Постанова 4803 № 212/1075/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5562/21 Справа № 212/1075/21 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/1075/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року, яке постановлено суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 березня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 25.10.1999 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20%, з 18 жовтня 1999 року по 01 листопада 2000 року, з наступним переоглядом 01.10.2000 року. При повторному переогляді, позивачу, висновком МСЕК від 30.10.2001 року було встановлено відсоток втрати професійної працездатності 20% з 01 листопада 2001 року, безстроково. При повторному переогляді, позивачу, висновком МСЕК від 28.04.2010 року, встановлено 30 % втрати професійної працездатності ( 10% - по туговухості (первинно) та 20% - по вібраційній хворобі (повторно), безстроково. При повторному переогляді, позивачу висновком МСЕК від 18.05.2011 року, збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 35 % ( 10% - по туговухості та 25% - по вібраційній хворобі, з 18 травня 2011 року, безстроково. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 75 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції взагалі не було враховано те, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів, згідно яких можливо встановити факт правонаступництва відповідачем шахти «Об`єднана» ДВО «Кривбасруда». На думку відповідача, суд першої інстанції не врахував того, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення позивача з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права і лише у разі незгоди з рішення комісії по трудовим спорам, він мав право звернутись до суду. Вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди. Крім того, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції не обґрунтовано, він завищений, не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 24 000,00 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.07.1972 року по 05.02.1974 року, з 16.10.1974 року по 14.07.1975 року, з 07.06.1976 року по 05.01.1987 року, з 16.11.1992 року по 28.04.2000 року працював підземним вибухівником, підземним прохідником, підземним бурильником, підземним гірничим робочим, грузчиком на шахтах «Гвардійська», «Леніна», «Об`єднана» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», звільнився 28.04.2000 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України ( а.с.9-12). Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 27.09.1999 року, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба 1-2 ст. з вегетативно-сенсорною поліневропатією (а.с.13-14). Актом розслідування професійного захворювання від 27.09.1999 року, проведеного на ш. «Леніна» ДАК «Укррудпром», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», встановлено причини виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 ,а саме: дія на організм шкідливих виробничих факторів пил, шум: вібрація, переохолодження ( а.с. 13- зворот). Висновком МСЕК від 25.10.1999 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20%, з 18 жовтня 1999 року по 01 листопада 2000 року, з наступним переоглядом 01.10.2000 року. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 30.10.2001 року ОСОБА_1 було встановлено відсоток втрати професійної працездатності 20% з 01 листопада 2001 року, безстроково. При повторному переогляді, позивачу, висновком МСЕК від 28.04.2010 року, встановлено 30 % втрати професійної працездатності ( 10% - по туговухості (первинно) та 20% - по вібраційній хворобі (повторно), безстроково. При повторному переогляді, позивачу, висновком МСЕК від 18.05.2011 року, збільшено відсоток втрати професійної працездатності до 35 % ( 10% - по туговухості та 25% - по вібраційній хворобі, з 18 травня 2011 року, безстроково. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримане позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і воно пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпПКЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК від 25.10.1999 року встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Актом розслідування професійного захворювання від 27.09.1999 року, проведеного на ш. «Леніна» ДАК «Укррудпром», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», встановлено причини виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 ,а саме: дія на організм шкідливих виробничих факторів пил, шум: вібрація, переохолодження ( а.с. 13- зворот). Отже, відповідач - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», який є правонаступником частини ДВО «Кривбасруда» до якої входила шахта «Першотравнева -2» взамін шахти Об`єднана, під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час - у розмірі 25%, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я відсутнє. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів, згідно яких можливо встановити факт правонаступництва відповідачем шахти «Об`єднана», колегія не бере до уваги, з огляду на наступне. Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда». Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в Промислове об`єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда». До нього увійшли наступні Рудоуправління: імені Ілліча, Дзержинського, Кірова, Карла Лібкнехта, Комінтерну, Фрунзе, ХХ партз`їзду, Рози Люксембург, Леніна, «Першотравневе», «Інгулець». 01.07.1975 року Промислове об`єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за № 194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 р. за № 430) реорганізовано у Виробниче об`єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць. З 1975 року до 01 жовтня 1989 року до ДВО « Кривбасруда», на правах структурного підрозділу, входило Першотравневе рудоуправління. 01.10.1989 року Рудоуправління імені Кірова та ХХ партз`їзду виділилися зі складу об`єднання в самостійні підприємства з наданням їм юридичного статусу. Інші Рудоуправління (згідно з наказом Мінметалургії СРСР від 07.09.1989 року за №170 та наказом по об`єднанню від 20.09.1989 року за № 349) були ліквідовані, а на їх базі створено на правах структурних одиниць 10 шахт: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім. Леніна, ім. Орджонікідзе, «Гвардійська», «Октябрська», «Родіна», «Саксагань», «Гігант», ім. Валявка. 01.01.1995 року згідно з наказом по ВО «Кривбасруда» від 26.12.1994 р. за №169 було ліквідовано шахти «Першотравнева-1» і «Першотравнева-2». На їх базі створена шахта «Першотравнева» на правах структурної одиниці об`єднання. 01.04.1996 року у зв`язку з відпрацюванням запасів залізної руди в шахтному полі, згідно з наказом ВО «Кривбасруда» від 29.01.1996 року за №13, ліквідована як структурна одиниця шахта ім. Валявка. У складі виробничого об`єднання залишилися шахти: ім. Леніна, «Гвардійська», «Октябрська», «Родіна», «Першотравнева», «Гігант», ім. Орджонікідзе, з яких три останні займалися видобутком магнетитових кварцитів. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 258 «Про спеціальний режим реструктуризації гірничо-рудних підприємств Кривбасу, гірничо-хімічних підприємств Яворівського і Роздольського «Сірка» та Стебницького «Полімінерал» Львівської області» пунктом 1 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 ДВО «Кривбасруда» перейменовано у «Криворізький державний залізорудний комбінат». Правонаступником перейменованого ДВО «Кривбасруда» призначено Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» (пункт 2 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263). Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 «Про реорганізацію Криворізького державного залізорудного комбінату» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», шляхом реорганізації, перетворено у дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» державної акціонерної компанії «Укррудпром». Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» є правонаступником реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» (пункт 3 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248). Згідно зі спільним наказом Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акціонерної компанії «Укррудпром», шляхом реорганізації, перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». Однак, усі структурні одиниці ДВО «Кривбасруда», у тому числі Першотравневе рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти «Першотравнева-1» та «Першотравнева-2», новостворена з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева» не мали статусу юридичних осіб, а питання про їх відокремлення зі складу юридичної особи із визначенням правонаступників у передбаченому законодавством порядку, не вирішувалося. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 18 грудня 2019 року по справі №215/1589/18. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що правонаступником Виробничого об`єднання «Кривбасруда», у тому числі структурного підрозділу, у якому працював позивач, є ПАТ «Кривбасзалізрудком», тому невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком отримання позивачем професійного захворювання та, як наслідок, втрати професійної працездатності, є підставою для відшкодування роботодавцем, тобто його правонаступником заподіяної працівнику моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди, з посилання на пункт 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами), колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України, щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. Крім того, згідно роз`яснень, наведених в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві, правонаступником якого є відповідач, в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, на теперішній час в розмірі 25%, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення втрати працездатності безстроково. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року. Головуючий: Судді: