Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/11660/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11660/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Коротких А. Ю., Ключковича В.Ю. за участю секретаря: Рожок В. В. представника позивача Гармаш Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (місце ухвалення: місто Черкаси, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 25.04.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним і скасування індивідуального акта, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Державної міграційної служби України, в якому просив суд : - визнати незаконним та скасувати наказ Державної міграційної служби України "Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання" від 31.01.2022 №10 у частині визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданої 08.12.2007 ОСОБА_1 . Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в Черкаській області під час розгляду заяви від 09.01.2007 ОСОБА_1 . Зобов`язано Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в Черкаській області повторно розглянути заяву від 09.01.2007 ОСОБА_1 з дотриманням принципів належного врядування та порядку надання адміністративних послуг. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідачем щодо задоволення вимог апелянта заперечено. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Каначут республіка Вірменія, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 29.09.1988 серія НОМЕР_2 . Згідно свідоцтва про базову загальну середню освіту від 18.06.2004 серії НОМЕР_3 та довідки Черкаської спеціалізованої школи № 27 І-ІІІ ступенів ім. М.К. Путейка Черкаської міської ради Черкаської області від 27.12.2006 №91 ОСОБА_1 навчався у Черкаській спеціалізованій школі № 27 І-ІІІ ступенів ім. М.К. Путейка з 1999 до 2006 року. Згідно довідки Худяківської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 28.12.2006 №33462 сільська рада не заперечує в реєстрації громадянина Вірменії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 09.01.2007 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Черкаській області про оформлення посвідки на постійне місце проживання, з доданими документами, а саме: анкета на імміграцію, копія свідоцтва нотаріально завірена, справка зі школи, справка про несудимість, квитанції, 5 фото, ксерокопії атестатів, копія посвідки на проживання батька, довідка з сільської ради. На підставі поданих документів та заяви ОСОБА_1 видана посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.12.2007 з безстроковим строком дії (зауважень до наданих документів чи рекомендацій про отримання іншого належного документа чи роз`яснень щодо моделювання подальшої поведінки позивача у зв`язку із досягнення 18 років матеріали справи не містять). На момент видачі посвідки позивачу виповнилося 19 повних років (повнолітня особа) із записом щодо зареєстрованого місце проживання: АДРЕСА_1 . На виконання вимог інструктивного листа ДМС України від 07.06.2013 № 8-4806/2.1-13 "Про деякі питання перевірки законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання" (вх. управління ДМС України в Черкаській області 12.06.2013 №3925) розглянута справа про документування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посвідкою на постійне проживання. За результатами службової перевірки матеріалів справи про документування посвідкою на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 в.о. начальника УДМС у Черкаській області затверджений висновок від 08.11.2021. У копії висновку від 08.11.2021 зазначається, що 09.01.2007 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ВСГІРФО Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, як неповнолітня дитина іммігранта (батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що отримав дозвіл на імміграцію в Україні відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" оскільки являється чоловіком громадянки України), з матеріалів справи не вбачається правових підстав надання ОСОБА_1 дозволу на постійне проживання в Україні та документування його посвідкою на постійне проживання, оскільки відсутні документи, що б підтверджували його право на постійне проживання в Україні відповідно до вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (в редакції 1994 року), не встановлено підстав для документування його посвідкою на постійне проживання на підставі вимог абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Установлено, що у справі про оформлення посвідки на постійне проживання відсутній паспортний документ, що би підтверджував особу та належність до громадян Республіки Вірменія, як це вказано у заяві про оформлення посвідки від 08.12.2007 та, відповідно, у посвідці на постійне проживання, тобто ідентифікації особи, яка звернулася із заявою про залишення на постійне проживання в Україні, взагалі не проводилася, особа та її належність до громадянства будь-якої держави не встановлювалася. Відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання видається на підставі дозволу на імміграцію. Згідно Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (діяв на момент звернення заявника за оформленням посвідки на постійне проживання), до заяви для оформлення посвідки на постійне проживання додається вичерпний перелік документів, зокрема - копія рішення про надання дозволу на імміграцію. На підставі висновку Державною міграційною службою України 31.01.2022 прийнятий наказ №10 "Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання" - п.8 стосовно документа позивача. Згідно копії наказу від 31.01.2022 (пункт 8) на підставі висновку УДМС у Черкаській області від 08.11.2021 стосовно особи без громадянства ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.12.2007, видана ВГІРФО УМВС України в Черкаській області. Позивач, вважаючи наказ ДМС України від 31.01.2022 №10 в частині п.8 щодо визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданої 08.12.2007 ОСОБА_1 , протиправним, звернувся до суду з позовною заявою. Представник позивача наголошує, що помилки влади не можуть виправлятися за рахунок переживань і незручностей для ОСОБА_1 . Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон 3773-VI). Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Згідно зі статтею 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Частиною 1 статті 4 Закону № 3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; - іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні; - дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно зі статтею 11 Закону № 2491-ІІІ після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321). Відповідно до пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території (пункт 3 Порядку № 321). Згідно з пунктом 9 Порядку № 321 оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС. Пунктом 16 Порядку № 321 встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Відповідно до пункту 21 Порядку № 321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі. У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (пункт 22 Порядку № 321). Згідно з пунктом 32 Порядку № 321 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати. Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 5 цього пункту. До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати. Пунктом 38 Порядку № 321 встановлено, що рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі. Відповідно до пункту 73 Порядку № 321 у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС. З аналізу наведених норм Порядку № 321 вбачається, що на територіальні органи, які розглядають питання про видачу посвідки на постійне місце проживання та дозволу на імміграцію, покладено функцію щодо всебічної перевірки документів, наданих заявником. Як вбачається з матеріалів справи позивач прибув в Україну разом із батьком у 1995 році, та у 2007 році отримав посвідку на постійне проживання на території України. З висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні вбачається, що рішення про залишення позивача на постійне місце проживання в Україні та документування посвідкою на постійне проживання прийнято згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», водночас, надалі відповідачами зроблено висновки про відсутність підстав надання ОСОБА_1 дозволу на постійне проживання в Україні та документування його посвідкою на постійне проживання, оскільки відсутні документи, що б підтверджували його право на постійне проживання в Україні відповідно до вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (в редакції 1994 року), не встановлено підстав для документування його посвідкою на постійне проживання на підставі вимог абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" Відповідачами вказано, що на підставі поданих документів та заяви ОСОБА_1 видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.12.2007 з безстроковим строком дії, при цьому зауважень до наданих документів чи рекомендацій про отримання іншого належного документа чи роз`яснень щодо моделювання подальшої поведінки позивача у зв`язку із досягнення 18 років матеріали справи не містять. Таким чином, позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.12.2007 терміном дії «безстроково», водночас, при наданні посвідки уповноважений орган мав перевірити надані позивачем документи відповідно до вимог Порядку №321. Так, позивач є іноземцем, а тому звертаючись до уповноваженого органу з метою отримання документів на право проживання на території України, позивач розраховував на належний розгляд його заяви та перевірку наданих ним документів на предмет їх достатності та належності відповідно до вимог діючого законодавства України, проте, саме уповноваженими органами було допущено помилку та видано посвідку на постійне проживання без повторної видачі дозволу на імміграцію, на чому вірно наголошено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали справи не місять доказів того, що під час видачі позивачеві посвідки на постійне проживання були наявні будь-які підстави для відмови у видачі посвідок, тобто, на момент оформлення посвідку на постійне проживання, уповноважений орган не встановив порушень законодавства саме з боку позивача. Отже, Державна міграційна служба України за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу посвідки на постійне проживання, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про визнання недійсною та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.12.2007. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що позивач користувався протягом досить тривалого часу (близько 15 років) посвідкою на постійне проживання в Україні, а саме у період з 2007 року по 2022 рік включно, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб`єктом владних повноважень (міграційним органом) своїх повноважень під час їх первісного оформлення. Відтак, у межах спірних правовідносин позивач не повинен нести негативні наслідки протиправної поведінки державного органу (у даному разі міграційного органу), оскільки порушення відбулося не з його вини, а виправлення допущеної помилки шляхом прийняття Наказу від 31.01.2022 №10 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» в частині, що стосується позивача, є недопустимим. Приписами п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04 проаналізовано поняття "належне урядування", згідно з яким, аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Державною міграційною службою України при прийнятті оскаржуваного наказу № 246, не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві , а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію необхідності у демократичному суспільстві . Так, за практикою Суду при визначенні питання необхідності у демократичному суспільстві держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень, а тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поряд з цим, колегія суддів у даному випадку враховує, що позивач прибув на територію України будучи неповнолітнім у 1995 році разом із батьком, що у 2001 році отримав дозвіл на імміграцію. Позивач близько 30 років постійно проживає на території України та тут здобув повну загальну середню освіту, що вказує на невідповідність оскаржуваного рішення відповідача критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування посвідок на постійне проживання має наслідком повну зміну способу життя родини, за відсутності жодних протиправних дій з боку останніх, що неприпустимо. Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що наявні достатні правові підстави для визнання протиправним та скасування Державної міграційної служби України «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» від 31.01.2022 року №10 в частині визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , видана ВГІРФО УМВС України в Черкаській області, 08.12.2007 року ОСОБА_1 . При цьому, колегія суддів критично оцінює висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в силу не зазначення позивачем про порушене право ухваленням п.8 у наказі Державної міграційної служби України "Про визнання недійсним деяких посвідок на постійне проживання" від 31.01.2022 №10 у частині визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданої 08.12.2007 ОСОБА_1 помилково, адже саме поручення спірним наказом прав позивача обумовило звернення до суду із даним позовом. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог відмову у задоволенні позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що зумовлює задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Крім того, відповідно до приписів ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом понесено витрати із сплати судового збору за звернення до суду із даними адміністративним позовом, за апеляційний та касаційний розгляд, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Колегія суддів вважає, що витрати понесені позивачем є належним чином підтверджені, а відтак, підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним і скасування індивідуального акта задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» від 31.01.2022 року №10 в частині визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , видана ВГІРФО УМВС України в Черкаській області, 08.12.2007 року ОСОБА_1 . Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 4999,04 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Ю. Коротких (Повний текст постанови складено 31.01.2025)