Постанова 4807 № 334/5223/23

Дата документу 11.02.2025 Справа № 334/5223/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5223/23 Провадження №22-ц/807/377/25 Головуючий в 1-й інстанції Бредіхін Ю.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2024 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З., секретарВолчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за первісним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 52 247,64 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 45 359,09 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 6 888,55 грн., а також судовий збір. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що 26.10.2015 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з метою отримання банківських послуг позивача. Позивач на виконання умов договору надав відповідачу грошові кошти у кредит, але у зв`язку з невиконанням відповідачем умов надання таких послуг у нього утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути. Відповідачка заперечила проти позовних вимог у повному обсязі, подавши 24.07.2023 року зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з її рахунку грошових коштів в розмірі 56356,62 грн. неправомірними; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь грошові кошти в розмірі 56356,62 грн. та судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що 26.10.2015 з метою отримання особової дебетової картки для отримання заробітної плати та інших потреб ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є AT КБ «ПриватБанк». Після підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та отримання банківської картки стала споживачем банківських послуг AT КБ «ПриватБанк». Банк видав їй кредитні картки: Картка Універсальна № НОМЕР_1 (строк дії до 07/19) та Картка Універсальна Gold № 5168742227711623 (строк дії 07/22). До подання первісного позову AT КБ «Приватбанк» не звертався ані до ОСОБА_1 з письмовими вимогами щодо сплати будь-якої заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 26.10.2015, ані до суду. Однак, AT КБ «ПриватБанк» без будь-яких виконавчих документів і попереджень першого числа щомісячно, починаючи з 01.04.2016 списував з рахунку ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом. Так, всього з карткового рахунку банком було списано 56356,62 грн. Згоди на списання власних коштів з рахунків, які були відкриті для отримання заробітної плати, ОСОБА_1 не надавала. Зазначені списання були здійснені також за відсутності судового рішення про стягнення заборгованості. АТ «КБ «Приватбанк» також подав заяву про застосування строків позовної давності щодо зустрічних позовних вимог. РішеннямЛенінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2023 року, відмовлено у задоволені первісного позову акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми у повному обсязі. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено частково. Стягнуто із акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму безпідставно списаних грошових коштів з карткового рахунку у розмірі 54 298 (п`ятдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім) гривень 33 копійки. Стягнуто із акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму судових витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень. В задоволені решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги первісного позову та відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що між Банком та відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви від 14.06.2018 року. Крім того, 29.09.2022 року відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту, в якому додатково зафіксовано істотні умови кредитного договору. Відповідачка ОСОБА_1 отримавши кредитні кошти активно ними користувалася, про що свідчить виписка з рахунку, при цьому повертала суму заборгованості не в повному обсязі, у зв`язку із чим утворилась заборгованість. Списання коштів на погашення відсотків відбувалося з 2015 року, тому безпідставними є доводи суду щодо відмови у застосування строку позовної давності. Навіть у випадку вирахування з тіла кредиту суми сплачених відсотків, розмір заборгованості відповідачки складає 22307,687 грн. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка 26.10.2015 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «Приватбанк». Банк видав їй кредитні картки: Картка Універсальна № НОМЕР_1 (строк дії до 07/19) та Картка Універсальна Gold № 5168742227711623 (строк дії 07/22). Згідно із довідкою позивача за заявою відповідача, останній отримав декілька банківських карт. Відповідач користувався вказаними грошовими коштами, що підтверджується наданою позивачем випискою. Проте, неналежним чином виконував своє зобов`язання щодо сплати суми кредиту, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 52 247,64 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 45 359,09 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 6 888,55 грн. В підтвердження цього твердження позивачем надано відповідні розрахунки, складені самим позивачем. Відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_1 з карткового рахунку банком було списано 56356,62 грн. Згоди на списання власних коштів з рахунків, які були відкриті для отримання заробітної плати, ОСОБА_1 не надавала. Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову і задовольняючи частково зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що списання коштів з рахунків клієнта без його розпорядження може відбуватись лише у разі узгодження таких договірних умов. Між тим, як встановлено в цій справі, узгоджених та підписаних умов кредитного договору між сторонами не мається, крім анкети-заяви, у якій не міститься положень про договірне списання коштів з картрахунків клієнта. Банк наголошує на тому, що списання проводилось на погашення заборгованості, але в ході розгляду справи встановлено, що заборгованість у ОСОБА_1 перед банком відсутня. Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість первісних позовних вимог та наявність підстав для задоволення зустрічної позовної заяви з урахуванням заяви АТ «КБ «Приватбанк» про застосування строків позовної давності за період з 01.04.2016 по 01.03.2017 року. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного погоджується, виходячи з наступного. 26.10.2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «Приватбанк». У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Паспорт споживчого кредиту від 29.09.2022р. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві відсотки за користування кредитними коштам не зазначені. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Паспорт споживчого кредиту від 29.09.2022р. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. У довідці про умови кредитування, наданої позивачем, умови розрахунку прострочених відсотків, а також їх нарахування при відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, не передбачено, а відповідно їх розмір заявлений до стягнення є недоведеним. Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв`язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності. Такі висновки суду першої інстанції, узгоджуються з правовою позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року. Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів, між тим з розрахунку заборгованості наданого до суду, вбачається, що позивач не має заборгованості за тілом кредиту, при цьому з системного аналізу положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку наданих до позову та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, яке просить стягнути позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що в підписаних відповідачем документах (анкеті-заяві) відсутня регламентація складових частин поняття "прострочене тіло кредиту", колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає. Що стосується паспорту споживчого кредиту від 29.09.2022, який підписаний відповідачем у справі, то слід зазначити, що за змістом даного документу не має жодного посилання на те, що він є складовою анкети-заяви б/н від 26.10.2015р. і має до неї будь-яке відношення. При цьому за вимогами позову, позивач просить стягнути заборгованість саме за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 26.10.2015 року, щодо якого справедливим є посилання на відсутність підтверджень узгодження нарахування процентів та штрафних санкцій. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог первісного позову. Відповідно до пункту 2 статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. У відповідності з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Можливість договірного списання передбачена також пунктом 6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, а саме, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. З вказаних нормативних актів, слідує, що списання коштів з рахунків клієнта без його розпорядження може відбуватись лише у разі узгодження таких договірних умов. Між тим, як встановлено в цій справі, узгоджених та підписаних умов кредитного договору між сторонами не мається, крім анкети-заяви, у якій не міститься положень про договірне списання коштів з картрахунків клієнта. Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічної позовної заяви з урахуванням заяви АТ «КБ «Приватбанк» про застосування строків позовної давності за період з 01.04.2016 по 01.03.2017 року. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити, а вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 13 лютого 2025 року. Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко О.З. Поляков