Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2517/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2025 р. Справа № 440/2517/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 (суддя Клочко К.І.; м. Полтава) по справі № 440/2517/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі відповідач, В/ч НОМЕР_1 НГУ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить: - визнати протиправною бездіяльності В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо здійснення розрахунку та невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 в порядку визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі 440/6442/20 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 6793,92 грн з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 НГУ донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 рік, в порядку визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі 440/6442/20, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 6793,92 грн з урахуванням раніше виплачених сум. - визнати протиправною бездіяльності В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо здійснення розрахунку та невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 в порядку визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі 440/6442/20 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 25.05.2016 по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, в порядку визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі 440/6442/20, в розмірі 517824,09 грн з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 НГУ донарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 25.05.2016 по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, в порядку визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі 440/6442/20, в розмірі 517824,09 грн з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на дату звільнення позивача з військової служби з ним не проведено повного розрахунку, зокрема: не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 25.05.2016 в належному розмірі, що є порушенням прав позивача. Полтавський окружний адміністративний суд, рішенням від 24.10.2024, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправними дії В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2016. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2016 у розмірі 6793,92 грн, з урахуванням проведених виплат. Визнав протиправними дії В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно. Стягнув з В/ч НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року у розмірі 119634,03 грн, з урахуванням обов`язкових відрахувань. В решті позовних вимог відмовив. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з В/ч НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року у розмірі 119634,03 грн, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у спосіб визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно та стягнути з В/ч НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року у розмірі 293617,64 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно обрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року, оскільки обрахував середньоденне грошове забезпечення позивача без урахування виплаченої йому у квітні 2016 року допомоги на оздоровлення в суму заробітної плати за квітень 2016 у розмірі 4549,50 грн. Вказує, що надані відповідачем відомості в довідці розрахунку від 20.03.2024 №184 в частині виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 9099,00 грн. не підтверджена первинними бухгалтерськими документами та випискою з рахунку позивача, а також наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.04.2016 №

125. Беручи до уваги вищезазначене відомості внесені до довідки розрахунку від 20.03.2024 №184 ввели в оману суд першої інстанції та не відображають фактичних даних котрі подані для оцінки суду. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на помилкове застосування судом першої інстанції Порядку №260, який не розповсюджував свою дію на Національну гвардію України. Стверджує, що правильно розрахував суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода є одноразовим видом грошового забезпечення, який виплачується щомісячно. Також вважає, що при визначені розміру середнього заробітку суд першої інстанції мав застосувати запропоновану відповідачем формулу 4182,51 грн (компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки) / 388061,16 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100% = 0,010%. Отже вважає, що сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 238,66 грн (середня заробітна плата за один день) х 0,010% х 1626 (дні затримки розрахунку) = 3880,61 грн. Також вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Сторони не погодилися з апеляційними скаргами один одного та подали на них відзиви. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, з таких підстав. З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач є учасником бойових дій, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено копію посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 02.11.2015. Відповідно до пункту 4 витягу з наказу командира В/ч НОМЕР_1 НГУ від 25.04.2016 №125 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата військової служби ОСОБА_1 , старшого стрільця 1-го відділення 1-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти, звільненого відповідно до підпункту б пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.05.2016 №14 о/с у запас за станом здоров`я без права носіння військової форми одягу, 25 травня 2016 року та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2016 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 440/6442/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 НГУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25 травня 2016 року; зобов`язано В/ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25 травня 2016 року; зобов`язано В/ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно. На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем 06 квітня 2021 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25 травня 2016 року у розмірі 4182,51 грн та 27 серпня 2021 року нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно у розмірі 2760,46 грн. Позивач, вважаючи протиправними дії щодо визначення В/ч НОМЕР_1 НГУ розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, має розраховуватися з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги. Вирішуючи питання визначення середнього заробітку, суд першої інстанції виходи з принципу співмірності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно). Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР. Відповідно до п.5.9.10. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 04.07.2014 № 638 (далі - Інструкція № 638) грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ. Щодо визначення розміру компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби 25 травня 2016 року, колегія суддів зазначає. