Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/9141/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1533/25 Справа № 212/9141/24 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О., за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/9141/24 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Борис О.Н., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - АТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позову посилався на те, що він з 03.10.2005 року по 21.02.2006 року, та з 07.03.2006 року по 06.09.2023 року перебував у трудових відносинах з ВАТ «Кривбасзалізрудком», ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником яких є відповідач. Довідкою МСЕК від 22.08.2024 року позивачу первинно безстроково встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60% та 3 групу інвалідності. Просив суд стягнути з відповідача АТ «Кривбасзалізрудком» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 426 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволено частково - стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, 300 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 3 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «КЗРК», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача та здійснити новий розподіл судових витрат в частині судового збору. При цьому, скаржник посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, в якій зазначено, що відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду, передбачає наявність умов і підстав її настання, яких на практиці налічується чотири, а саме: вина роботодавця, факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи, протиправність дій роботодавця та причинний зв`язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала. Разом з тим, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Розглянувши розмір % втрати працездатності позивача внаслідок професійного захворювання, що підтверджується відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) 65%, загального стажу роботи працівника на підприємстві, в умовах впливу шкідливих факторів (на момент виникнення хронічного професійного захворювання 17 років), розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється компенсаційна виплата (станом на 01.01.2024 7100 грн.), керуючись п. 9.3.5 Статуту АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ», п.25.19 Колективного договору АТ КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ на 2020-2022 роки, АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» розраховано розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров`ю позивача під час виконання трудових обов`язків у Роботодавця, що підлягає виплаті за його особистою заявою по формулі, викладеній в Колективному договорі підприємства. Таким чином, розмір моральної шкоди, заподіяної здоров`ю позивача під час виконання трудових обов`язків у роботодавця, що підлягає виплаті за його особистою заявою, становить 17*7100,00*(60/100)*1,25 = 90 525,00 грн. Дана сума 04.10.2024 була виплачена позивачеві в повному обсязі за реквізитами, наданими ним особисто при подачі заяви про виплату моральної шкоди, що підтверджується відповідними платіжними документами: платіжною інструкцією №27565 від 04.10.2024 про відшкодування моральної шкоди в сумі 90525,00 грн., платіжною інструкцією №27563 від 04.10.2024 про перерахування військового збору з відшкодування моральної шкоди в сумі 1 686,80 грн, платіжною інструкцією №27564 від 04.10.2024 про перерахування податку з доходів фізичних осіб з відшкодування моральної шкоди в сумі 20 241,61 грн. (загалом на суму 112 453,41 грн. на умовах, визначених Колективним договором підприємства). Однак позивач, що особисто писав заяву про виплату йому моральної шкоди, передумав і вирішив розірвати домовленість з роботодавцем, однак не у встановленому законом порядку, шляхом відкликання своєї заяви або розірвання договору в судовому порядку, а просто повернути отримані за заявою кошти. Суд І інстанції не надав зазначеним обставинам жодної оцінки, а зробив висновок про те, що позивач не прийняв умови вирішення спору, однак про який саме спір йде мова не уточнив, оскільки спору між сторонами не було, було укладено договір, який збоку відповідача було виконано належним чином. Вказане свідчить про невідповідність висновків суду І інстанції, що покладені в основу оскаржуваного рішення, фактичним обставинам справи. Вважає, що вищевикладені порушення призвели до неправильних висновків суду І інстанції, що обули покладені в основу незаконного рішення, оскільки відповідачем було виконано свій обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди, про який сторони домовились, невідкладно після отримання всіх необхідних для цього відомостей. Отже, мови про порушене право позивача, не йшло. Позивач також скористався своїм правом подання апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить його змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити її розмір з 300 000 грн. до 426 000 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції , задовольняючи позовні вимоги частково, не навів мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча, у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч.3 ст.23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу у значно меншому розмірі порівняно з тим, який просив стягнути позивач, проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навів мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму завищеною. На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому представник позивача зазначає, що позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі не відповідає обставинам справи та положенням діючого законодавства та в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити. Зазначає, що після проведення розслідування причин виникнення професійних захворювань, виявлених у позивача, останній звернувся до роботодавця, АТ «Кривбасзалізрудком», з проханням надати йому направлення для проходження МСЕК, як потерпілому від професійних захворювань. В свою чергу, співробітник підприємства пояснив позивачу, що на даний час на підприємстві розроблено спеціальну форму заяви для отримання направлення на МСЕК, написання таких заяв в довільній формі не передбачається і для найбільш швидкого отримання направлення на проходження МСЕК ОСОБА_1 має підписати надрукований працівником підприємства бланк заяви, оскільки саме таку форму заяви затверджено адміністрацією підприємства. На питання ОСОБА_1 стосовно розміру можливого відшкодування, або строків його виплати працівник підприємства вказав, що ці питання будуть вирішуватись лише після того, як ОСОБА_1 пройде МСЕК і надасть підприємству довідку про втрату професійної працездатності, а до того часу це питання залишається не врегульованим і на момент написання заяви ОСОБА_1 ще фактично не має права на отримання компенсації за спричинену моральну шкоду, лише після проходження МСЕК ОСОБА_1 матиме право звертатись з відповідною довідкою про втрату працездатності до АТ «Кривбасзалізрудком» або вирішувати це питання судовому порядку, дана заява фактично оформлюється для надання ОСОБА_1 направлення на МСЕК. На прохання ОСОБА_1 надати на ознайомлення колективний договір на який наявні посилання в наданій працівником АТ «Кривбасзалізрудком» заяві, ОСОБА_1 отримав відмову, мотивовану тим, що дане питання ОСОБА_1 зможе підняти пізніше, після надання довідки МСЕК. Отже, з урахуванням вказаного, ОСОБА_1 не маючи іншої можливості отримати направлення для проходження МСЕК від роботодавця (відсутність направлення виключала можливість проходження позивачем відповідного огляду), підписав вказану заяву і отримав відповідне направлення на огляд МСЕК від відповідача. Крім того, підписуючи вказаний вище бланк заяви позивач не сприймав цю дію, як факт досудового врегулювання спору, оскільки даний бланк заяви не містив істотних умов щодо яких виник спір, зокрема розміру відшкодування спричиненої шкоди, строків здійснення такого відшкодування, з приводу яких хронічних професійних захворювань виплачується відшкодування, а більше того - на момент написання даної заяви у позивача ще не виникло право на відшкодування моральної шкоди щодо якої заявлено позов. Більше того, самостійно визначена відповідачем, без узгодження позивача, сума грошових коштів в розмірі 90 525 грн., яку відповідач перерахував на рахунок позивача 04.10.2024 року (майже через 3 місяці після написання спірної заяви) повернута ОСОБА_1 на поточний банківський рахунок відправника -АТ «Кривбасзалізрудком», що свідчить про неприйняття позивачем умов вирішення спору, які запропоновано відповідачем. Відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача АТ «Кривбасзалізрудком» (до перейменування ВАТ «Кривбасзалізрудком», ПАТ «Кривбасзалізрудком»), а саме: з 03.10.2005 року по 21.02.2006 рік підземним учнем прохідника дільниці №9 шахти ім. Родіна; з 07.03.2006 року по 06.04.2009 рік підземним прохідником на дільниці ГКР №10 проходки шахти ім. Родіна, з повним робочим днем у підземних умовах; з 06.04.2009 року по 18.01.2016 рік прохідником на дільниці ГКР №26 проходки шахти ім. Родіна, з повним робочим днем у підземних умовах; з 18.01.2016 року по 06.09.2023 рік прохідником дільниці ГКР №1 проходки шахти ім. Леніна (після перейменування «Тернівська») шахтобудівельного управління, з повним робочим днем у підземних умовах. 06.09.2023 року був звільнений за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за віком, згідно зі ст. 38 КЗпП України. Вказане підтверджується копією Трудової книжки. (а.с. 19-25) Відповідно до копії Акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.04.2024 року (форми П-4) (далі Акт), ОСОБА_1 було встановлено діагноз: Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами; ХОЗЛ ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз. ЛН ІІ ступеня. Супутній діагноз: хронічна цервікалгія. (а.с. 10-17) В пункту 17 Акта вказано, що хронічне професійне захворювання (отруєння) у позивача виникло за таких обставин: Працюючи прохідником у шахтобудівельному управлінні BAT «Кривбасзалізрудком», ПАТ «Кривбасзалізрудком» та АТ «Кривбасзалізрудком» у період з 07.03.2006 по 06.09.2023. ОСОБА_1 в підземних умовах шахти виконував весь комплекс робіт з проходки гірничих виробок різної конфігурації. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору, що перешкоджає їх застосуванню, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичним перевантаженням. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень в роботі систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив аерозолів фіброгенної дії, що перевищували нормативні показники. Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я клініки професійних захворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» від 13.03.2024 №11/251 підставою для встановлення професійного характеру захворювання також є професійний маршрут: - 03.10.2005 по 21.02.2006 - підземний учень прохідника шахти «Родіна» відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат». У п.18 Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання стали: важкість праці, пил переважно фібро генної дії. В окремій думці членів комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання зазначено, що виникнення професійних захворювань у ОСОБА_1 є наслідком недосконалості технології розробки корисних копалин підземним способом, в результаті чого на робочому місці параметри шкідливих факторів перевищували гранично-допустимий рівень. Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв?язку з небезпекою для здоров?я, або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв?язку з невиконанням підприємством законодавства про охорону праці від ОСОБА_1 не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 лежить безпосередньо на ньому самому (а.