Постанова 4855 № 320/30219/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/30219/23 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Ісламської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду звернувся з позовом до Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення №80102300019472 від 12.07.2023 року про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання Громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати вказане рішення. - зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 на підставі поданих документів, здійснивши обмін посвідки на постійне проживання та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області оформити і видати посвідку на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи, громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як повнорідний брат громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2008 року позивач був документований посвідкою на постійне проживання з терміном дії безстроково. Позивач звернувся до відповідача щодо обміну посвідки на постійне проживання до відповідача, проте по досягненню 45-ти років, у липні 2023 року, звернувся до відповідача і отримав 12.07.2023 року рішення за №80102300019472 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. 06.07.2023 року позивач звернулась із заявою-анкетою №205037655 для обміну посвідки на постійне проживання у зв`язку із досягненням 45-ти річного віку. Рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області №80102300019472 від 12.07.2023 року позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого ПКМУ від 25.04.2018р. за №321. У примітці до вказаного рішення зазначено, що іноземець або особа без громадянства має право повторно звернутися за оформленням посвідки на тимчасове проживання в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків звернення. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року «Про імміграцію». Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491 - III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Як визначено ч.4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Відповідно п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі. Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі - Порядок №321, в редакції на момент звернення позивача за обміном посвідки та прийняття оскаржуваного рішення про відмову в оформленні посвідки). З огляду на приписи пунктів 1, 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території, та є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Підпунктом 5 пункту 7 Порядку № 321 передбачено, що обмін посвідки здійснюється також у разі - досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Відповідно до п.9 Порядку Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів. Відповідно п.16 Порядку №321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Згідно із положеннями пункту 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. Відповідно до п.22 Порядку №321 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. Згідно з пунктами 36 та 37 Порядку №321, після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС. У відповідності із п.38 Порядку №321 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі. Порядок подання документів для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обміну посвідки та їх розгляд визначено у пунктах 40-46 Порядку №321. При цьому, пунктом 40 Порядку № 321 передбачено, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати. Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту. Згідно п.43 Порядку рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дня прийняття документів. Пунктом 44 Порядку №321 зазначено, що якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС, Відповідно до п.45 Порядку №321, перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі «Службові відмітки» заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну. За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС. Пунктом 46 Порядку №321 зазначено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні. Приписами пункту 62 Порядку №321 передбачено підставами для відмови в оформленні та видачі посвідки, зокрема є, зокрема, дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що Порядком №321 чітко визначено повноваження територіального органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання, які обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі (оформленні) посвідки, передбачених пунктом 62 Порядку №321. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.07.2023 року позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв`язку з досягненням 45-річного віку. Однак, спірним рішенням, на підставі пп.3 п.62 Порядку №321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з підстав того, що дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскаржуване рішення не містить посилань, які саме відомості щодо позивача не були підтверджені даними з баз даних Реєстру, картотек. Доказів того, що позивачем для отримання посвідки було надано інформацію, що не підтверджується даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек, відповідачем також не надано до суду. Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (обміну) посвідки на постійне проживання оскаржуване рішення не містить. Крім того, сторонами не заперечується той факт, що позивача документовано посвідкою на постійне проживання із безстроковим терміном дії з 28.12.2006 року. У той же час, приймаючи спірне рішення, апелянтом не враховано й те, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України. Отже, фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не видав позивачу посвідку на постійне проживання у зв`язку із досягнення іноземцем 45-річного віку без наявності підстав для відмови у такому обміні посвідки, які передбачені Порядком №321. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачем не надано доказів того, що позивачем подано свідомо неправдиві відомості, документи, що містили недостовірні дані або підроблені, допущено порушення при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні. Також, відповідач не вказує про скасування позивачу дозволу на імміграцію. Отже, фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не здійснив обмін позивачу посвідки на постійне проживання у зв`язку із досягненням 45-ти річного віку для подальшого використання без наявності підстав для відмови у такому обміні посвідки, які передбачені Порядком №

321. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. ЄСПЛ у рішенні по справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголосив, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. З матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутні жодні зауваження щодо змісту та форми долучених позивачем документів до заяви-анкети про обмін посвідки, а тому враховуючи встановлені обставини справи, відсутність будь-яких належних та допустимих доказів від відповідача на підтвердження правомірності його рішення, а також наявності визначених законом умов, за яких орган відмовляє у видачі посвідки, колегія суддів вважає, що для належного захисту порушених прав позивача, судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги в частині зобов`язання ГУ ДМС здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні позивачу. Колегія суддів зазначає, що інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на адміністративний позов, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Ісламської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя А. Б. Парінов Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 05.06.2024)