Ухвала ККС ВС № 295/9967/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2025 року м. Київ справа № 295/9967/24 провадження № 51-356 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024060400001382, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Баранівки Житомирської області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останнього разу за вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2017 року за ч. 2 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 , особа, яка раніше вчинила розбій, 06 травня 2024 року, близько 16:00, перебуваючи поблизу залізничних колій, неподалік будинку № 5 по провулку Товарновантажному у м. Житомирі, діючи умисно, в умовах воєнного стану, керуючись корисливим мотивом, підбіг до потерпілої ОСОБА_7 і з метою подолання можливого опору повалив її на землю та, погрожуючи уламком скла, який тримав у руці, відкрито заволодів належним їй мобільним телефоном торгівельної марки «Xiaomi Redmi Note 5A», моделі «MDE6S», вартістю 2 242,33 грн, після чого, з місця вчинення злочину зник, тим самим заподіяв потерпілій майнової шкоди на вказану суму. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала Захисник ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та порушує питання про їх перегляд у касаційному порядку. Вважає вирок і ухвалу незаконними та необґрунтованими, а призначене покарання невідповідним тяжкості вчиненого та особі засудженого внаслідок суворості. Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні лише одного епізоду злочинної діяльності, який скоїв опинившись у складних життєвих обставинах, визнав свою вину та фактичні обставини кримінального провадження, щиро розкаявся, до затримання був працевлаштований, а також відсутність збитків та позицію потерпілої, що, на думку захисника, свідчить про можливість призначення винному мінімального покарання у межах санкції ч. 4 ст. 187 КК України. Мотиви суду Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Беручи до уваги те, що розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ст. 349 КПК України, а також, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_4 зводяться до незгоди з призначеним засудженому покаранням внаслідок суворості. Однак, така позиція захисника є необґрунтованою, з огляду на таке. Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права. Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 зважив на конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, опинився у скрутних життєвих обставинах, непрацевлаштований, раніше судимий, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив особливо тяжкий умисний злочин, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, обставину, що його обтяжує, - рецидив кримінального правопорушення, а також позицію потерпілої. Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винного, у тому числі й тих про які йдеться у касаційній скарзі захисника, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 187 КК України та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною захисника ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні до тих, що містяться у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення місцевим судом та вмотивовано залишив вказаний вирок без зміни. Колегія суддів акцентувала увагу на тому, що ОСОБА_6 раніше двічі судимий до покарання у виді позбавлення волі на тривалий проміжок часу, яке відбував реально, однак для себе висновків не зробив та, маючи судимість, вчинив новий умисний злочин проти власності, додатковим об`єктом якого є життя та здоров`я потерпілого. До того ж суд врахував, що винний вже був засуджений за аналогічне кримінальне правопорушення, а також двічі за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, що вказує на його підвищену суспільну небезпеку та небажання вставати на шлях виправлення. Що стосується доводів касаційної скарги щодо безпідставного неврахування судами обставин, які пом`якшують покарання винному, то вони є необґрунтованими. Встановлення наявності чи відсутностіновихобставин, які впливають на призначення покарання засудженому, належить до тих питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку з огляду на положення ст. 368 КПК України, та не є компетенцією касаційного суду з огляду на ст. 433 КПК України. При цьому жодної обставини, яка б пом`якшувала покарання засудженому з огляду на ст. 66 КК України, судом першої інстанції не встановлено. Зокрема, у вироку йдеться про те, що характер наданих показань ОСОБА_6 та його поведінка в суді не свідчили про наявність щирого каяття. Не визнав суд і обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, активне сприяння розкриттю злочину. Такі висновки були предметом перевірки апеляційного суду за скаргою сторони захисту, який, дослідивши матеріали кримінального провадження, визнав позицію місцевого суду обґрунтованою. На переконання суду касаційної інстанції наведені у касаційній скарзі захисника обставини, які, на його думку впливають на призначення покарання засудженому, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження у будь-якому випадку не знижують тяжкості й небезпечності вчиненого особливо тяжкого злочину. Призначення ОСОБА_6 більш м`якого покарання не сприятиме досягненню мети покарання - виправлення засудженого. Висновки судів відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання. Оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими, вони відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Істотних порушень кримінального процесуального закону, зважаючи на зміст касаційної скарги, не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, зі змісту касаційної скарги убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_6 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3