с.15-17). Довідкою МСЕК серії 12 ААА №130197 від 22.08.2024 року ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% (30% по радикулопатії, 30% по ХОЗЛ) з 05.08.2024 року безстроково (а.с.8). Довідкою МСЕК серії 12ААГ №573844 від 22.08.2024 року ОСОБА_1 внаслідок професійного захворювання встановлено третю групу інвалідності з 05.08.2024 року безстроково (а.с.9). Крім того, встановлений діагноз хронічного професійного захворювання позивача підтверджується також Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» від 13.03.2024 року №11/251 (а.с.18). Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив із тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, де виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності у розмірі 60% та третьої групи інвалідності, встановлених безстроково, періоду роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці 17 років 06 місяців, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки, уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому, суд вважав необхідним призначити позивачу компенсацію з відповідача в розмірі 300 000,00 грн., без врахування податку з доходу фізичних осіб. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності 60% відсотків. У п. 18 Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання стали: важкість праці, пил переважно фібро генної дії. Отже, роботодавець AT «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці». Як зазначено вище, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300 000 грн., суд першої інстанції виходив з тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, де виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності у розмірі 60% та третьої групи інвалідності, встановлених безстроково, періоду роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці 17 років 06 місяців. Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до договору про добровільне відшкодування моральної шкоди позивачеві вже була виплачена моральна шкода, з огляду на наступне. Згідно зі ст.3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця). За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання. Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15). У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 з 03.10.2005 року по 21.02.2006 року, та з 07.03.2006 року по 06.09.2023 року перебував у трудових відносинах з ВАТ «Кривбасзалізрудком», ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником яких є відповідач. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці та недосконалістю технологічних процесів, позивачем отримано хронічні професійні захворювання. Довідкою МСЕК від 22.08.2024 року позивачу первинно безстроково встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60% та 3 групу інвалідності. Позивач 12 липня 2024 року надав відповідачу заяву про виплату моральної шкоди згідно встановленого колективним договором порядку, однак, в подальшому ОСОБА_1 не звернувся до відповідача та не надав довідку про втрату професійної працездатності для оптимального вирішення спору, а тому, АТ «Кривбасзалізрудком» не здійснив відшкодування в досудовому порядку. Відповідач, отримавши позовну заяву з додатками та дізнався про ступінь втрати позивачем професійної працездатності, самостійно здійснив розрахунок розміру компенсації, перерахувавши кошти в сумі 90 525,00 грн. на поточний рахунок позивача. Вказана сума грошових коштів в розмірі 90525,00 грн була повернута ОСОБА_1 на рахунок відповідача АТ «Кривбасзалізрудком». Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Право позивача на відшкодування моральної шкоди відповідачем виникло з дня первинного встановлення висновком МСЕК стійкої втрати працездатності 22 серпня 2024 року. 12 липня 2024 року позивачем на ім`я голови Правління АТ «Кривбасзалізрудком» було подано заяву клопотання про направлення позивача на МСЕК у зв`язку з професійним захворюванням на виробництві та виплати йому моральної шкоди, згідно встановленому Колективним договором АТ «Кривбасзалізрудком» умовах (а.с. 66). Цього ж дня АТ «Кривбасзалізрудком» було виплачено ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди (а.с.67). На час написання вищезазначеної заяви, група інвалідності та відсоток втрати працездатності йому визначені не були. Згідно довідки МСЕК від 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 первинно безстроково встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60% та 3 групу інвалідності. Таким чином, виплата відповідачем була зроблена до встановлення у позивача стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК - 22 серпня 2024 року. Договору про добровільне відшкодування моральної шкоди між відповідачем та позивачем укладено не було. В наданій до суду першої інстанції квитанції не зазначено жодних посилань на те, що дана виплата є відшкодуванням моральної шкоди у зв`язку із встановленням у позивача втрати працездатності. Враховуючи викладене, відсутні правові підстави вважати дану виплату саме відшкодуванням моральної шкоди. Тим паче, враховуючи той факт, що вказана сума грошових коштів в розмірі 90 525,00 грн. була повернута ОСОБА_1 на рахунок відповідача, що свідчить про неприйняття позивачем умов вирішення спору, які запропоновано відповідачем. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування. На думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги позивача про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є заниженим, не заслуговують на увагу, оскільки, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд першої інстанції в повній мірі врахував роз`яснення, наведені у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає стягнення відшкодування у розмірі 300 000 грн. достатньою сатисфакцією за завдану позивачеві моральну шкоду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 рокунемає, оскільки, воно відповідає нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року. Головуючий суддя: О.В. Агєєв