Постанова 4807 № 334/5356/20

Дата документу 08.02.2022 Справа № 334/5356/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5356/20 Головуючий у 1-й інстанції: Філіпова І.М. Провадження №22-ц/807/657/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву б/н від 13 вересня 2013 року, підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг. Цією заявою підтверджується, що відповідач був повністю проінформаний про умови кредитування, які були йому надані в письмовій формі. При укладанні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання. Банком було виконано умови кредитного договору в повному обсязі та надано відповідачу кредит. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим станом на станом на 14 червня 2020 року заборгованість становить 20365,83 грн, яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту 10625, 11 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 3712, 80 грн, пеня 6027, 92 грн. 17 грудня 2020 року позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, а саме: позивач просить стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 14335, 92 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 10623,12 грн, у тому числі за поточним тілом кредиту 20,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 10623, 12, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України-3712,80 грн, а також понесені позивачем судові витрати. Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вищезазначену заборгованість у розмірі 14335, 92 грн за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2013 року, а також судові витрати в розмірі 2102 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів Банку, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, тому помилково відмовив у задоволенні позову. Відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої їй відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, зі встановленням кредитного ліміту в розмірі 500 грн, який в подальшому було збільшено до 8300 грн. Відповідач після отримання картки здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Крім того, користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку. Судом не досліджено належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з Випискою з особового рахунку позичальника, не спростовано усіх встановлених обставин, зокрема щодо фактичного отримання та використання відповідачем кредитних коштів. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 20365,83 грн., яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. п.1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення відповідає зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення між сторонами кредитного договору, та отримання відповідачем кредитного ліміту у розмірі 500 грн, який в подальшому було збільшено до 8300 грн. Підписання ОСОБА_1 анкети заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ « ПриватБанк» від 13 вересня 2013 року не свідчить про її волевиявлення з укладення кредитного договору, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 13 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (скорочена назва ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва АТ КБ «ПриватБанк»), укладено кредитний договір № б\н з ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.17). У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.16, 18-48). Згідно з наданим банком розрахунком, у ОСОБА_1 станом на 14 червня 2020 року виникла заборгованість за кредитним договором б/н від 13 вересня 2013 року в розмірі 20365,83 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 10625,11 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 3712, 80 грн, пені 6027, 92 грн. (а.с.9-13). Згідно заяви позивача про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 14335,92 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 10623,12 грн, у тому числі за поточним тілом кредиту 20,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 10623,12 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України -3712,80 грн (а.с.176-185). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У ч. 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У ч. 1 ст. 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновку щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 140131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором, позивач посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», які не підписані ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», а також умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву. Витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову у стягненні заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив і з того, що до матеріалів справи не додано будь-яких доказів на підтвердження видачі банком відповідачу кредитної картки, зарахування на цю картку суми кредиту у розмірі 500 грн, який в подальшому Банком було збільшено до 8300 грн, відкриття позивачем рахунків на ім`я ОСОБА_1 , зняття кредитних коштів за заявою № б\н від 13 вересня 2013 року. Проте, з таким висновком не можна погодитись, виходячи з наступного. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК Українивизначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з цим позовом банк подав до суду анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості тощо. Крім того, звертаючись до суду з позовною заявою, банк подав до суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням їх номера та строку дії, виписку по картковому рахунку за період з 12 серпня 2015 року по 14 червня 2020 року тощо. Суд першої інстанції не дослідив їх у сукупності з розрахунком заборгованості та іншими доказами, які було подано до позовної заяви, тому дійшов передчасного висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 500 грн, який в подальшому Банком було збільшено до 8300 грн, а також користування останнім цими коштами. При цьому, банк у відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 та в апеляційний скарзі вказував на те, що з вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254(в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першоїта апеляційної інстанцій). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами. Проте, суд першої інстанції не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи позивача. Отже, суду першої інстанції необхідно було дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії, чи користувався останній кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі. Таким чином, при розгляді справи суд першої інстанції не перевірив з достатньою повнотою доводів позовної заяви, в рішенні не зазначив конкретних обставин, які спростовують у повному обсязі заявлені у справі вимоги. Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с. 177-185), а також виписку (а.с.128-131), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після підписання анкети-заяви отримала дві кредитні картки та користувалалася грошима, отримувала кошти через банкомат, розплачувалася за товар в магазині, частково погашала заборгованість за кредитним договором. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Таким чином Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року. При цьому, колегія суддів погоджується з доводам апеляційної скарги, що заповнення анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг саме 13 вересня 2013 року надає можливість клієнту банку будь-коли користуватись банківчськими послугами, для їх отримання та користування повторне заповнення анкети ( укладання додаткового договору) не потребується, а належним доказом укладення договору є анкета-заява та отримана за бажанням кредтна картка, використання якою клієнт визначає самостійно за своєю потребою. Однак, із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, пеня, коміся, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами у заяві анкеті б/н від 13 вересня 2013 року, що свідчить про те, що сплачені відповідачем кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення. З наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору. Анкета-заява від 13 вересня 2013 року, підписана сторонами, не містить як відомостей, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії так і відомостей про погашення нарахованих процентів за рахунок кредиту, пені, комісії. Отже, підстави для збільшення кредиту за рахунок погашення нарахованих процентів, пені та комісії відсутні. Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10623.12 грн, оскільки з виписки по рахунку наданого АТ КБ «ПриватБанк» вбачається ( а.с. 128-131), що відповідач в період між 12 серпня 2015 року та 01 березня 2020 рокуфактично отримала та використала кошти надані Банком на кредитну картку у розмірі 24005.40 грн, а сума коштів внесених ОСОБА_1 на погашення заборгованості становить 25431.85 грн , тобто на 1426.45 грн більше, ніж було знято. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для стягнення на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту саме в розмірі 10623,12 грн, оскільки вказана сума утворилася внаслідок включення відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії, сплата та розмір яких не було передбачено узгодженими умовами договору та складається не лише з наданих позичальнику в користування коштів. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» в позові просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3712,80 грн, обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що з 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки "Універсальна", 84,0% - для картки "Універсальна голд". Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався на зміни внесені 01 березня 2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг. Водночас, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач ознайомився зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг від 01 березня 2019 року щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки "Універсальна", 84,0% - для картки "Універсальна голд" та, що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (84%). Проте, як вже зазначалось, Умови та правила банківських послуг, на які посилається Банк, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору №б/н від 13 вересня 2013 року. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84%. До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 листопада 2020 року по справі №313/346/20-ц (провадження №61-14573св20). Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Вимоги про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач не пред`являв. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів зазначає, що не має правових підстав для задоволення позову про стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України. З огляду на зазначене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволені позову, проте у задоволенні позову слід відмовити з мотивів, зазначених в мотивувальній частині цієї постанови, тому судове рішення підлягає зміні. З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги АТ КБ « ПриватБанк» частково є виправданими. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу частково, проте судове рішення змінює в частині мотитвів відмови у задоволенні позуву, тому підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року у цій справі змінити, виклавши обгрунтування мотивів відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства Комкрційний банк « ПриватБанк» у редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 08 лютого 2022 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.