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 638 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 36.10 Інструкції № 638 визначено, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Відповідно до довідки від 01.06.2016 № 22 В/ч НОМЕР_1 НГУ позивачу нарахована заробітна плата у травні 2016 року у розмірі 7279,20 грн. Крім того, згідно з пояснень відповідача та матеріалів справи вбачається, що старший стрілець старший солдат ОСОБА_1 мав наступний розмір грошового забезпечення на час звільнення: основні види грошового забезпечення: посадовий оклад за 3 тарифним розрядом - 565,00 грн; оклад за військовим званням (старший солдат) - 35,00 грн; надбавка за вислугу років в розмірі - 10% від посадового окладу та окладу за військове звання - 60,00 грн; додаткові види грошового забезпечення: надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% від посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років 330,00 грн; щомісячна премія в розмірі 630% від посадового окладу 3559,50 грн; щомісячна грошова винагорода в розмірі 60% від грошового забезпечення 2729,70 грн, загальна сума 7279,20 грн, що не заперечується сторонами. Також, відповідно до довідки-розрахунку В/ч НОМЕР_1 НГУ від 16.10.2023 № 118 кількість невикористаних днів додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік складає 28 днів. Таким чином, грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки складає 6793,92 грн. ((7279,20/30)*28). Водночас, на виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем 06 квітня 2021 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25 травня 2016 року у розмірі 4182,51 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 406 від 06.04.2021. Колегія суддів звертає увагу апелянта на хибність його твердження про те, що згідно з чинним законодавством, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за своєю природою є одноразовим видом грошового забезпечення, з огляду на таке. Порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) визначається Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.01.2015 № 72 (далі Інструкція № 72) (у редакції чинній станом на день звільнення позивача). Пунктом 2 Інструкції № 72 зазначено, що виплата винагороди здійснюється в таких розмірах: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які проходять військову службу на посадах льотного складу; військовослужбовцям підрозділів (загонів) спеціального призначення; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 3 Інструкції № 72 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений). Згідно з пунктом 4 Інструкції № 72 винагорода виплачується військовослужбовцям у військових частинах за місцем служби. Не за місцем служби винагорода може виплачуватися військовослужбовцям: 1) тимчасово прикомандированим на тривалі строки до інших військових частин, - у військових частинах за місцем прикомандирування, якщо прикомандирування дозволено командувачем Національної гвардії України; 2) направленим на строк понад три місяці для навчання у військові навчальні заклади Міністерства оборони України та навчальні заклади інших органів виконавчої влади; 3) зарахованим на фінансове забезпечення до інших військових частин, якщо таке зарахування дозволене командувачем Національної гвардії України. Пунктом 5 Інструкції № 72 визначено, що виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)). Відповідно до пункту 7 Інструкції № 72 військовослужбовцям, які тимчасово вибули з військових частин зі збереженням посад за місцем служби, виплата винагороди не припиняється в разі вибуття: у відпустку зі збереженням грошового забезпечення - за час перебування у відпустці; на лікування - за час перебування на лікуванні (за період, коли їм виплачувалося грошове забезпечення) та за час звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою; у службове відрядження одиночним порядком, у тому числі на збори, курси, навчання, або в складі підрозділу за час перебування у відрядженні. Пунктом 11 Інструкції № 72 визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Таким чином, проаналізувавши вищевказані нормативно-правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не є ні винагородою, ні допомогою, а отже не є одноразовим видом грошового забезпечення, як помилково вважає відповідач. Крім того, колегія суддів враховує, що виплата щомісячної додаткової грошової винагороди не припиняється в разі вибуття у відпустку зі збереженням грошового забезпечення - за час перебування у відпустці. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача з приводу виключення з розрахунку розміру компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, а саме: додаткової грошової винагороди у розмірі 60% від грошового забезпечення позивача у розмірі 2729,70 грн є протиправними. Щодо визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року включно у розмірі 2760,46 грн, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Відповідно до довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 186 від 20.03.2024, за березень 2016 року нараховано грошове забезпечення за 31 календарних днів у розмірі 7279,20 грн, за квітень 2016 року нараховано грошове забезпечення за 30 календарних днів у розмірі 7279,20 грн. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції при обрахунку середнього грошового забезпечення за квітень 2016 року мав врахувати виплату позивачеві допомоги на оздоровлення в суму заробітної плати за квітень 2016 у розмірі 4549,50 грн, котра, натомість відображається у відомостях довідки від 01 червня 2016 № 22 з таких підстав. Відповідно до п. б п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до п. 23.1 Інструкції № 638 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Отже допомога на оздоровлення є одноразовою виплатою та в силу приписів п. б п. 4 Порядку № 100 не включається до середнього грошового забезпечення для обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином середньоденна заробітна плата складає 238,66 грн (7279,20+7279,20)/(31+30). Отже, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 26 травня 2016 року по 06 листопада 2020 року) становить 388061,16 грн. (1626 днів х 238,66 грн.). Разом з тим, за певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17. При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Так, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Під час здійснення відповідних розрахунків та застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування Верховний Суд виходив з того, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір середнього заробітку зменшується пропорційно (у відсотках) розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків). Тобто розмір невиплачених належних звільненому працівникові сум (у відсотках) має відповідати пропорційному розміру середнього заробітку сум (у відсотках) за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18 та від 21.04.2021 у справі №360/3574/19, від 10.02.2022 у справі №580/219/20. Колегія суддів встановила, що розмір грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки складає 6793,92 грн. Крім того, довідкою розрахунком від 20.03.2024 № 184 зазначено, що позивачу за травень 2016 року виплачено грошового забезпечення при звільненні у розмірі 14744,80 грн. Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у 2016 році склав 21538,72 грн. (14744,80+6793,92), з яких частка суми грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки становить 31,54% : (6793,92 грн. * 100 /21538,72 грн.). Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі грн. = 119634,03 (31,54% від 388061,16 грн (1626 днів х 238,66 грн) - 2760,46 грн (виплаченого середнього заробітку на виконання рішення суду)- середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Доводи апеляційної скарги позивача про неправильний розрахунок судом першої інстанції сум середнього заробітку за час затримки розрахунку, який має бути стягнутий на користь позивача є безпідставним та спростований в ході перегляду справи в апеляційному порядку. Твердження В/ч НОМЕР_1 НГУ про помилкове застосування судом першої інстанції Порядку №260, який не розповсюджував свою дію на Національну гвардію України, колегія суддів вважає обґрунтованим, проте не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду першої інстанції також обґрунтоване нормами права, які регулюють спірні правовідносини та застосовні до військовослужбовців НГ України. Щодо строку звернення до суду, колегія суддів зазначає. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Колегія суддів враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Так, на момент виключення позивача зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 НГУ та з усіх видів забезпечення (25.05.2016) частина друга статті 233 КЗПП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Отже, у цьому випадку, позовні вимоги позивача не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач, звертаючись до суду з позовом, не пропустив строк звернення. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2024 у справі №380/6701/24. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 по справі № 440/2517/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова