Постанова 4824 № 373/1182/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/3580/2025 Справа № 373/1182/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в складі судді Реви О.І. ухвалене в м. Переяслав 24 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У травні 2024 року позивач ТОВ «Бізнес Позика» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 448185-КС-010 про надання кредиту від 17 листопада 2023 року, що становить 118216,40 грн., покласти на відповідача судові витрати. Позов мотивував тим, що 17 листопада 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали договір № 448185-КС-010 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 17 листопада 2023 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 448185-КС-010 про надання кредиту, 17 листопада 2023 року ОСОБА_1 прийняла (акцептувала) пропозицію (оферту) щодо укладення договору на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-9750 на номер телефону, зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який боржником було введено/відправлено. Таким чином, 17 листопада 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 уклали договір № 448185-КС-010 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 30000 грн. на засадах строковості, поворотності. платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15013259 процентів за кожен день користування кредитом. Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої зобов`язання за договором та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 30000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яку нею вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, а лише частково сплатила кошти. Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату на загальну суму 7500 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору та правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Станом на 12 травня 2024 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 118216,40 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту 29654,96 грн., суми прострочених платежів по процентах 86385,84 грн., суми прострочених платежів за комісією 2175,60 грн. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року позов задоволено, стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 448185-КС-010 від 17 листопада 2023 року у загальному розмірі 118 216,40 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, просила частково скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 29654,96 грн. та проценти в розмірі 43193 грн. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що покладення на відповідача обов`язку сплачувати комісію у фіксованому розмірі, без встановлення (взяття на себе) з боку банку обов`язку кредитодавця надавати додаткові та супутні послуги клієнту із зазначенням виду та переліку відповідних послуг (крім тих, що є обов`язковими в силу фінансової діяльності банку), є несправедливими умовами кредитного договору. Наводила зміст п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», п. 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49, вказувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. З урахуванням наведених вимог закону, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», і такі ж висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. При цьому як в кредитному договорі, так і у пропозиції (оферті) укласти договір про надання кредиту, в прийнятті (акцепті) укласти договір про надання кредиту та в паспорті споживчого кредиту (графіку платежів) не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту. Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року в справі № 204/224/21, у якій Верховний Суд визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за кредитним договором. Враховуючи, що ТОВ «Бізнес Позика» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, і не надав доказів погодження таких послуг зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення п. 2.5 кредитного договору від 17 листопада 2023 року та відповідні положення п. 2.5 пропозиції (оферти), п. 2.5 прийняття (акцепту) укласти договір про надання кредиту, в частині обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту вважала нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Наводила зміст ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою банкам заборонено вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Щодо нарахування та стягнення процентів в розмірі 86385,84 грн., наводила зміст ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено банкам та МФО при порушенні позичальником своїх зобов`язань проводити нарахування, що перевищують 50 % від суми виданого кредиту. Проте в порушення цих вимог проценти за кредитним договором ОСОБА_1 були нараховані в розмірі, що перевищували розмір виданого кредиту в два рази. Якщо позика взята на суму 30000 грн., то проценти за користування кредитом не могли перевищувати 60000 грн. Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2021 року в справі № 450/3260/16, де зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Вказувала, що відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % від вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. З огляду на викладене вважала, що сума заборгованості за відсотками, які заявлені в позові, є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитодавця, оскільки передбачає сплату непропорційно великої суми компенсації. Вимога про нарахування та сплату процентів за договором, які є завищеними, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності. Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 219/1704/17, про те, що в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем слід враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, в зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Від позивача ТОВ «Бізнес Позика» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що судове рішення є законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції досліджено докази отримання кредитних коштів позичальником, розрахунок заборгованості та порядок нарахування процентів за кредитним договором та правильно встановлено обставини, що мають значення для справи. Наводив аргументи щодо правомірності розміру нарахованих процентів за користування кредитом у сумі 86385,84 грн. та законних підстав їх нарахування. Зазначав, що штрафні санкції не нараховувалась та не включені до позовних вимог. Пояснював, що проценти за користування кредитом включають в себе нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,15013259 % у сумі 4774,98 грн. у період з 17 листопада 2023 року по 22 грудня 2023 року включно, та нараховані за стандартною процентною ставкою 2 % у сумі 81610,86 грн. у період з 23 грудня 2023 року по 03 травня 2024 року включно. У даному випадку позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані в межах строку дії договору, який встановлений умовами договору про надання кредиту від 17 листопада 2023 року і закінчувався 03 травня 2024 року. Щодо законності включення комісії за надання кредиту до умов кредитного договору, вказував, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. Посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19, згідно якого банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Звертав увагу, що у кредитних договорах ТОВ «Бізнес Позика» встановлюється комісія саме за надання кредиту, а не за його обслуговування. Вважав, що судова практика АТ КБ «ПриватБанк» щодо комісії за обслуговування кредиту не має братися судом до уваги під час вирішення цієї справи, тому що у кредитному договорі, укладеному з АТ КБ «ПриватБанк», була встановлена комісія за обслуговування кредиту, яка встановлена у відсотковому значенні та яка нараховується щомісячно. Крім того, комісія за обслуговування кредиту у кредитному договорі АТ КБ «ПриватБанк» встановлена не у кредитному договорі, який підписує позичальник, а у публічній пропозиції на веб-сайті банку, до якої приєднується позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до публічної пропозиції. Вказував, що за умовами кредитного договору та згідно Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» встановлення комісії за надання кредиту є правомірним, оскільки укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 10 вересня 2019 року в справі № 916/2403/18 про те, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть належати часткова сплата боржником боргу або сум санкцій. Доводив до відома позиції судів апеляційних інстанцій у аналогічних справах за позовами ТОВ «Бізнес Позика» до боржників з аналогічними позовними вимогами. В судове засідання 29 січня 2025 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення судового засідання не направляли, відповідач ОСОБА_1 направила заяву про розгляд справи у її відсутності, а позивач ТОВ «Бізнес Позика» скористався правом відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи наведене, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 17 листопада 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 448185-КС-010 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», заборгованість відповідача перед позивачем за зазначеним кредитним договором станом на 12 травня 2024 року становить 118 216,40 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту ? 29 654,96 грн.; суми прострочених платежів по процентах ? 86 385,84 грн.; суми прострочених платежів за комісією ? 2 175,60 грн., і оскільки в порушення умов договору відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку ТОВ «Бізнес Позика» не повернула, чим порушила його права, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Судом встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» 17 листопада 2023 року була направлена ОСОБА_1 пропозиція (оферта) укласти договір про надання позики договір № 448185-КС-010 (а. с. 20 - 24). 17 листопада 2023 року ОСОБА_1 прийняла (акцептувала) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 448185-КС-010 про надання кредиту на умовах, визначених офертою, шляхом направлення через інформаційно-телекомунікаційну систему одноразового ідентифікатора (25 - 29). 17 листопада 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 448185-КС-010 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн. на засадах строковості, платності, а позивальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Відповідно до п. 2.4. кредитного договору стандартна процентна ставка за кредитом в день 2,00000000 %, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом в день 1,15013259 %, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Пунктом 2.5 кредитного договору сторонами узгоджено, що комісія за надання кредиту становить 4 500,00 грн. Згідно з п. 3.2. кредитного договору протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується за ставкою зазначеною у п. 2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору. Згідно з п. 3.2.1. кредитного договору у разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. договору. Згідно з п. 3.2.2. кредитного договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення терміну дії договору. Відповідно до п. 3.2.3. кредитного договору сторони на момент укладення договору встановили графік платежів, який передбачає сплату відповідачем платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту. Сторонами відповідно до умов договору кредиту погоджено, що кредит надається строком на 24 тижні до 03 травня 2024 року (а. с. 15 - 19). Інформаційними довідками технологічного оператора платіжних послуг ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» підтверджено успішне проведення 17 листопада 2023 року двох платежів на суму 25 000,00 грн. та 5 000,00 грн. на карту № НОМЕР_1 , банк картки отримувача MONOBANK, призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 до кредитного договору № 448185-КС-010 від 17 листопада 2023 року без ПДВ (а. с. 33). Також листом АТ «Універсал Банк» від 04 липня 2024 року підтверджено належність ОСОБА_1 карткового рахунку НОМЕР_1 , а також випискою з рахунку за період з 17 листопада 2023 року по 03 травня 2024 року підтверджено факт перерахування 17 листопада 2023 року на зазначений картковий рахунок грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн. двома платежами 25 000,00 грн. та 5 000,00 грн. (а. с. 88 - 94). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Судом першої інстанції встановлено і відповідачем у апеляційній скарзі не заперечується, що кредитний договір від 17 листопада 2023 року № 448185-КС-010 був укладений ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 в електронній формі, позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши 17 листопада 2023 року на картковий рахунок позичальника кредитні кошти в сумі 30 000 грн., і заборгованість відповідача перед позивачем за зазначеним кредитним договором станом на 12 травня 2024 року становить 118 216,40 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту ? 29 654,96 грн.; суми прострочених платежів по процентах ? 86 385,84 грн.; суми прострочених платежів за комісією ? 2 175,60 грн., що підтверджено довідкою про стан заборгованості та розрахунком заборгованості, з якого вбачається часткова оплата відповідачем грошових коштів в рахунок погашення боргу у загальному розмірі 7 500 грн. (а. с. 9 - 11). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зосереджені на доведенні неправомірності нарахування комісії за надання кредиту та процентів за кредитним договором, що перевищують розмір виданого кредиту в 50 %. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із такого. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 вище зазначених Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил. Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил). Таким чином, така форма витрат, як комісія за надання кредиту, існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Аналізуючи умови кредитного договору № 448185-КС-010 від 17 листопада 2023 року та Правила надання споживчих кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, що включена до графіку платежів за договором, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Доводи апеляційної скарги, що покладення на відповідача обов`язку сплачувати комісію у фіксованому розмірі, без встановлення (взяття на себе) з боку банку обов`язку кредитодавця надавати додаткові та супутні послуги клієнту із зазначенням виду та переліку відповідних послуг є несправедливими умовами кредитного договору, а також доводи, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць, в іншому випадку такі умови є нікчемними, - є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що умовами кредитного договору № 448185-КС-010 від 17 листопада 2023 року встановлено сплату комісії саме за надання кредиту, що передбачено на законодавчому рівні, а не за обслуговування кредиту, як помилково вважала ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд також відхиляє як необґрунтовані похідні від попередніх доводи апеляційної скарги, що як в кредитному договорі, так і у пропозиції (оферті) укласти договір про надання кредиту, в прийнятті (акцепті) укласти договір про надання кредиту та в паспорті споживчого кредиту (графіку платежів) не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії в розмірі 2175,60 грн. не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, на які посилалася ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахування процентів за кредитним договором в розмірі, що перевищували розмір виданого кредиту в розмірі 50 %, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших). Судом першої інстанції вмотивовано відхилено заперечення відповідача щодо стягнення процентів за кредитним договором, оскільки при укладенні кредитного договору вона була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір та користувалася отриманими коштами. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки при розгляді даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення відсотків за користування кредитом, які зводяться до обґрунтування несправедливості умов кредитного договору, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом. Є нерелевантними до спірних правовідносин правові висновки, на які посилалася відповідач в апеляційній скарзі, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 450/3260/16-ц (провадження № 61-19614св20) про те, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки в даній справі розглянуто позов фізичної особи до банку про визнання недійсним кредитного договору, тобто позичальником заявлено відповідні позовні вимоги про визнання договору недійсним, на відміну від справи, що переглядається. Також як нерелевантні не можуть бути враховані правові висновки, на які посилалася відповідач в апеляційній скарзі, викладені в постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19) про те, що в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем необхідно враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Апеляційний суд зауважує, що в даній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, яким відмовлено в позові про стягнення заборгованості за кредитним договором з тих підстав, що належних доказів про укладення кредитного договору між сторонами саме 20 травня 2008 року із погодженням умов та правил надання кредитних коштів не надано. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.