Постанова 4852 № 391/360/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 391/360/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2023 року (суддя Ревякіна С.В) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 085283 від 21.05.2023. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05.2023 близько 09 год. 30 хв. керуючи власним транспортним засобом марки «TOYOTA LANDCRUSER» номерний знак НОМЕР_1 з причепом марки КРАЗ номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Тополина в селищі Компаніївка, був безпідставно зупинений працівником патрульної поліції та на вимогу останнього пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на причіп, в якому була допущена помилка в зазначенні державного номерного знаку, а саме замість вірного д.н.з 4790 ВС помилково зазначено д.н.з. НОМЕР_3 , що стало причиною винесення відносно нього постанови серії БАД № 085283 від 21.05.2023 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Позивач з вказаною постановою не погоджується, вважає її незаконною та просить скасувати. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2023 року адміністративний позов. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи скаржника зводяться до неврахування судом першої інстанції, що адміністративне стягнення застосоване без порушення в межах санкції частини 1 статті 126 КУпАП, за якими позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності, постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.05.2023 інспектором СРПП СПД № 1 (смт. Компаніївка) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області капітаном поліції Ковальовим Олексієм Анатолійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 085283 від 21.05.2023. Так, в оскаржувані постанові зазначено, що ОСОБА_1 21.05.2023 о 09 год 50 хв. в смт. Компаніївка по вул. Тополина керував транспортним засобом «TOYOTA LANDCRUSER» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 не маючи при собі реєстраційних документів та не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки на вимогу працівника поліції, чим порушив вимоги п. 2.1(б), п.2.1(г), 9.9(б) ПДР України. Враховуючи викладене, інспектором СРПП капітаном поліції Ковальовим Олексієм Анатолійовичем прийнято рішення про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст 126 КУпАП. Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Пунктом 2.1 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Аналогічні положення закріплені також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для притягнення позивача до відповідальності та прийняття оскаржуваної постанови слугувало порушення ним приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме вимог п. 2.1(б), п.2.1(г), 9.9(б) ПДР України. Відповідно до пп. «ґ» п. 9.1 ПДР України, попереджувальними сигналами є увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда. За положенням пп. «б» п. 9.9 ПДР України, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар. Отже, водій, зупинившись на вимогу поліцейського, повинен увімкнути аварійну світлову сигналізацію, для позначення нештатної ситуації на проїзній частині. З наявного у справі відеозапису, встановлено, що підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівником поліції зазначено: «не підключення причепа (не освітлюється)» Водночас, під час подальшої розмови працівником поліції зазначено як підставу зупинки порушення вимог ПДР, а саме водій не увімкнув аварійну сигналізацію та не користувався паском безпеки, а також на вимогу поліцейського ОСОБА_1 пред`явив документи на транспортний засіб «TOYOTA LANDCRUSER» д.н.з. НОМЕР_1 , а на причеп марки КРАЗ д.н.з. НОМЕР_2 не надав. Відповідно до пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР України), на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України. Пунктом 2.1 ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Відповідно до пунктів 21.2, 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. Пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, в тому числі відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15.03.2019 по справі № 686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі № 161/7068/16-а. Колегія суддів зазначає, що з наявного у справі відеозапису, встановлено, що під час розгляду справи до оголошення постанови ОСОБА_1 пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на причеп, в якому було виявлено помилку в реєстраційному номері. Колегією суддів встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 позивачу ОСОБА_1 належить причіп легковий марки КРАЗ 8138, VIN код НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 1994, шасі (рама) № НОМЕР_6 , сірого кольору. За повідомленням ТДВ «Страхова компанія «Мотор-Гарант» транспортний засіб КРАЗ 8138, VIN код НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахований у вказаній страховій компанії на підставі полісу № 212353147 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.12.2022, що підтверджується також копією полісу. Водночас, транспортний засіб КРАЗ 8138 з реєстраційним номером НОМЕР_2 у ТДВ «Страхова компанія «Мотор-Гарант» не застрахований. Проте, VIN код НОМЕР_5 відповідає транспортному засобу КРАЗ 8138, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який дійсно застрахований у ТДВ «Страхова компанія «Мотор-Гарант». У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що в межах цих конкретних правовідносин, за встановлених судом обставин, допущення описки у страховому полісі свідчить лише про наявність недоліків в оформленні документів, при цьому такі недоліки є формальними. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від від 21.01.2021 у справі №747/839/18. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04). Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17. Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР України, відповідачем суду всупереч вимогам закону не надано, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та беззаперечних доказів того, що причіп був не підключений та не освітлювався, тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред`явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб з боку відповідача є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Аналогіна правова позиція міститься і постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20 «Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред`явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов 'язкового страхування є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 cт. 126 КУпАП. З урахуванням зазначеного, доводи апеляційної скарги стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вимога пред`явити договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є необґрунтованим, оскільки у відповідача були відсутні підстави для зупинки позивача, а відповідно і підстави для перевірки наявності у нього договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров