Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/16394/24

Справа № 127/16394/24 Провадження № 22-ц/801/318/2025 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2025 рокуСправа № 127/16394/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач), суддів: Сала Т. Б., Сопруна В. В., секретар судового засідання Куленко О. В., учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу), ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, що предмета спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Романюк Л. Ф. у м. Вінниці, дата складення повного тексту 27 листопада 2024 року, в с т а н о в и в : У травні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Покоєвича А. О. звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_3 за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2023 року було розірвано. В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною, на письмові прохання зв`язатись із сином та поговорити з ним, від відповідачки надходять негативні повідомлення із заборонами на спілкування з сином та погрози. Просив суд зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити наступні способи участі у вихованні сина: -тричі на тиждень: понеділок, середа, п`ятниця, з 10:00 год. до 18:00 год., особисті побачення батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , без присутності матері ОСОБА_3 ; - тричі на тиждень: понеділок, середа, п`ятниця з 19:00 год. до 20:00 год., спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 по відео зв`язку, без присутності матері ОСОБА_3 ; - спільне дозвілля батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , без присутності матері ОСОБА_3 кожного парного року на державні свята: 1 січня або 25 грудня, а також на 10 квітня - день народження дитини ОСОБА_4 та на 22 грудня - день народження батька ОСОБА_1 з попереднім узгодженням з матір`ю : з 09:00 год. по 09:00 год. наступного дня; - спільний відпочинок та оздоровлення сина ОСОБА_4 та батька ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_3 в період літніх та зимових канікул (1/2 кожних канікул), решта канікул за домовленістю. Син проводить час з батьком на території фактичного проживання батька, або на його розсуд; - необмежене спілкування з дитиною ОСОБА_4 особисто батьком ОСОБА_1 засобами телефонного, поштового та електронного чи іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між батьком та сином; -побачення батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 за фактичним місцем проживання чи перебування сина, на території фактичного місця проживання чи перебування або на його розсуд в усі інші дні року з попереднім узгодженням з матір`ю ОСОБА_3 . У разі неможливості побачення батька з сином внаслідок об`єктивних обставин (хвороби дитини, зміни розпорядку занять у дошкільному закладі, школі чи будь якому іншому навчальному закладі) батько отримує право на побачення із сином в інший, вільний від занять день. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2024 року позов задоволено частково: -зобов`язано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні та вільному спілкуванні з спільною дитиною сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з його сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: - щопонеділка щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год.; - щосереди щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год.; - щоп`ятниці щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини та в присутності матері або за домовленістю без її присутності; - можливість необмеженого телефонного або онлайн спілкування з дитиною за допомогою будь яких засобів зв`язку, у тому числі інтернет додатків; - кожного року у день народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - навідувати його з можливістю привітання з днем народження та за бажанням дитини бути присутнім на його святах з приводу дня народження; - свята: Новий рік, Різдво Христове, Паска, Трійця, тощо, навідувати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з можливістю привітання з даними святами; - 22 грудня з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; - спільний відпочинок з батьком ОСОБА_1 10 днів в літній період. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виявляє бажання спілкуватись та зустрічатись із сином, судом не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування із дитиною у спосіб, визначений висновком Органу опіки і піклування Вінницької міської ради від 23 жовтня 2024 року чи обставин, які б свідчили, що спілкування батька з дитиною перешкоджатиме нормальному розвитку дитини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення довготривалих побачень батька з сином без присутності матері, суд першої інстанції врахував малолітній вік ОСОБА_4 , якому лише 3 роки. Не погодившись із таким рішенням в частині визначеного судом часу побачень з дитиною, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Покоєвича А. О., 19 грудня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення та визначити спілкування з дитиною без присутності матері і встановити такий графік побачень, який він просив у позовній заяві. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання своїх обов`язків, передбачених нормами СК України, намагається виявляти ініціативу (незважаючи на матеріальне утримання дитини) щодо участі у вихованні дитини та спілкуванні із нею. Батько має право особисто брати участь у вихованні дитини та зустрічатися з нею без присутності матері або інших осіб (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/3-051/17), проте суд необґрунтовано визначив спілкування з дитиною в присутності матері та безпідставно взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, а не графік, який він запропонував у позові. 03 січня 2025 року ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Основними доводами відзиву є те, що з 2022 року ОСОБА_1 залишив ОСОБА_3 із сином, якому на той час було півтора року. До січня 2023 року позивач взагалі не приходив до сина. На даний час дитина не знає позивача як батька, а тому побачення ОСОБА_1 з сином повинні бути тільки в присутності матері, до такого ж висновку дійшов і Орган опіки і піклування Вінницької міської ради, з яким погодився і суд першої інстанції. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Покоєвич А. О. підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. ОСОБА_6 заперечила проти апеляційної скарги, підтримали доводи, викладені у відзиві. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2024 року в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону. Відповідно до частин 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. По справі встановлено наступні обставини: -позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2023 року (а.с.10); -від шлюбу мають малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 травня 2021 року (а.с. 11); - відповідно до висновку № 01/00/011/169748 від 23 жовтня 2024 року орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним визначити ОСОБА_1 такі способи участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : щопонеділка щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; щосереди щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; щоп`ятниці щомісяця з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; необмежене спілкування шляхом застосування засобів телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку; 10 квітня кожного парного року з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; 22 грудня щороку з 17:00 год. до 20:00 год. з урахуванням режиму дня дитини; спільний відпочинок з батьком 10 днів в літній період (а.с.77-79). - відповідачка ОСОБА_3 в зв`язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується ОСОБА_8 записом про шлюб (а.с. 129). Між сторонами виник спір з приводу визначенні способу та порядку участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції). Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Під час розгляду справи суд першої інстанції вірно виснував, що відповідачка не заперечує, а позивач має право як батько на особисте спілкування з дитиною, передбачене положеннями частини другої статті 157 СК України, в ході розгляду справи судом не здобуто доказів неспроможності батька спілкуватися та доглядати за сином, що могло б перешкоджати нормальному його розвитку. Проте, встановивши, що батьки дитини не можуть самостійно визначити способи участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, стосунки між колишнім подружжям ускладнюють можливість позивача спілкуватися з сином, суд першої інстанції, врахувавши право та бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм малолітнім сином, а також те, що син сторін ОСОБА_9 досяг лише трирічного віку та не має досвіду тривалого спілкування з батьком, а також зважаючи на розпорядок дня та необхідність забезпечення дитині права на відпочинок, дійшов висновку про доцільність встановити конкретний спосіб та час участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_9 як в присутності, так і без присутності матері ОСОБА_2 . Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як з огляду на те, що ОСОБА_4 є малолітньої особою ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), усі різкі зміни у середовищі дитини, які безпосередньо пов`язані з порушенням її комфорту (зміна звичної обстановки, порушення режиму сну і харчування, незвичне місце відпочинку тощо) можуть негативно вплинути, як на її психічний розвиток в цілому, так і психоемоційний стан зокрема. Це також стосується і часу, який дитина буде проводити поза межами дому, адже в силу особливостей вікового розвитку в неї не сформоване уявлення про час та простір і тому пояснити їй чому вона має, наприклад, 8 годин тричі на тиждень (як про те просить позивач) перебувати в іншому домі/місці виключно за відсутності матері, неможливо. За даних умов, зважаючи на вікові особливості ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), регулярні довготривалі зустрічі поза межами звичного комфортного середовища та без присутності матері ОСОБА_3 , можуть мати непередбачувані наслідки для психічного розвитку дитини. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та можливість спілкування батька як з матір`ю, так і за її відсутності, що відповідає найкращим інтересам дитини, забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини, не має нав`язливого та обтяжливого характеру для дитини, та сприяє налагодженню довірливих відносин батька із сином. Доводи апеляційної скарги про необхідність проведення зустрічей батька виключно без присутності матері та в значно більшому за обсягом часу розмірі, ніж визначено висновком органу опіки та піклування, є необґрунтованими, оскільки такі вимоги будуть гнітючими насамперед для дитини. Крім того, апеляційний суд зауважує, що деякі способи участі батька у спілкуванні з дитиною, які він просить встановити суд, з огляду на їх зміст, націлені на майбутнє (як от канікул, коли дитині всього 3 роки і вона не ходить до школи). Одночасно апеляційний суд акцентує, що як потреби дитини, так і можливості, з віком змінюються і встановлений судом спосіб та порядок участі батька у спілкуванні з дитиною не є незмінним: за наявності підстав, він може бути змінений або самими батьками за домовленістю, або судом, або ж самою дитиною по досягненню нею 14-річного віку. Судове рішення не може запрограмувати спілкування та участь у вихованні дитини батьків з моменту народження дитини і до припинення особою статусу дитини. Відтак доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності надати перевагу інтересам батька над інтересами дитини. Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач ОСОБА_1 виявляє бажання спілкуватись та зустрічатись з сином ОСОБА_4 , судом не встановлено, жодних обставин або належним чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із дитиною у спосіб, визначений висновком Органу опіки і піклування Вінницької міської ради віл 23 жовтня 2024 року, чи обставин, які б свідчили, що спілкування батька з дитиною перешкоджало б його нормальному розвитку. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Покоєвичем А. О., такими, що не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2024 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Матеріали справи не містять доказів понесення в ході апеляційного розгляду судових витрат відповідачкою. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2024 року залишити без змін. Судові витрати ОСОБА_1 , понесені ним в апеляційній інстанції, залишити за ним. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді: Т. Б. Сало В. В. Сопрун