній ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка підтримала думку потерпілого та представника міської ради щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги приходжу до наступних висновків. За загальним правилом, визначеним ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк, за заявою особи щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Відповідно до ч.2 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Як вбачається з матеріалів провадження, відомостей про отримання ОСОБА_1 чи її захисником захисником копії судового рішення відсутні. В апеляційній скарзі зазначено, що з повним текстом постанови суду першої інстанції сторона захисту ознайомилась в ЄДРСРУ 29 квітня 2024 року. Апеляційну скаргу подано 09 травня 2024 року. За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження пропущено апелянтом з поважних причин і тому, відповідно до ст.289 КУпАП, його потрібно поновити. Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно з приписами ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Судом першої інстанції ці вимоги закону в повній мірі були дотримані та обґрунтовано ухвалено рішення, яким ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність. Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Нормами наведеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дитина, яка постраждала від домашнього насильства особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у буль-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Судом першої інстанції встановлено, що 10.02.2024 року о 20 год. 20 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчиняла відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , умисні дії, які виразились в образах та вчиненні психологічного тиску, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого, що судом кваліфіковано як домашнє психологічне насильство. Ці обставини відображені у протоколі про адміністративне правопорушення від 10.02.2024 року серії ВАД № 567918 та об`єктивно стверджуються іншими доказами, що були предметом дослідження місцевого суду та отримали належну правову оцінку, з якою суд апеляційної інстанції погоджується. Зокрема, поясненням потерпілого ОСОБА_2 , які він надав у суді першої інстанції в присутності представника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, відповідно до яких його мати ОСОБА_1 неодноразово ображала його та висловлювалась у його сторону нецензурною лайкою; називала його наркоманом, хоча він не вживає наркотичні засоби. При цьому, він боявся, що вона може його вдарити, оскільки такі дії з боку матері вчинялися неодноразово. Через постійні образи зі сторони своєї матері він не хоче повертися до дому і тому проживає у свого класного керівника. Аналогічні свідчення неповнолітній потерпілий ОСОБА_2 , в присутності ОСОБА_4 , в сім`ї якої він тимчасово проживає, а також представника міської ради надав у суді апеляційної інстанції, підтвердивши обставини, що мали місце 10.02.2024 року за наслідками яких відносно його матері ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення. Також потерпілий зазначив, що його мати неодноразово проявляла до нього агресію та застосовувала до нього фізичну силу. Терміновим заборонним приписом стосовно кривдника від 10.02.29024 року, яким поліцейський, на підставі положень ст.25 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству у зв`язку з існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, заборонив ОСОБА_1 в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (сином ОСОБА_2 ) строком на 5 діб. (а. с.9) Формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, за змістом якої поліцейським визначено високий рівень небезпеки вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_2 (а. с.6-8) Рапортами працівників поліції, у яких відображені обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а. с.11-12) Також, предметом дослідження місцевого суду був відеозапис з нагрудної камери працівника поліції № 472548, яким зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй адміністративного правопорушення. Рішенням Тернопільської міської ради від 14.02.2024 року, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та тимчасове влаштування неповнолітнього ОСОБА_2 в сім`ю ОСОБА_4 . (а. с.15-18) Представник управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в суді апеляційної інстанції пояснила, що у зв`язку із засудженням ОСОБА_8 , який є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , останньому було запропоновано налагодити контакт з матір`ю та прийняти рішення про його місце проживання, після чого ОСОБА_2 нетривалий час проживав з мамою, проте в подальшому висловив бажання проживати в сім`ї свого класного керівника ОСОБА_4 .. Також їй відомо, що у зв`язку із звинуваченням ОСОБА_1 свого сина ОСОБА_2 у зловживанні наркотичним засобами, ОСОБА_9 добровільно здавав відповідні аналізи, які не підтвердили звинувачення його матері. Зазначила, що на даний час в судовому порядку розглядається питання про відібрання ОСОБА_2 від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав і влаштовування в сім`ю ОСОБА_4 . Допитана судом апеляційної інстанції ОСОБА_4 повідомила, що вона є класним керівником неповнолітнього ОСОБА_2 і тому їй відомо про непрості та неприязні стосунки, які склалися між ОСОБА_10 та його мамою. Після подій, які мали місце 10 лютого 2024 року, коли на ОСОБА_1 склали протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_9 телефонував до неї і був дуже наляканий тим, як мама поводилась по відношенню до нього. Доводи апелянта про наявність обставин, що сприяли такій поведінці матері, як описано у судовому рішенні, а також про перебування неповнолітнього ОСОБА_2 під впливом певних зовнішніх факторів, яким через неповнолітній вік останній неспроможний надавати об`єктивну оцінку, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки це жодним чином не виправдовує словесні образи, погрози та інші форми прояву домашнього насильства матері по відношенню до своєї неповнолітньої дитини. Те, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано місце вчинення адміністративного правопорушення, на що звертає сторона захисту, на думку суду, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки такі відомості відображені в долучених до матеріалів справи доказах, які з достатньою повнотою дозволяють ідентифікувати місце вчинення правопорушення, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині постанови Тернопільського міськрайонного суду від 11.04.2024 року. Не погоджується апеляційний суд з твердженням сторони захисту про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення не конкретизовано в чому саме полягало психологічне насильство і яка шкода заподіяна. Як слідує зі змісту протоколу, який досліджувався судами першої та апеляційної інстанцій, у ньому зазначено, що умисні дії психологічного характеру, які ОСОБА_1 вчинила по відношенню до свого неповнолітнього сина виражались у тому, що вона його ображала, висловлювалась нецензурною лайкою, чинила психологічний тиск. Перебування ОСОБА_2 10.02.2024 року в квартирі ОСОБА_6 (співмешканки його батька - ОСОБА_8 ) та факт притягнення її до адміністративної відповідальності за невиконання обов`язків щодо виховання своїх дітей, що мав місце 08 травня 2023 року, на що звертається увага в апеляційній скарзі, на переконання суду не виправдовує дії ОСОБА_1 та характер її поведінки по відношенню до свого сина і не спростовує її вини у вчиненні інкримінованого правопорушення. На переконання апеляційного суду, аналіз матеріалів провадження та досліджених судом доказів спростовує твердження захисника про те, що між ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином мала місце суперечка та конфлікт, які не охоплюються диспозицією статті 173-2 КУпАП і не є об`єктивною стороною вказаного правопорушення. Суд виходить з того, що характер поведінки ОСОБА_1 щодо свого сина, який відображений матеріалами відеофіксації, а також пояснення неповнолітнього ОСОБА_2 , в сукупності з іншими доказами у справі, свідчить про те, що такі дії носять тривалий характер, а словесні образи, висловлені у нецензурній формі спрямовані на обмеження волевиявлення потерпілого і спрямовані на те, щоб викликати побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинити емоційну невпевненість і можуть завдати шкоди психічному здоров`ю особи, яка в силу свого неповнолітнього віку та неприязних стосунків з матір`ю реально сприймає висловлені нею у такий спосіб погрози. З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно, з дотриманням вимог ст.251 КУпАП дослідив докази у справі та відповідно до ст.252 КУпАП дав їм належну правову оцінку і дійшов обґрунтовуваного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адмінстративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. З огляду на викладене, вважаю, що постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 року відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю. Керуючись ст.294 КУпАП, п о с т а н о в и в: Поновити адвокату Семченко Г.С. строк на апеляційне оскарження постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 р. Апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Семченко Г.С. залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2024 р., якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя